1. Витоки галицької традиції зображення краєвиду тісно пов'язані з проблемою тла в давньоукраїнській іконі. Образ трансцендентного світу був в основі ранніх розробок тла сюжетних ікон та впродовж усього розвитку іконопису на галицьких землях. Образно-пластичні особливості зображення краєвиду в малярстві Галичини до кінця ХVІ ст. обумовлені візантійським іконописним каноном, з незначним відхиленням до народної примітивізації. У першій половині ХVІІ ст. краєвид набуває ознак відтворення реальних мотивів природи. У кінці ХVІІ ст. пейзажні зображення у малярстві Галичини виходять поза рамки видової специфіки іконопису. На початку 1740-х років в Галичині львівським живописцем Антонієм Лянге закладено основи пейзажного жанру. Від цього часу і аж до середини ХІХ ст. краєвид є основним образним чинником “ведути”, пасторального та героїстичного пейзажу; також відіграє важливу роль в образній морфології жанрової картини, парадного портрету, історичної картини. До характерних особливостей традиції цього часу можна віднести панорамний тип ландшафтного зображення, пластичну ідеалізацію стафажних деталей, кулісну систему зображення перспективних планів. Особливості художньої мови в основному опираються на принципи віденської академічної школи. Традиція зображення краєвиду в мистецтві Галичини середини ХІХ ст. обумовлена світоглядними принципами епохи романтизму. Звужується просторовий діапазон ландшафту, з’являються сюжетні ознаки етнографічної фіксації місцевості. Формальні особливості краєвиду в малярстві Галичини другої половини ХІХ ст. тяжіють до польської реалістичної школи, яка в цей час переживає фазу розвитку. Традиція зображення краєвиду на межі ХІХ-ХХ століть терпить інноваційні привнесення ранньомодерної естетики, де популярним стає емоційне зображення природи. 2. Перші роки ХХ ст. можна вважати завершальним етапом формування рис українського національного пейзажу на західноукраїнських землях. Його репрезентантами слід вважати М. Герасимовича, Я. Пстрака, Р. Братківського, А. Манастирського та інших. Серед ознак самобутності явища – типові пластичні характеристики горбистих галицьких ландшафтів, стафаж з елементами традиційної народної архітектури, використання жанрових етнографічних сцен тощо. В ідейно-змістову основу закладений образ Галицької землі. Малярська пейзажна традиція в Галичині на початок ХХ ст. великою мірою користає зі старої польської академічної школи кінця минулого сторіччя, з властивими для неї тональним опрацюванням перспективних планів та натуралістичним відтворенням предметного кольору. Роль краєвиду в інших різновидах малярства на початку ХХ-го століття в основному зосереджена на короткочасових характеристиках сюжету, емоційному підсиленні теми, що є основою реалістичного образу природи, міського ландшафту тощо. Довоєнний період у творчості художників Галичини характеризує доба раннього та розвинутого модерну. Краєвид набирає ідейно-змістових характеристик емоційного образу природи. В основі змісту стає людська екзистенція, суспільні переживання, епічний образ Української землі. Розширюється діапазон застосування образних властивостей колориту та малярської форми. Основними представниками нового трактування образу краєвиду є О. Кульчицька, І. Труш, І. Северин, О. Курилас, М. Сосенко. Процес модернізації усіх сфер культури, що поширився на західноукраїнських землях у перші десятиліття ХХ ст., стосувався галицького малярства здебільшого у сенсі підсилення специфічних ознак національної традиції. 3. Краєвид у малярстві періоду Першої Світової війни в основному відтворює образ Галицької України, з усіма часовими характеристиками воєнної розрухи та соціального напруження. Роль краєвиду в малярських різновидах цього часу була спрямована на документальне та метафоричне відтворення середовища події. Галицька традиція зображення краєвиду набуває також і нових формальних ознак: експресивної, напруженої малярської форми, гіперболізованого трактування колористичних відношень та пластичних характеристик ландшафту. Найістотніші зміни в традиції зображення краєвиду періоду Першої Світової війни ілюструє малярська творчість О. Куриласа, О. Кульчицької, О. Новаківського. Елементи пейзажних образів, що мали місце в перших лівоавангардних маніфестах “львівських формістів” у Львові, не мали нічого спільного з місцевою традицією зображення краєвиду. Одночасно з появою перших зразків мистецтва лівоавангардних течій у Львові, в мистецьких колах Галичини набула поширення і зазнала симпатії новаційна ідея традиціоналістської містики. Краєвидові (з його специфічними образними властивостями) було відведено важливу роль позачасового, символічного означення змісту. 4. Краєвид в малярстві художників Галичини 1920-х років ілюструє складну діалектику співіснування традиційних форм зображення галицьких ландшафтів та інноваційних авангардних моделей художнього вираження, де роль реального мотиву в природі зведена була до мінімуму. Краєвид-настрій, що був відправною точкою традиції зображення краєвиду в малярстві Галичини першого десятиліття ХХ ст., на початку 1920-х років набув ознак більш суб’єктивної характеристики образу. Формальні чинники образу: колорит, композиційна структура, малярська форма, – творять самодостатню концепцію природи, незалежну від дійсності. У другій половині 1920-х років краєвид перестає відігравати роль сюжетної домінанти, як і втрачається сенс класичного тлумачення пейзажного жанру. Образна мова краєвиду цього часу відображає специфіку інтеграційних процесів мистецького середовища Галичини у західноєвропейський культурний простір. 5. Період 1930-х років у малярстві Галичини можна вважати часом інтелектуальної реакції на радикальні формальні запозичення місцевого мистецького середовища із західноєвропейських мистецьких центрів. Галицька традиція зображення краєвиду зазнає істотного інноваційного збагачення, пропонуючи для кожного з авангардних напрямків свою світоглядну програму. Основні елементи художньої форми в малярських зображеннях природи набувають рис наслідування давньої традиції. 6. На прикладі живописних зображень краєвиду виокремлено художні стилістичні напрямки, що мали місце в зазначений період, їх еволюція від запізнілих тенденцій реалізму на початку ХХ ст. через імпресіонізм, модерн, експресіонізм, до стилістичних розмаїтостей авангарду: кубізм, кубо-футуризм, неовізантизм, неопримітивізм, пуризм, неокласицизм, сюрреалізм. Виявлено регіональні особливості означених стилів та їх проекцію на образ природи. 7. Перебіг мистецьких процесів у Галичині першої третини ХХ ст. впливав на еволюцію образної морфології краєвиду. Активізація суспільно-культурного життя Галичини в першому десятилітті ХХ ст., модернізація художньої мови – все це сприяло універсалізації образної структури краєвиду, збагатило ідейно-змістовий діапазон творів, розширило функційне призначення зображень краєвиду в жанрових різновидах. Період І Світової війни: згортання мистецьких процесів, частковий занепад мистецької активності – звузили тематичні рамки творів. Стан соціальної напруги загострив емоційні характеристики сюжету, надав нового образного значення метафоричним символам. Зміст твору головним чином користає зі сприйняття та відображення часових характеристик дійсності. Активізація мистецького життя Галичини в період міжвоєнного двадцятиліття, розвиток інтеграційних процесів між західноєвропейськими та місцевим осередками істотно урізноманітнили образну мову зображень краєвиду, адаптували образну специфіку краєвиду до авангардних художніх течій. Сприйняття та відображення дійсності цілковито втрачають сенс, натомість образна трансформація набуває форм самодостатнього чинника мистецького змісту, руйнуючи зв’язки між часом і простором у краєвиді. 8. Результати вивчення мистецьких процесів та явищ у мистецтві Галичини першої третини ХХ ст., аналіз образної структури малярських творів вказують на те, що справжнього поширення інновацій можна очікувати лише за умов їх світоглядного визрівання у колах прогресивної громадськості. Традиція зображення краєвиду в малярстві Галичини на одному з етапів її розвитку засвідчує її безперервність та глибоке походження. 9. Проведене дослідження відкриває перспективну галузь у сучасному українському мистецтвознавстві, а саме: вивчення традиції зображення краєвиду в українському мистецтві (у всіх її регіональних та історичних аспектах). Недослідженими залишаються періоди розвитку традиції після 1939-го року і до наших днів. Потребують глибшого вивчення, ширшої фактологічної аргументації положення про розвиток малярської традиції від давніх часів до ХХ ст. Невивченими у цьому контексті залишаються регіональні осередки Закарпаття та південних областей України. Перспективною та необхідною у контексті проблематики дослідження краєвиду є публікація ілюстрованого видання за матеріалами дисертації. |
