У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у з’ясуванні конституційно-правових засад організації та закономірностей функціонування урядів Франції, Федеративної Республіки Німеччини та Іспанії, що дало автору підстави сформулювати висновки, пропозиції та рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності функціонування вищого органу виконавчої влади України. Основні з них такі: 1. Досвід конституційного будівництва Франції, Німеччини та Іспанії дозволяє виділити основні умови функціонування уряду, за яких забезпечується рівновага у поділі влад, високий рівень демократизації та прозорості у діяльності державних органів та досягнення ефективної діяльності державного механізму. До таких умов необхідно віднести наступні: а) участь голови держави у процесі висунення кандидатур на посаду голови Уряду та прозорість такого процесу; б) затвердження складу Уряду головою держави; в) наявність альтернативного механізму утворення уряду меншості на основі презумпції довіри; г) наявність чітких часових рамок щодо затвердження Програми діяльності Уряду; д) можливість припинення повноважень уряду шляхом висловлення парламентом вотуму недовіри; е) прозора та ефективна процедура контролю за діяльністю уряду; є) чітко визначені підстави відповідальності членів уряду; ж) закріплене у законі розмежування повноважень між урядом та іншими державними органами та органами місцевого самоврядування. 2. Прийняття Закону України «Про Кабінет Міністрів України» знаменує собою новий етап розвитку конституційного законодавства нашої держави, являє собою новий крок на шляху створення правової держави. У даному Законі здобули своє закріплення такі важливі з огляду на розвиток конституційного законодавства країн-членів ЄС положення, якими є правова регламентація відносин виконавчої, законодавчої та судової гілок влади, порядок формування та діяльності Уряду, припинення його повноважень, сфера компетенції та низка інших. Однак аналіз національного законодавства, яке регламентує діяльність Кабінету Міністрів України, дозволяє виділити низку притаманних йому недоліків, які, з огляду на досвід держав-членів ЄС, довели свою неефективність з точки зору конституційного будівництва. До таких недоліків необхідно віднести, по-перше, невизначеність правового регулювання контролю за діяльністю Уряду; по-друге, відсутність альтернативної процедури обрання Прем’єр-Міністра України у випадку, якщо коаліція партійних депутатських фракцій не досягла згоди щодо висунення його кандидатури або під час голосування кандидат не отримав необхідні голоси конституційної більшості, що робить єдиним засобом вирішення такої ситуації припинення повноважень Верховної Ради України; по-третє, непрозорість процедури та надмірну залежність формування складу уряду від коаліції партійних депутатських фракцій Верховної Ради України; по-четверте, надмірне розширення компетенції Кабінету Міністрів України за рахунок звуження компетенції місцевих державних адміністрацій та за відсутності механізму стримувань та противаг такого впливу Уряду, якими, наприклад за умов ФРН є діяльність Бундесрату; по-п’яте, відсутність чітко визначених підстав та умов притягнення до відповідальності Прем’єр-Міністра та членів Кабінету Міністрів України. 3. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» в редакції від 28.12.2007 р. визначає лише функції та повноваження Кабінету Міністрів України, а завдання уряду у сфері державного управління в ньому не визначені. З цього приводу, як ми вважаємо, Україні було б доцільно врахувати досвід Німеччини, в якій детально регламентовано компетенцію Федерального уряду в основних сферах державного управління. Враховуючи, що відсутність чіткої правової регламентації статусу Кабінету Міністрів України та завдань, які він має вирішувати, стала, на нашу думку, головною причиною частих звернень Президента України до Конституційного Суду для визначення конституційності правових актів Кабінету Міністрів України саме з приводу завдань та повноважень останнього, було б доцільно чітко визначити не лише повноваження вищого органу виконавчої влади України, але й завдання, які він має вирішувати. 4. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» в редакції від 28.12.2007 р. не конкретизує процедуру розгляду Програми діяльності Кабінету Міністрів України; схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів має здійснюватись шляхом прийняття Постанови Верховної Ради України. Враховуючи концептуальний характер Програми діяльності Кабінету Міністрів України та її вплив на всі аспекти державного життя, доцільно, як ми вважаємо, звернутися до практики вотуму довіри, що існує в Іспанії, де, якщо за програму майбутнього Уряду голосує абсолютна більшість Конгресу Депутатів, Король призначає даного кандидата Главою Уряду. Вважаємо, що саме іспанський варіант був би більш корисним для України, дозволяючи запобігти деструктивним конфліктам між урядом та парламентом, що багато раз виникали у національній практиці. 5. У Законі України «Про Кабінет Міністрів України» в редакції від 28.12.2007 р. роль Президента у призначенні Прем’єр-Міністра зведена до мінімуму, який значно нижче навіть ролі такого, що не має значних повноважень Федерального Президента Німеччини. На відміну від України, в якій у 2006 році неможливість протягом тривалого часу сформувати уряд ледве не призвела до масових заворушень, існуючий у ФРН механізм дозволяє конструктивно вирішувати існуючі між політичними силами суперечності та формувати вищий орган виконавчої влади у стислі терміни без шкоди для життєдіяльності держави. 6. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» в редакції від 28.12.2007 р., уможливлює необмежену у часі діяльність Кабінету Міністрів, який склав повноваження, або повноваження якого були припинені достроково. Якщо звернутися до розглянутого досвіду європейських країн, зокрема, Німеччини, в якій дуже рідкими є урядові кризи, можна побачити, що чітко регламентована у часових рамках процедура формування уряду сприяє гармонійній діяльності всього державного механізму. Особливу цінність для української практики, на нашу думку, має також існуюча у ФРН можливість утворення уряду меншості на основі презумпції довіри. 7. З огляду на європейську практику доцільним уявляється обмеження кількості посад у вищому органі виконавчої влади України, у тому числі і посад віце-прем’єрів. Питання збільшення кількості віце-прем’єрів тісно пов’язане з тенденціями централізму: необхідність здійснювати детальний контроль за великою кількістю органів неминуче призводить до розширення штатної чисельності центрального органу виконавчої влади. З цього приводу доцільно звернутися до досвіду здійснення адміністративної реформи у Франції. Як свідчить практика цієї країни, передання частини повноважень вищого органу виконавчої влади на місця дозволило досягти зменшення кількості регламентарних документів та спрощення адміністративних процедур, прискорення процесу прийняття рішень органами виконавчої влади тощо. |
