1. Корпоративізм як суспільно-політичне явище виникає на певному етапі розвитку суспільства. Його еволюція відбувалася при тісній взаємодії з ліберальною доктриною. Ця взаємодія значною мірою сприяла визріванню інструментально-технологічного підходу до корпоративізму, що визначилась через інституціоналізацію взаємозв'язків держави й громадянського суспільства. Так, в епоху середньовіччя корпоративізм визначався як тип соціальності, соціальний лад, що представляє органічну єдність держави й громадянського суспільства; в епоху індустріального суспільства головною домінантою корпоративізму стає його економічна функція - бути інструментом взаємодії між державою й соціально-економічними суб’єктами (працею й бізнесом), стабілізуючи соціально-економічну ситуацію в країні. У країнах індустріального типу економіки корпоративізм збереже свої позиції як інструмент соціального миру в колишньому інституціональному вигляді, при цьому змістившись із національного рівня на мезо-(галузевий) і мікро-рівні. 2. Корпоративізм, виступивши на початку XX століття ідеологічним викликом лібералізму, зміг наприкінці XX століття «ужитися» в ліберальну 13 політичну систему, засновану на протистоянні держави й громадянського суспільства, стабілізуючи й розширюючи її функціональні можливості. Систематизуючи інституціональний і функціональний підходи до визначення дефініції „корпоративізм” вважаємо, що - це ідеальний тип політичної системи, при якій панують комунітарно-етатистські цінності політичної поведінки, що визначають взаємодію держави й «груп інтересів» (які виступають головними інститутами самоорганізації громадянського суспільства), обминаючи інститути парламентської демократії. 3. Головними інститутами корпоративної моделі в другій половині XX століття стали представницькі організації праці й бізнесу. З погляду інституціональної організації, корпоративні угоди включали таких учасників: організації праці й бізнесу, і держава. Але не завжди наявність партнерських відносин у державі дозволяє віднести ту або іншу країну до корпоративної. У корпоративних державах наявна, по-перше, особлива інституціональна система представництва інтересів бізнесу й праці, а по-друге, участь цих груп інтересів, нарівні з державою, у регулюванні політики доходів на національному рівні (приводячи у відповідність з ним галузевий, регіональний рівні й мікрорівень - на підприємстві) - різна. Не у всіх державах Європи склалась подібна система корпоративних взаємин, незважаючи на те, що об'єктивно необхідний фон для цього - розвинутий капіталізм – був в наявності. Це підтверджує той факт, що для виникнення корпоративної моделі недостатньо певного рівня розвитку капіталізму, необхідний цілий комплекс умов (особливості політичного режиму, державно-територіального устрою, партійної системи тощо), які й визначають національну специфіку інституціоналізації бізнесу. Можна говорити про різний ступінь корпоратизації представницьких структур бізнесу. Існує взаємозв'язок між ступенем інституціоналізації підприємницьких структур бізнесу й ступенем розвиненості корпоративізму в кожній конкретній державі. 4. Взаємодоповнення корпоративізму й ліберального плюралізму призвело до виникнення так званої «неокорпоративної моделі». Неокорпоративізм містить в собі: систему функціонального представництва, що доповнює парламентаризм, партійно-територіальне представництво; групи представництва бізнесу й праці як головних учасників неокорпоративних угод; інститути соціального партнерства на всіх рівнях - національному, регіональному (галузевому), локальному. Неокорпоративна модель стала важливим елементом демократизації європейських країн, тому що розширювала можливості діалогу між державою й громадянським суспільством за допомогою функціонального представництва, стабілізувала соціально-економічні процеси усередині країни за допомогою інститутів соціального партнерства. До неокорпоративних держав відносяться країни з сильним робітничим рухом, активними профспілками, що беруть участь у 14 політичному житті країни, а також з усталеною традицією соціал-демократичних урядів. Однією з особливостей робітничого руху в європейських країнах XX століття, на відміну від їхніх американських коллег, є високий рівень політизації. Це пояснюється впливом радикальних ідеологій (комунізму), що вимагають перебудови суспільства для вирішення конкретних економічних завдань. 5. В епоху постіндустріального суспільства можна передбачити зміну модальності корпоративізму : в умовах зближення держави й громадянського суспільства, їхньої поступової конвергенції корпоративізм можна визначати як тип «соціальної включенності» особистості в суспільно-політичні, економічні процеси. В інституціональному аспекті, це буде вже «мультиполярний корпоративізм», що поєднує в собі риси плюралістичної й корпоративної моделі, яка має за мету активізацію різного роду соціальних інститутів - функціональних асоціацій, тобто професійних, секторальних груп за інтересами, які намагатимуться самостійно вирішувати проблеми економічного, політичного та культурного життя. Поліваріантність постіндустріального суспільства припускає широке поле перспектив для подальших досліджень корпоративізму (перспективи «азіатського корпоративізму», корпоративізм як тип соціальної включенності, розвиток «олігархічного корпоративізму» на наднаціональному рівні, роль корпоративних структур у демократизації перехідних режимів), включаючи повний перегляд концептуальної моделі корпоративізму в умовах постіндустріального суспільства. 6. На основі аналізу еволюції корпоративізму як моделі взаємодії держави і громадянського суспільства в Україні доведено: що отримавши у спадок від Радянського Союзу модель бюрократичного корпоративізму, перехідні процеси від тоталітаризму до демократії, що відбуваються в українському суспільстві, привели до виникнення корпоративної бюрократично-фінансової моделі корпоративізму, який поступово перетворюється в крайню свою фазу - олігархічний корпоративізм. На даний момент в Україні існує загроза і тенденції переходу до авторитарного корпоративізму, але оптимальним шляхом розвитку для України було б встановлення ліберального корпоративізму. |