Корпоративний сектор економіки, який існує і функціонує впродовж тривалого періоду в країнах з розвинутою ринковою економікою, є відносно новим в Україні та перебуває все ще на стадії становлення. На основі результатів дисертаційного дослідження розроблено теоретичні положення, які дозволяють підвищити ефективність функціонування існуючого корпоративного сектора в Україні, що має важливе народногосподарське значення. У процесі проведених досліджень автором одержано такі результати. На сучасному етапі корпоративний сектор в країнах з перехідною економікою не виконує роль, відповідну до мети формування соціально орієнтованої економіки, оскільки процес його становлення відбувався інверсійним шляхом - не на основі об’єднання капіталів, а переважно через розподіл статутних фондів державних підприємств під час приватизації. Обрані методи приватизації, пасивна роль зовнішніх, у тому числі інституційних інвесторів, відсутність контролю над процесом становлення корпоративного сектора з боку держави, наявність інформаційних переваг і владних повноважень у інвесторів - інсайдерів привели до формування конфігурації корпоративного сектора, яка характеризується переважанням кількості товариств з обмеженою відповідальністю й закритих акціонерних товариств над відкритими. А саме така конфігурація корпоративного сектора створює можливості для подальшої консолідації контролю над корпораціями з боку акціонерів - інсайдерів. За роки реформування в Україні не було створено необхідних інституційних передумов, що сприяли б формуванню та становленню ефективних механізмів корпоративного управління й контролю. У результаті цього агентська проблема суттєво модифікується і перетворюється в новий корпоративний конфлікт між власниками, один з яких поєднує у своїй особі власника і менеджера. З метою підвищення ефективності функціонування корпоративного сектора обгрунтована роль держави, що полягає в розробці комплексу заходів у сфері корпоративного управління, а також прийнятті такого законодавства, яке б гарантувало права та участь акціонерів у власності корпорації й управлінні нею. Рекомендації та пропозиції щодо удосконалення системи корпоративного управління як засобу підвищення ефективності функціонування корпоративного сектора включають такі заходи: - розвиток культури контракту, що передбачає встановлення певних норм і правил, в основі яких лежать відносини довіри між корпоративними контрагентами; - формування на основі правових норм адекватної системи інфорсмента, доповненої регулюванням з боку судових установ; 14 - створення інституту несудового регулювання на основі згоди між корпоративними суб'єктами, які колективно встановлюють норми й правила поведінки, а також контролюють їх виконання; - запровадження системи стимулювання корпоративних суб'єктів не лише шляхом винагороджень та заохочень, але й через застосування санкцій у разі порушення правил; - формування прозорої процедури банкрутства шляхом надання дозволу на перетворення несплачених боргових зобов'язань в акції через ринкові механізми продажу; - забезпечення державного регулювання емісії цінних паперів. Процеси перерозподілу власності в корпоративному секторі України характеризуються наявністю двох тенденцій, що розвиваються паралельно: з одного боку, скорочується доля держави і кількість міноритарних акціонерів, з другого - спостерігається зміцнення позицій менеджмента й інших великих акціонерів - інсайдерів. При цьому найбільш активними суб’єктами перерозподілу власності залишається менеджмент підприємств, який використовує свій доступ до організаційних та фінансових потоків корпорацій, спрямовуючи їх на придбання власності й захист від появи зовнішнього інвестора. У результаті для інвесторів - аутсайдерів витрати на придбання корпоративної власності та на доступ до права її придбання є необгрунтовано високими. Однак саме інвестори - аутсайдери здатні поліпшити фінансову ефективність підприємств корпоративного сектора. Тривалість процесів перерозподілу власності за умов відсутності необхідного фінансування, специфічна мотивація багатьох акціонерів, пов’язана з контролем фінансових потоків корпорації, формування складних корпоративних структур і відсутність високоліквідного ринку цінних паперів зумовлюють цілу низку концептуальних питань у подальшому розвитку корпоративного сектора, одним з яких є визначення можливих джерел фінансування корпорацій у трансформаційній економіці. На основі дослідження внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування акціонерного капіталу, який є основою функціонування корпоративного сектора, обгрунтовано, що в умовах ринкової трансформації, коли в більшості корпоративних підприємств спостерігається нестача власних коштів, а фондовий ринок існує як ринок корпоративного контролю і не виконує роль джерела фінансування, доцільним є залучення зовнішнього фінансування шляхом випуску корпоративних облігацій, які мають низку переваг порівняно з іншими видами цінних паперів (низький ризик ворожого поглинання, більший термін кредитування, більш гнучка система зобов'язань). 15 |