Звертаючи увагу на те, що врахування результатів аналізу конституційного розвитку Словацької Республіки в 1989–2004 рр. в умовах підготовки і вступу до Європейського Союзу має значення для успішного вирішення відповідних державно-правових задач в Україні, автор доходить таких висновків. 1. Генезис державно-правової традиції словацького народу в складі першої (1918–1938 рр.) і другої (1938–1939 р.) Чехословацької Республіки характеризується поступовим формуванням управлінського апарату і нормативної бази на етнічних словацьких землях як необхідного фактора подальшого становлення суверенної державності. Уперше словацький народ сформував свій представницький орган (квазіпарламент) і уряд та виокремив свою судову систему у жовтні 1938 р. на підставі конституційного закону про автономію Словаччини в умовах другої Чехословацької Республіки. Уперше словацький народ створив державу з суверенними атрибутами 14 березня 1939 р. 2. Аналіз етапів конституційно-правового розвитку Словаччини у складі чехословацької держави дозволяє зробити висновок, що епізодичність, перервність державотворчого процесу в СР до 1993 р. роблять її державно-правову історію у ХХ ст. подібною до генезису української державності. З історико-порівняльної точки зору, якщо для України таким був період 1917–1920 рр., то для Словаччини – період «словацької держави» Й. Тісо у 1939–1944 рр. За винятком вказаного періоду територія сучасної Словаччини виступала складовою частиною чехословацької держави: першої Чехословацької Республіки (1918–1938 рр.), другої Чехословацької Республіки (1938–1939 рр.), а після другої світової війни – соціалістичної Чехословаччини. За період перебування Словаччини у складі Чехословаччини її правовий статус змінювався від адміністративно-територіальної одиниці (у складі першої Чехословацької Республіки) до суб’єкта федерації (у складі другої Чехословацької Республіки та у складі ЧССР). Тим не менш, статус суб’єкта федерації у складі ЧССР до 1989 р. хоч і був конституційно закріпленим, проте реально не був реалізованим. 3. Після «оксамитової революції» 1989 р. правове забезпечення суспільних перетворень в Чехословаччині, і Словацькій Республіці як її складової частини, полягало в проведенні державної політики, спрямованої на перетворення інституційних і нормативних компонентів правової системи Чехословаччини загалом та її суб’єктів з метою формування нового якісного стану чехословацької держави. У правовій сфері перетворення йшли у таких напрямах як конституційна реформа, реформа територіального устрою (адміністративна реформа), судова реформа. Інтенсивність реформування правової системи федеративної держави була високою. Лише протягом 1990 р. було створено і апробовано нову виборчу систему, прийнято закони щодо перебудови системи органів державної влади, створені правові основи для відновлення прав людини, становлення таких інститутів громадянського суспільства як неприбуткові організації, політичні партії, релігійні організації, недержавні ЗМІ. У 1991 р. реформа впроваджувалася ще активніше, зокрема, було засновано орган конституційної юрисдикції, реформовано судову систему тощо. При цьому реформи у конституційно-правовій сфері мали першочерговий характер. Проте вони не призвели на федеральному рівні до схвалення нової федеральної конституції, що стало загрозою для територіальної цілісності чехословацької держави. 4. Зусилля щодо раціоналізації федеративних відносин між державою та її складовими частинами в період 1990-1992 років, у тому числі між федерацією та Словацькою Республікою як одним із її суб’єктів не дали ефективних результатів. Для становлення конституційної системи СР цей фактор мав вирішальне значення. Якщо у 1990–1991 рр. реформа територіального устрою була спрямована на вироблення «реальної федерації», то у першій половині 1992 р. йшлося вже про певну модифікацію конфедеративного утворення з двох суб’єктів – Чеської і Словацької Республік, а у другій половині 1992 р. – про законодавче забезпечення поділу держави і конституювання в республіках владних систем, характерних для незалежних держав. 5. У Словацькій Республіці вже у перші роки після «оксамитової революції» проявилися тенденції уповільнення темпів перетворень, порівняно з Чеською Республікою. Головним фактором такого феномену був істотно нижчий рівень оновлення національної політичної еліти. З іншого боку, вже з 1990 р. політична еліта Словаччини стала проявляти зацікавленість у першу чергу щодо проблем територіального устрою держави, поступово розширяючи вимоги про «суверенізацію» Словацької Республіки у складі єдиної держави. 6. Процес конституювання незалежної словацької держави у 1992–1993 рр. характеризувався такими ознаками: а) словацька держава утворювалася внаслідок поділу федерації, а не «виходу з держави», що означає, що дві нові держави (Чеська і Словацька Республіки) виникли на місці держави, котра припинила своє існування; б) процес поділу чехословацької федерації є феноменом, який не може бути поставлений в один ряд із припиненням СРСР і СФРЮ передовсім тому, що він був завчасно врегульований за допомогою законодавчих актів федерального парламенту. Основний з них – конституційний закон «Про припинення Чеської і Словацької Федеративної Республіки» від 25 листопада 1992 р. Відцентрові тенденції, котрі створювали політико-правове підґрунтя дезінтеграції держави на основі результатів парламентських виборів у Словаччині влітку 1992 р., відігравали визначальну роль, проте не призвели до односторонніх неправових кроків. Хоча треба відзначити, що кроки Словацької Республіки у намаганні врегулювати ситуацію з поділом держави випереджали дії як федеральної влади, так і владних органів Чеської Республіки; в) процес утворення незалежної держави був розпочатий Декларацією про верховенство Словацької Республіки, а основним його документом стала Конституція СР, схвалена Національною радою 1 вересня 1992 р. Конституція СР, хоч і була передбачена конституційним законом про чехословацьку федерацію 1968 р., проте у прийнятій редакції була не конституцією суб’єкта федерації, а конституцією (основним законом) незалежної держави. З 1 жовтня 1992 р. вона, ще в умовах функціонування спільної держави, набула чинності. У ній містилися норми, які врегульовували питання правонаступності Словацької Республіки після припинення Чехо-Словаччини як держави. Підкреслимо, це сталося ще до врегулювання відповідних питань федеральним парламентом і тому могло виступати одним із факторів впливу на характер таких рішень. 7. Аналіз державно-правових перетворень у Словацькій Республіці у період 1993–2001 рр. дозволяє зробити такі висновки. а) Державно-правовий генезис Словацької Республіки у вказаний період може бути умовно поділений на три етапи: перший (1993–1994 рр.) характеризується реальним процесом конституювання Словацької Республіки як незалежної держави, що здійснювався на підставі Основного закону СР 1992 р. З іншого боку, цей етап характеризується незавершеністю побудови демократичних інститутів та появою перших проблем у функціонуванні такої форми правління як парламентська республіка; другий етап (1994–1998 рр.), який розпочинається після парламентських виборів 1994 р., характеризується становленням авторитарного режиму («мечіаризму») з такими ознаками як порушення механізму противаг уряду і парламентської більшості, котра його утворила, порушення прав людини, перевищення повноважень правоохоронними органами, обмеження діяльності опозиційних політичних сил, незаконний вплив на ЗМІ, протистояння між урядом і президентом. І хоча словацький авторитаризм не відзначався радикалізмом, відступ від демократичних стандартів в організації публічної влади істотно уповільнив рух держави до євроатлантичного правового простору; третій етап (1998–2001 рр.), який розпочинається парламентськими виборами 1998 р. і відстороненням Уряду В. Мечіяра від влади, відзначається цілеспрямованою і системною державною політикою щодо проведення перетворень, спрямованих, у першу чергу, на відновлення нормального функціонування конституційних демократичних інститутів. Першочерговим завданням стало схвалення змін і доповнень до Конституції СР. б) Конституційна реформа, проведена в Словацькій Республіці в два етапи (1999 і 2001 рр.), була покликана досягти таких цілей: – удосконалити функціонуючу модель влади, зокрема передбачити конституційні способи розв’язання можливої владної кризи, раціоналізувати всю систему конституційних органів влади. Йшлося передовсім про посилення конституційних позицій Президента СР. Форма правління залишилася у виді парламентської республіки, проте була істотно раціоналізована; – уможливити проведення інших правових перетворень (судової та адміністративної реформ), заснувати нові конституційні органи влади, зокрема Судову раду, Публічного захисника прав людини; – увести до Конституції СР положення, які б передбачали механізм входження держави до ЄС, визначити місце рішень спільних органів ЄС та міжнародних договорів у правовій системі Словацької Республіки. 8. Вступ СР до ЄС став стратегічною метою держави з початку 1990-х рр. І якщо до 1998 р. цілеспрямованих кроків у цьому напрямі зроблено не було, то після утворення Уряду М. Дзурінди після парламентських виборів 1998 р. євроатлантична інтеграція стала пріоритетом державної політики. СР за кілька років провела комплексне реформування різних ділянок державно-правової сфери, за що отримала високі оцінки в ході щорічних моніторингів Єврокомісії про стан готовності країни до вступу в ЄС. Вираженням цього стало включення СР на міжурядовій конференції в Ніцці 7 грудня 2000 р. до чергової хвилі розширення ЄС у 2004 р., а 1 травня 2004 р. СР стала членом ЄС. Процес правової інтеграції СР до ЄС характеризувався такими ознаками. а) Євроінтеграція розглядалася в СР як напрям не лише зовнішньої, а передовсім – внутрішньої політики держави. Кожний істотний організаційно-правовий захід у правовій сфері вивірявся на предмет відповідності вимогам ЄС щодо держав-кандидатів на членство. Для інтенсифікації процесу перетворень правової системи були ухвалені закони, які удосконалювали взаємодію Уряду і Національної ради з питань ЄС. б) Рішення про вступ СР до ЄС було належно легітимовано. 16–17 травня 2003 р. проведено референдум, у ході якого приєднання держави до ЄС підтримали понад 92 відсотки громадян, які взяли у ньому участь. 9. Розвиток конституційного законодавства Словацької Республіки напередодні і після вступу до ЄС у сфері публічно-правових відносин здійснювався у таких напрямах: а) підготовка до участі СР у владних структурах ЄС; б) удосконалення законодавства про безпеку і протидію злочинності; в) удосконалення судової системи; г) реформа місцевого самоврядування; д) реформа місцевих органів виконавчої влади; е) удосконалення виборчої системи. | 