Дисертація містить постановку і теоретичне вирішення наукової проблеми, що знайшло відображення в обґрунтуванні концептуальних засад побудови системи мобілізації інвестиційних ресурсів. У межах цієї проблеми на основі одержаних результатів дослідження можна зробити такі висновки. 1. Інвестиційна система є структурним елементом системи відтворення. Відтворювальний підхід у реальній практиці дозволяє розглядати економіку як цілісну сукупність відтворювальних процесів конкретних споживчих благ, структурувати її за взаємопов’язаними процесами відтворення основних ресурсів. Сам факт існування інвестиційної системи зумовлений наявністю виробництва та його потребами в додаткових грошових засобах і можливістю створення не тільки їх еквівалента, але й приросту. Через головні елементи інвестиційної системи – фінансовий і виробничий – реалізується її мета: забезпечення формування інвестиційних потоків у фінансовій сфері й просування їх у виробничу сферу з перетворенням у матеріальні потоки. Відповідно до цього призначення інвестиційна система не тільки спроможна забезпечити виробничий процес, але й підвищити його ефективність, і при цьому виступає показником ефективності здійснюваних соціально-економічних змін. Відзначається, що в Україні чинна інвестиційна система поки що не спроможна забезпечити ефективне функціонування розширеного відтворення, яке б дозволяло повністю забезпечити матеріальні та соціальні потреби суспільства: ВВП та інвестиції в основний капітал у відсотках до 1990 року становлять відповідно 54,3% і 43,5%. Якщо темпи розвитку становитимуть 5-6 відсотків на рік, то, за розрахунками, Україні потрібно буде 30 років, щоб вийти на рівень розвитку провідних європейських країн. Тому на сьогодні принципово важливо максимально підсилити інвестиційно-інноваційну складову в розвитку економіки країни, без чого неможливо досягти підвищення її конкурентоспроможності. 2. Сутність інвестиційних відносин пов’язана з тривалістю процесу інвестування, що супроводжується приростом капітальної вартості, й спрямована на підвищення ефективності виробництва, повернення авансованого капіталу інвестору й отримання їм доходу чи дивідендів. Інвестування є не тільки рухом грошей як інвестиційних ресурсів від одного суб’єкта до іншого, але й їх обов’язкове використання як капітальної вартості. Поняття “інвестування” щільно взаємодіє з поняттям “фінансування”, оскільки використання засобів передбачає їх попереднє утворення. Під фінансуванням слід розуміти надання фінансових коштів, а під інвестуванням – їх використання. 3. Дослідження всіх елементів інвестиційної систем, у тому числі джерел інвестиційних ресурсів, можливе з позицій статичної і динамічної теорій. Статична теорія розглядає економічні явища поза категорії їх змін у часі й просторі, а динамічна теорія вивчає економічні явища в процесі їх змін у часі й просторі. Динамічний підхід дозволяє розмежовувати динамічні процеси на процеси якісних і кількісних змін. Матеріальною основою періодичності довгострокових коливань є оновлення основного капіталу з тривалими строками служби, яке здійснюється на базі впровадження нових технологій, матеріалів, джерел сировини та енергії. Саме тому перед державою постає необхідність впливу й регулювання динаміки інвестиційних джерел та циклів: в економіці України слід підготувати умови формування різноманітних механізмів в інвестиційній діяльності, розширювати географію їх впливу, організовувати інформаційні канали, що створюють мотиваційне поле серед населення і бізнес-структур з метою перерозподілу засобів в інноваційну діяльність. 4. Інвестиційні джерела складають всі види наявних грошових, майнових та інтелектуальних цінностей як вітчизняного, так і іноземного походження, що поступово матеріалізуються в новостворюваних факторах суспільного виробництва та інфраструктурі. Джерела зростання інвестиційних ресурсів залежать від основних макроекономічних складових чинників – ВВП, доходів і видатків держбюджету, доходів населення, вкладів населення в банках, індексу роздрібних і оптових цін, облікової ставки Національного банку України, чинної системи податків. В Україні, починаючи з 2003 року, має місце перехід до економічного зростання інвестиційного типу, про що свідчить перевищення у 3,3 рази темпів приросту інвестицій в основний капітал (31,3%) над приростом ВВП (9,4%). У сучасних економічних умовах пожвавлення в інвестиційній сфері України пояснюється не стільки джерелом і фактором економічного зростання, скільки його результатом, зумовленим зміною ситуації в динаміці валових заощаджень і збільшенням фінансового потенціалу інвестиційної діяльності. 5. Нові методологічні підходи до визначення і оцінки понять “інвестиційний потенціал країни”, “інвестиційний фінансовий потенціал” дозволили визначити масштаб інвестиційної програми і потребу в зовнішніх запозиченнях для її здійснення. 6. Макроекономічний аналіз структури інвестиційних ресурсів України як вирішального чинника довгострокового економічного зростання потребує розмежування понять “інвестиції” та “інвестиційні ресурси”. Якщо інвестиції як економічні відносини з приводу вкладення капіталу відображають напрями їх використання, то інвестиційні ресурси є джерелами їх формування. Релевантну інформацію для визначення причин про прийняття інвестиційних рішень на макрорівні надають джерела формування інвестиційних ресурсів, а не напрямки їх використання. Диференціація економічної сутності інвестицій як дії і як джерела характеризують чинники, що їх визначають: циклічність економічної динаміки, науково-технічний прогрес, інтенсивність процесів формування валових заощаджень в економіці країни і рівень їх використання в інвестиційному процесі, рівень розвитку інвестиційного ринку, інвестиційний клімат країни, процентна ставка та її динаміка, темпи інфляції. Таким чином, інвестиції як дію детермінують управлінські рішення на мікрорівні, інвестиції як джерело – управлінські рішення на макрорівні. 7. Результативність залучення інвестиційних джерел залежить від ефективної інвестиційної політики щодо формування сприятливого інвестиційного клімату. Дослідження показали, що цей процес знаходиться на етапі становлення. Авторське трактування інвестиційного клімату базується на теорії динамічного розвитку в умовах невизначеності й ризику. Оскільки на інвестиційний клімат впливає взаємопов’язаний комплекс законодавчо-нормативних, організаційно-економічних, соціально-політичних та інших факторів, які визначають умови інвестиційної діяльності в країні, регіоні, місті і належать до ризикоутворювальних, що відображають ступінь ризику інвестицій, їх динаміку і можливість їх ефективного використання, то він визначає, по-перше, стартові умови розробки інвестиційної політики, по-друге, є її результатом. Здійснення державної інвестиційної політики – одна з центральних проблем сучасної економічної теорії і господарської практики. Трансформація соціально-економічних відносин в Україні потребує генерації методологічних засад здійснення стратегічних перетворень, забезпечення яких надасть змогу проводити активну інвестиційну політику, яка передбачає: планомірне і відкрите завершення процесу приватизації; запровадження жорстких бюджетних обмежень; створення прозорого конкурентного середовища; здійснення пенсійної реформи і сприяння становленню недержавних пенсійних фондів; граничне обмеження тіньового сектора економіки, легалізація тіньових капіталів, що забезпечить залучення інвестиційних ресурсів в економіку країни; підвищення рівня монетизації економіки; підготовка інформаційних пакетів для потенціальних інвесторів; проведення дієвої боротьби з корупцією; здійснення реструктуризації великих неефективних підприємств і максимальне розширення сфери середнього бізнесу як основного ринку інвестиційних посередників. 8. Аналіз стану інвестиційного клімату свідчить, що в його формуванні є серйозні прорахунки. Інвестиційна та інноваційна складові зростання ВВП залишаються незначними, хоча саме вони здатні забезпечити подальшу динаміку та конкурентоспроможність економіки. Внутрішні інвестиційні можливості держави поки що дуже обмежені. Частка бюджетних коштів в усій сумі капіталовкладень країни становить 7 відсотків, прибуток підприємств – 7 відсотків до ВВП. Ринкові джерела інвестиційних ресурсів формуються надто повільно. Інвестиційні можливості українських банків незначні, їхній капітал не перевищує 5 відсотків ВВП, капіталізація фондового ринку – в межах 7 відсотків від ВВП. Частка щорічно залучених іноземних коштів в інвестиційному портфелі України коливається в межах 4-х відсотків, тоді як у Казахстані – близько третини, Естонії – понад 90 відсотків. У розрахунку на одного жителя прямих іноземних інвестицій в Україну припадає 143 долара США, для порівняння в Угорщині, Чехії, Естонії – понад 2 тисячі доларів США. Головна причина прорахунків у залученні іноземних інвестицій полягає в тому, що в Україні й досі немає системної політики щодо формування інвестиційного клімату. 9. Розглянуті аспекти формування інвестиційного клімату в Україні як країни-реципієнта капіталу дозволяють визначити позицію відносно його моделювання. Уявляється, що така модель повинна включати: мету залучення іноземних інвестицій, яка повинна відображати баланс інтересів як української держави, так і іноземних інвесторів, що дозволить забезпечити економічне зростання і добробут народу України; засоби досягнення мети – забезпечення рівня інвестицій, достатнього для розширеного відтворення при оптимальному співвідношенні між вітчизняними та іноземними інвестиціями, між інвестиціями з різних джерел; економічне середовище як стан економіки України, наявність реальних можливостей (інвестиційної привабливості) залучення іноземного капіталу (порогове значення відношення обсягу іноземного інвестування до ВВП має бути не меншим за 5 відсотків, а відношення всіх інвестицій до ВВП – 25 відсотків); соціальне середовище та його особливості, які враховують відношення громадськості України до іноземного капіталу, обмеження тіньового сектора економіки, проведення дієвої боротьби з корупцією, виховання економічного патріотизму нації, максимальне розширення сфери середнього бізнесу, формування середнього класу, боротьба з бідністю. 10. Дослідження структури інвестиційних джерел України свідчить, що, по-перше, ключовим елементом у концепції формування джерел інвестиційних ресурсів є уряд, який визначає амортизаційну, грошово-кредитну, бюджетну, податкову політику, по-друге, ступінь розвитку інвестиційної інфраструктури економіки країни суттєво впливає на динаміку інвестиційних ресурсів. Слід оптимально поєднувати комплекс важелів – державних і ринкових – у цілях створення ефективного механізму перерозподілу інвестиційних ресурсів між виробництвом, на здійснення пріоритетних проектів: у високотехнологічних галузях – ракетно-космічної техніки, літако- і суднобудування, в агропромисловому комплексі, сфері транзитних перевезень, транспортування нафти, газу, електроенергії, зв’язку і телекомунікацій, рекреаційно-туристичній галузі. На сьогодні такий перерозподіл майже відсутній через нерозвиненість фондового і кредитного ринків, відсутності зацікавленості інвесторів у збільшенні обсягу інвестицій, незадовільного використання державного стимулювання капіталовкладень, а також регулювання пропорцій портфельних і прямих інвестицій, притоку іноземного капіталу. 11. Роль держави як суб’єкта активізації інвестиційного процесу може полягати в такому. По-перше, незавершеність процесу формування українського корпоративного сектору передбачає активну участь держави в завершенні цього процесу з акцентом на формування, структурну еволюцію великих компаній, а також розвиток їх конкурентоспроможності. Важливою ланкою економічної та інвестиційної стратегії держави має стати визнання великого бізнесу важливим суб’єктом національної модернізації і забезпечення глобальної конкурентоспроможності. По-друге, розвиток інфраструктури в широкому сенсі передбачає збереження значної участі держави як активного суб’єкта і джерела фінансових ресурсів. Ця роль зводиться до поступового перетворення з саморегулювального постачальника інфраструктури послуг у незалежного регулятора поширювального спектра послуг, що постачається приватним сектором і одночасно рівноправного партнера по бізнесу. Різні форми приватно-державного партнерства із збереженням державного контролю за стратегічними інфраструктурними мережами можуть стати ефективною альтернативою перспективі їх повної приватизації. 12. Розроблена мобілізаційна модель інвестиційних ресурсів передбачає: залучення інвестиційних ресурсів на міжнародних фінансових ринках; розвиток внутрішніх (національних) і зовнішніх (закордонних, або іноземних) інвестиційних джерел; формування ефективної інвестиційної інфраструктури; використання венчурного капіталу для фінансування інноваційного розвитку України; реформування місцевих фінансів та міжбюджетних відносин в Україні; формування структури регіонів України на основі теорії і практики кластерного механізму; оптимізацію розподілу інвестицій при багатокомпонентному інвестуванні; трансформацію збережень і пенсійних накопичень населення в інвестиційні ресурси; залучення в національну економіку коштів від її детінізації та легалізації (амністії) доходів. |
