Анотація до роботи:

Копоть В.О. Концептуальні основи правового реалізму. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. – Київський національний університет внутрішніх справ. – Київ, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми праворозуміння, характеристиці правового реалізму як філософсько-правової течії, вивченню позитивних і негативних рис американського та скандинавського напрямків правового реалізму.

Розкривається значення концепції правового реалізму та її актуальність за сучасних умов розвитку української правової системи; систематизовано ідеї правових реалістів і сформульовано оновлену концепцію правового реалізму; відображено результати проведеного соціологічного опитування серед суддів для встановлення рівня праворозуміння та значення права для суспільства, а також характеристики виваженості й раціональності положень концепції правового реалізму.

Визначено вплив ідей правових реалістів на розвиток інших наукових доктрин праворозуміння та вирішення проблеми суддівського розсуду.

На основі проведеного дослідження автором наводяться пропозиції стосовно вдосконалення системи правосуддя, вітчизняної правової системи та освіти.

Наведено теоретичні узагальнення і найважливіші наукові та практичні результати, пов’язані з правовою природою, змістом, особливостями, методологічною основою та значенням концепції правового реалізму як важливого самостійного напрямку філософії права.

1. Представники правового реалізму визначали право як особливе суспільне явище, що створюється судом, знаходиться у постійному розвитку, на відміну від „застиглих” норм. У правовому реалізмі право презентується як результат діяльності судді чи чиновника, на рішення яких впливають психологічні чинники.

2. Поява реалістів цілком закономірна, враховуючи панування у США (початок ХХ ст.) філософії прагматизму та особливості системи загального права, під впливом якої знаходилися і Скандинавські країни. На нашу думку, концепція правового реалізму досі залишається актуальною та потребує комплексного підходу до її вивчення з урахуванням економічних, політичних, історико-географічних, ідеологічних, соціокультурних, правових умов розвитку суспільства і правової системи, в межах яких реалізуються ідеї правового реалізму.

3. Концепцію правового реалізму, на нашу думку, можна назвати компромісом між позитивним і природним правом, оскільки рішення суду (як дія права) базується на законі, але при цьому суд використовує суддівський розсуд, додаючи щось своє, необхідне для встановлення справедливості в конкретні справі. До того ж, якщо закон впливає на всіх (суспільство) в цілому, то рішення суду – на кожного зокрема.

4. Правовий реалізм – це концепція праворозуміння, в основу якої покладена судова практика, при цьому рішення суду визнається правом, а норми – лише його формальним вираженням. Прихильники правового реалізму встановили, що право є сукупністю індивідуальних приписів, визначили, що судді є творцями права, підкреслюючи великий вплив соціальних та психологічних чинників на рішення суду, наголосили на тому, що воно вивчається в контексті цілеспрямованої людської діяльності.

5. Правовий реалізм суттєво відрізняється від соціологічного та психологічного підходу до розуміння права, увібравши в себе елементи психологічної, соціологічної, природної, аналітичної шкіл.

6. Панування реалістичної юриспруденції, яке тривало від початку ХХ ст. до 50-х років ХХ ст., залишило помітний відбиток на правовій думці. Ідеї правових реалістів, а саме їх практичний досвід, було взято за основу виникнення таких напрямів філософії права, як правовий економізм, правовий фемінізм та правовий критицизм.

7. Американський правовий реалізм як один із видів правового реалізму є одним із джерел ідейного наповнення цієї концепції, заснований на науковому підході до вивчення закону, скептичному ставленні до встановлених фактів, при внесенні нових методів в юридичну освіту. Тут право розумілося як технічний засіб для передбачення можливих рішень судів з конкретних справ, важлива роль відводилась соціологічним та психологічним аспектам прийняття рішень. Представники американського реалізму намагалися удосконалити методи, за допомогою яких можливо було б з більшою точністю передбачити майбутні рішення, глибше зрозуміти функціонування правової системи, щоб зробити її ефективнішим засобом суспільного контролю та досягнення тих цілей, які суспільство ставить перед нею, зосередили свої зусилля на тому, щоб домогтися кращого розуміння населенням того, як функціонує весь процесуальний механізм. Головним внеском американського правового реалізму у розвиток філософії права є те, що він викликав появу нових поглядів на розуміння права, які заперечують ідеї права як засобу застосування загальних норм до конкретних ситуацій.

8. Скандинавський правовий реалізм як напрям концепції правового реалізму, поряд з ідеями американського напряму, кинув виклик традиційній юридичній доктрині, зробивши акцент на соціологічній та психологічній основі права. Погляди представників скандинавської реалістичної школи є більш філософськими, ніж погляди американських реалістів, оскільки підводять до дослідження самих основ права. Прихильники скандинавського реалізму критикували всі правові вчення, що призводять до дуалізму між емпіричними фактами та юридичними нормами. Вони вважали, що психологічне тлумачення сутності права, його обов’язковості, примусу в праві знімає зазначений дуалізм. Скандинавські реалісти стверджували, що традиційна юриспруденція містила метафізичні поняття, тобто ті, зміст яких не піддається безпосередній верифікації у сфері чуттєвого (фізичного) досвіду. Вони вбачали своїм завданням, з однієї сторони, усунення метафізичних понять традиційної юриспруденції шляхом історичного та логічного аналізу, а з другої – розвиток юридичних понять, які б мали емпіричний характер. За допомогою соціологічних та психологічних факторів, скандинавські реалісти намагалися показати дійсну природу правових явищ.

9. У питанні щодо суддівського розсуду правові реалісти змінили передумову міркувань, які полягали у використані реальних показників, котрі дали змогу виявити, що і суд створює право; визначили суддівський розсуд як можливість судді вийти за рамки закону у разі необхідності задля встановлення істини чи відновлення справедливості, але в межах суспільного досвіду; розробили внутрішні та зовнішні критерії, за якими розсуд повинен функціонувати як визначення тенденції розвитку законодавства, обов’язковість, об’єктивність (в міру можливості), розумність, неупередженість, врахування досвіду, часів та моралі суспільства; вказали на недоліки, які необхідно ліквідувати, а саме: застарілу ідеологію та правосвідомість, безвідповідальність за прийняття рішення, двозначність розуміння одного й того ж терміна, відсутність інформації стосовно процесу правосуддя як для суддів так і для суспільства, недосліджуваність суддями процесу винесення власних рішень; вплинули на правову думку фахівців, вчених юристів та суддів не лише своїх країн, а й на представників інших держав.

10. Метою концепції правового реалізму є спроба удосконалити на теоретичному рівні судочинство та регуляцію суспільних відносин, спростити праворозуміння, посилити вплив і значущість права та закону, зробити їх ефективнішими, показати актуальність розв’язання конкретних питань, підвищити рівень правової культури та свідомості населення за рахунок експериментальної освіти.

11. Судовий прецедент не притаманний українській правовій системі, однак на практиці він досить поширений; функцію створення ефективного законодавства покладено на парламент, але реально судді повсякденно усувають недоліки та колізії у законодавстві; доктринально закріплено принцип тотожності права й закону, водночас у реальному житті вони не співпадають.

12. Актуальним залишається процес трансформування та видозміни позитивного права відповідно до потреб сьогодення, підвищення ролі суддів у процесі регулювання суспільних відносин, визначення статусу судових прецедентів та судових рішень, освіта та підготовка суддів відповідно до нових стандартів встановлених суспільством, розуміння суддями того, що вони є творцями права, оскільки мають справу з конкретними правовими конфліктами, які суд повинен розв’язати. Проте, на нашу думку, зведення розуміння права тільки до діяльності суддів та чиновників, абсолютизація суддівського розсуду може призвести до суддівського свавілля, нестабільності права та правопорядку. Крім того, запропонована правовими реалістами переорієнтація юридичної науки на вивчення судової та адміністративної практики є досить вузьким розумінням предмета її дослідження.

Публікації автора:

1. Копоть В. О. Скандинавський правовий реалізм як один із важливих напрямів концепції правового реалізму // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – Випуск 29. – С. 76-82.

2. Копоть В. О. Американський правовий реалізм як один з напрямів концепції правового реалізму // Часопис Київського університету права. – К., 2005. – №4. – С. 41-46.

3. Копоть В. О. Специфічність та особливість концепції правового реалізму // Юридичний вісник. – О., 2006. – №1. – С. 98-100.

4. Копоть В. О. Правовий реалізм та правова дійсність в Україні // Правова держава. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – Випуск 17. – С. 452-457.

5. Копоть В. О. Правовой реализм: концепция понимания права // Концепции современного правопонимания: Материалы „круглого стола”. – СПб., 2004. – С. 130-133.

6. Копоть В. О. Правовий реалізм як наукова концепція // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку (матеріали міжвузівської наукової конференції). – К., 2005. – Вип.6. – С. 112-115.

7. Копоть В. О. Американський реалізм як один з напрямків концепції правового реалізму // Другі юридичні читання: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 18 травня 2005 р. – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2005. – С. 72-74.

8. Копоть В. О. Місце концепції правового реалізму в юридичній науці // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної конференції молодих вчених „Четверті осінні юридичні читання”. – Хм., 2005. – Частина 1. – С. 48-51.

9. Копоть В. О. Правовий реалізм та правова дійсність в Україні // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку (матеріали міжвузівської наукової конференції). – К., 2006. – Вип.7.– С. 121-124.

10. Копоть В. О. Вплив правових реалістів на вирішення проблеми суддівського розсуду // Актуальні питання реформування правової системи України: Зб. наук. ст. за матеріалами ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., м. Луцьк, 2-3 черв. 2006 р.: У 2-х т. / Уклад. Т. Д. Климчук, І. М. Якушев. – Луцьк: РВВ „Вежа” Волинь. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. – Т.1. – С. 25-28.

11. Копоть В. О. Антропологічний аспект концепції правового реалізму // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Матеріали Першого Всеукраїнського круглого столу (м. Львів, 16-17 вересня 2005 року). – Л.: Край, 2006. – С. 190-194.

12. Копоть В. О. Вплив правових реалістів на розв’язання проблеми суддівського розсуду // Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики: До 10-річниці Конституції України і 15-річниці незалежності України. Зб. наук. статей / За ред. Ю. С. Шемшученка; Упор. І .О. Кресіна, В. П. Нагребельний, Н. М. Пархоменко. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – С. 93-97.