Проведене дисертаційне дослідження дозволило на підставі аналізу наявних наукових, науково-публіцистичних та нормативних (чинного та законопроектного характеру) джерел дійти ряду теоретичних висновків щодо поняття, властивостей, організаційно-правового механізму контролю органів державної податкової служби України за підприємницькою діяльністю, яка підлягає ліцензуванню, його генезису у правовій науці та законодавстві тощо, в яких відображається наукова новизна та актуальність обраної теми та які знайшли своє відображення у тексті автореферату. Разом з тим доцільним вбачається викладення найбільш вагомих законодавчих пропозицій та рекомендацій. Отже, з метою вдосконалення законодавства, яке регламентує засади контролю органів державної податкової служби України за підприємницькою діяльністю, що підлягає ліцензуванню, а також практики його застосування варто: 1. Нормативно регламентувати засади контролю органів державної податкової служби України щодо здійснення його за принципом спеціалізації за напрямками – за проведенням розрахунку податкового зобов’язання, повноти і своєчасності сплати податків до бюджету, а також законності валютних операцій; за дотриманням порядку проведення розрахунків за товари (послуги) у відповідності до вимог Закону України від 06 липня 1995 року “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”; за порядком зайняття господарською діяльністю і всіма її різновидами. Серед останніх виділити контроль органів державної податкової служби України за підприємницькою діяльністю, яка підлягає ліцензуванню, як один із різновидів контролю податкових органів, надати йому офіційного статусу як щодо використання назви, так і визначення, сформулювавши як “діяльність посадових осіб органів державної податкової служби України, що зорієнтована на встановлення відповідності підприємницької діяльності, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, вимогам правильності, повноти нарахування, своєчасності і повноти сплати ними загальнообов’язкових податкових платежів, а також дотримання правил зайняття підприємницькою діяльністю й процедури ліцензування”. 2. Засади здійснення контролю органів державної податкової служби України взагалі і щодо підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню зокрема, на сучасному етапі нормотворчого процесу зафіксувати в єдиному законодавчому акті (наприклад, Законі України “Про податковий контроль в Україні”, або “Про контроль органів державної податкової служби України”), а у процесі активізації розробки перспективного законодавства, в окремій главі (розділі) Податкового кодексу України. 3. Остаточно визначитися із правовим статусом суб’єктів здійснення відповідного контролю, тобто органів державної податкової служби України, узгодивши зміст Закону України від 04 грудня 1990 року “Про державну податкову службу України”, Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента від 13 липня 2000 року, та Указу Президента України від 15 грудня 1999 року “Про систему організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади”. 4. Державну податкову адміністрацію України на законодавчому рівні визнати центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, усунувши прогалину, яка існує вже протягом тривалого часу. 5. Модифікувати правовий статус учасників податково-контрольних правовідносин взагалі, і щодо підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню зокрема, за рахунок нормативного закріплення обов’язків посадових осіб органів державної податкової служби України та прав інших учасників правовідносин. Особливо акцентувати увагу на регламентації засад відповідальності посадових осіб органів державної податкової служби України за невиконання та неналежне виконання обов’язків під час здійснення контрольної діяльності. 6. На законодавчому рівні розмежувати об’єкт та предмет контролю органів державної податкової служби України за підприємницькою діяльністю, яка підлягає ліцензуванню, і визначити останній як – сукупність документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків (грошових документів; бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, інших документів незалежно від способу подання інформації (зокрема комп'ютерного), пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, що сплачуються суб’єктами підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню; сукупності документів, пов'язаних з розрахунками за товари (послуги) та їх обліком (розрахункові книжки, книги обліку розрахункових операцій, прибуткові та видаткові касові ордери, касові книги, інші документи, що підтверджують факт розрахунку); показників реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для розрахунків за готівку із споживачами; свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; марок акцизного збору тощо. 7. Законодавчо закріпити принципи контролю органів державної податкової служби України за підприємницькою діяльністю, яка підлягає ліцензуванню, а саме: 1) законність; 2) об’єктивність; 3) гласність; 4) доцільність та цілеспрямованість; 5) поєднання плановості та систематичності; 6) економічність; 7) оперативність; 6) компетентність та професійність; 7) збалансованість публічних та приватних інтересів. 8. Визначити завдання контролю органів державної податкової служби України за підприємницькою діяльністю, яка підлягає ліцензуванню, в яких конкретизується його мета: 1) забезпечення правильності розрахунку податкового зобов'язання, повноти та своєчасності сплати податків до бюджету, а також законності валютних операцій, що здійснюються суб’єктами підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню; 2) забезпечення дотримання встановленого законодавством порядку проведення розрахунків за товари (послуги) суб’єктами підприємницької діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, операцій з купівлі-продажу іноземної валюти; 3) забезпечення дотримання встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності та законодавства в сфері ліцензування (патентування, сертифікації, акцизу тощо); 4) забезпечення виявлення, запобігання та усунення причин правопорушень у зазначених сферах відносин; 5) забезпечення притягнення винних до відповідальності. 9. Усунути термінологічну плутанину у законодавстві щодо визначення методів як елементу механізму контролю органів державної податкової служби України за підприємницькою діяльністю, яка підлягає ліцензуванню, шляхом обрання єдиного терміну – “методи контролю” (а не “форми”, “способи”, “зовнішній прояв” тощо) для визначення різних видів перевірок, ревізій, обліку, спостереження тощо. 10. Законодавчо визначити всі види перевірок, які можуть використовуватися у контрольній діяльності органів державної податкової служби України взагалі і щодо підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню зокрема. Постатейно зафіксувавши їх перелік, а саме: планову, позапланову, виїзну, камеральну, тематичну, повторну, зустрічну, а також їх назви, визначення, засади, процесуальний та процедурний режими. З проекту Податкового кодексу України виключити статті, що передбачають оперативні перевірки та засади їх проведення як такі, існування яких не відповідає сучасній моделі взаємовідносин податкових органів та платників податків. Абсолютно визначити підстави проведення всіх видів перевірок, усунувши вживання узагальнених, розпливчастих термінів, наприклад, “на інших підставах”, “на розсуд посадових осіб податкових органів”, що лише створює підстави для зловживань з боку посадових осіб податкових органів та забезпечує напругу у взаємовідносинах між суб’єктами податкових правовідносин. 11. Надати офіційного статусу іншим методам контролю, які можуть використовуватися у процесі контролю органів державної податкової служби України щодо підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню, а саме: обстеженню, моніторингу, обліку, ревізії. 12. Визнати недоцільним використання у законодавстві термінів “кабінетний аудит”, “аудит” для визначення різновиду методів контролю органів державної податкової служби України як таких, що за своєю природою та сутністю є протилежністю державному контролю, не передбачають втручання в оперативну діяльність особи, а також застосування примусових заходів у випадках виявлення порушень законодавства. |
