Анотація до роботи:

Марцеляк О.В. Конституційно-правий статус інституту омбудсмана: світовий досвід та українська модель. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право. Одеська національна юридична академія, Одеса, 2004.

Дисертацію присвячено дослідженню конституційно-правового статусу омбудсмана. У ній вперше комплексно розглянуто правову природу цього інституту, проаналізовано його характерні риси, елементи статусу, функції, місце в механізмі держави; запропоновано авторські визначення омбудсмана, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, функцій омбудсмана, форм його діяльності; всебічно охарактеризовано етапи становлення цього інституту у світі і його рецепцію в країнах Східної Європи і СНД; виділено та проаналізовано різноманітні моделі омбудсманів; розкрито концептуальні основи правового статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

У дисертації сформульовано низку конкретних пропозицій щодо подальшого удосконалення нормативно-правової основи статусу українського омбудсмана з метою підвищення ефективності його контрольно-наглядової і правозахисної діяльності.

У дисертації здійснено наукове дослідження та теоретичне узагальнення статусу інституту омбудсмана України та цілого ряду зарубіжних країн, результатом чого стало вироблення та обгрунтування теорії цього контрольно-наглядового, правозахисного інституту. Основними складовими зазначеної теорії є, по-перше, правова природа інституту омбудсмана, яка розкривається через його риси, елементи конституційно-правового статусу, функції і місце в системі органів державної влади, по-друге, конституційно-правовий процес становлення інституту омбудсмана у світі, по-третє, моделі цього інституту.

Проведене дослідження дозволило запропонувати низку визначень основоположних наукових категорій і понять, зокрема, омбудсмана (яке винесено на захист), Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, форм діяльності і функцій омбудсмана. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини визначається як призначуваний Верховною Радою України незалежний, політично нейтральний, одноосібний контрольно-наглядовий, правозахисний орган державної влади у формі посадової особи, який покликаний за власною ініціативою чи зверненнями здійснювати на постійній основі парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина в межах і порядку, передбачених Конституцією, законами України та міжнародно-правовими договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Форми діяльності омбудсмана являють собою зовнішні, основні, однорідні, самостійні дії, які здійснюються ним у передбачених законодавством правових та неправових рамках і спрямовані на реалізацію його прав та обов’язків. Функції омбудсмана – це основні напрямки діяльності омбудсмана, які випливають із його завдань та визначають сутність і соціальне призначення цього контрольно-наглядового, правозахисного інституту й реалізуються в передбачених чинним законодавством формах і методах.

Характеристика конституційно-правового статусу омбудсманів зарубіжних країн дає змогу виділити наступні основні риси цього інституту: а) визначення статусу омбудсмана положеннями конституції країни чи відповідним законом; б) спеціальний контрольно-наглядовий, правозахисний характер цього органу державної влади (посадової особи); в) незалежність інституту омбудсмана; г) його політична нейтральність; д) призначення у більшості країн омбудсмана на посаду парламентом, а інколи й іншими органами державної влади (главою держави, урядом і т. ін.); е) як одноособовість, так і колегіальність інституту омбудсмана; є) реалізація омбудсманом своїх повноважень шляхом порушення провадження за зверненнями громадян чи за власною ініціативою; ж) те, що сферою його діяльності є відносини між громадянином і державним органом, організацією, установою, об’єднанням громадян, їх посадовими особами, що практично означає контроль у галузі взаємовідносин “громадянин – виконавча влада”; з) неформальний характер діяльності омбудсмана; и) як правило, відсутність у омбудсмана повноважень приймати імперативні рішення у справі.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини характеризується ж такими рисами як: а) це орган державної влади у формі посадової особи; б) Уповноважений призначається на свою посаду Верховною Радою України; в) він являє собою незалежний орган; г) це одноособова інституція; д) український омбудсман – політично нейтральний орган; е) він на постійній основі здійснює контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції; є) Уповноважений провадить свою правозахисну діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які він отримує за власною ініціативою та зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників або народних депутатів України; ж) Уповноважений керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; з) він діє неформально на власний розсуд; и) сила його рішень не має обов’язкового характеру.

Конституційно-правовий статус інституту омбудсмана, як обгрунтовується в дослідженні, складається з його загальної правоздатності, прав і обов’язків, гарантій, форм і принципів діяльності, відповідальності. Серед цих елементів можна виділити основні – це ті, які мають правове вираження і дають можливість зробити висновок про юридичне “оформлення та відбуття омбудсмана” як повноправного суб’єкта права, та неосновні, що, як правило, не мають прямого законодавчого закріплення, а виводяться із змісту та логіки повноважень омбудсмана.

У роботі доведено необхідність класифікації функцій омбудсмана, що сприяє їх упорядкуванню, і вперше виділено та проаналізовано функції омбудсмана за рядом ознак: об’єктами, способами і засобами діяльності та іншими підставами. Так, за способами і засобами діяльності омбудсманам, як правило, притаманні: контрольно-наглядова і правозахисна функції, функція співпраці з органами влади, установами, організаціями, правовідновлююча функція, арбітражна (третейська) функція, функція попередження порушень прав людини, консультативна функція, інформаційна функція, аналітична функція, реформаторська функція, організаційно-управлінська функція та інші. За об’єктами омбудсманам, відповідно до видів прав, які вони захищають, властиві політично-правова, громадянсько-правова, соціально-правова, економічно-правова, культурно-виховна, екологічно-правова та зовнішньо-правова функції.

Характеристика місця омбудсмана в системі органів державної влади різних країн свідчить про його належність здебільше до законодавчої гілки влади, у лоні якої він виник. Проте у світовій практиці не поодинокі випадки, коли омбудсман функціонує в рамках виконавчої гілки влади, а інколи, з позицій сучасного розуміння державотворення, він відноситься до контрольно-наглядової гілки влади чи являє собою автономну контрольно-наглядову інституцію. У зв’язку з цим в дисертаційному дослідженні обгрунтовується, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини виступає саме автономною інституцією, яка займає в структурі органів державної влади самостійне місце, не входячи в жодну з гілок влади, функціонуючи в режимі їх стримування і противаги. Це свідчить про зачатки формування в Україні контрольно-наглядової гілки влади.

На основі аналізу конституційно-правового процесу запровадження омбудсмана у світі обгрунтовується, що утвердження цього інституту обумовлене еволюцією держав і світової спільноти з часів нової історії до сьогодення, і в його розвитку можна виділити три основні етапи: перший етап охоплює собою період з початку ХVIII ст. до 30-х років ХХ ст., коли відбувалося становлення омбудсманів Швеції та Фінляндії; другий етап – період від закінчення Другої світової війни до кінця 80-х років ХХ ст., пов’язанний із запровадженням цього інституту в більшості країн Європи, Австралії, Азії, Америки, Африки; третій – сучасний етап – охоплює в основному процес утвердження омбудсманів в постсоціалістичних країнах Східної Європи та СНД. Він не завершився, що яскраво говорить про визнану роль цього інституту у сфері забезпечення прав людини.

Дослідження в дисертації законодавчої (представницької) та виконавчої моделей омбудсмана, квазіомбудсманів, колегіальних омбудсманівських служб, спеціалізованих омбудсманів, наднаціональних, регіональних та місцевих омбудсманів свідчать, що національні особливості форм правління і форм державного устрою окремих країн, наявність в них певного різновиду правової і адміністративної системи і т. ін., природно мають наслідком багатоманітність схем цього інституту. Омбудсман яскраво продемонстрував здатність модифікуватися, не змінюючи при цьому свого основного контрольно-наглядового та правозахисного призначення.

Аналіз існуючих у світі моделей омбудсмана пророблено у першу чергу з метою врахування світової практики і вдосконалення схеми Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини шляхом коригування його моделі у напрямку розповсюдження в “ширину”, тобто запровадження представників Уповноваженого, місцевих і спеціалізованих омбудсманів, та у напрямку удосконалення його статусу через сформування при ньому колегії у складі самого Уповноваженого з прав людини і його представників. Таке реформування українського омбудсмана сприятиме підвищенню ефективності його діяльності, розширенню його контрольно-наглядової і правозахисної діяльності, зміцненню механізму забезпечення прав людини в Україні, підняттю авторитету самого Уповноваженого.

У дисертації також сформульовано низку конкретних пропозицій щодо внесення змін до Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. З метою поліпшення роботи українського омбудсмана, підвищення рівня його правозахисної діяльності запропоновано: встановити вимогу до кандидатів на посаду Уповноваженого мати вищу юридичну освіту; обмежити термін перебування на цій посаді двома строками; детальніше викласти процедури відставки Уповноваженого та його звільнення за станом здоров’я; запровадити “фільтри” надходження скарг Уповноваженому та розширити критерії відмови у їх розгляді; посилити гарантії виконання рішень українського омбудсмана; наділити учасників омбудсманівського провадження певними правами й обов’язками, притаманними учасникам судового розслідування, а самого Уповноваженого – правом у разі необхідності звертатися із заявою щодо відновлення порушених прав громадян до Верховного Суду України і міжнародних правозахисних організацій; розширити правозахисні можливості Уповноваженого за рахунок організації мережі громадських приймалень; з метою посилення взаємодії та співпраці українського омбудсмана з вищими органами влади запровадити посади представників Уповноваженого в Кабінеті Міністрів України, Конституційному та Верховному судах України; наділити Уповноваженого правом законодавчої ініціативи та ін.

Публікації автора:

Монографії, підручники, навчальні посібники:

1. Тодика Ю.М., Марцеляк О.В. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини // Конституційне право України: Конспект лекцій / За ред. Ю.М. Тодики. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1997. – С. 147-149.

2. Марцеляк О.В. Статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Навч. посібник. – Х.: Лібра, 1998. – 84 с.

3. Марцеляк О.В. Інститут омбудсмана: теорія і практика. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 450 с.

Наукові статті у фахових виданнях з юридичних наук:

4. Марцеляк О.В. Специфіка контрольно-наглядових органів у державному механізмі України // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – Вип. 33. – С. 9-15.

5. Тодика Ю.М., Марцеляк О.В. Інститут омбудсмена: світові моделі і досвід // Вісник Академії правових наук України. – № 2 (13). – 1998. – С. 57-66.

6. Тодика Ю.М., Марцеляк О.В. Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (порівняльно-правовий аналіз) // Вісник Академії правових наук України. – № 3 (14). – 1998. – С. 29-37.

7. Марцеляк О.В. Демократизація правового статусу людини і громадянина в Конституції України // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – Вип. 34. – С. 69-72.

8. Марцеляк О.В. Формування інституту омбудсмена в Україні: політико-правові проблеми // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – Вип. 36. – С. 73-78.

9. Марцеляк О.В. Правовий статус народного захисника в Іспанії // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999. – Вип. 40. – С. 50-57.

10. Марцеляк О.В. Становлення інституту Уповноваженого з прав людини в Російській Федерації // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – Вип. 42. – С. 41-49.

11. Марцеляк О.В. Правова природа інституту омбудсмена // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – Вип. 43. – С. 22-28.

12. Марцеляк О.В. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини: статус і функціонування // Вісник Львівського Університету: Сер. юрид. – 2001. – № 36. – С.190-197.

13. Марцеляк О.В. Інститут місцевого омбудсмана: світові моделі // Часопис Київського університету права. – 2002. – № 4. – С. 84-87.

14. Марцеляк О.В. Акти реагування Уповноваженого з прав людини України // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 30-34.

15. Марцеляк О.В. Виконавчі омбудсмани: специфіка правового статусу та проблеми організації їх діяльності // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 21. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 180-186.

16. Марцеляк О. Міжнародний досвід функціонування деяких спеціалізованих омбудсманів // Право України. – 2003. – № 4. – С. 123-127.

17. Марцеляк О.В. Конституційно-правовий процес утвердження інституту омбудсмана в Україні // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – № 22. – С.305-310.

18. Марцеляк О.В. Основні засади діяльності інституту омбудсмана // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. – № 23. – С.233-240.

19. Марцеляк О.В. Правова природа щорічної та спеціальної доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Зб. наук. пр. – 2003. – № 3 (12). – С. 81-86.

20. Марцеляк О.В. Статус польського омбудсмана: проблеми теорії і практики // Право і безпека. – 2003. – № 2’2. – С. 25-30.

21. Марцеляк О.В. Запровадження дитячого омбудсмана у світі та Україні // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – Одеса: Юрид. літ., 2003. – Вип. 18. – С. 280-284.

22. Марцеляк О.В. Український омбудсман у структурі механізму державної влади // Науковий вісник (Акад. держ. податкової служби України). – 2003. – № 3 (21). – С. 138-144.

23. Марцеляк О.В. Особливості правового статусу регіональних омбудсманів Російської Федерації // Право і безпека. – 2003. – № 2’3. – С. 31-35.

24. Марцеляк О. Омбудсман з прав дитини: проблеми формування і розвитку у світі і в Україні // Право України. – 2003. – № 10. – С. 44-48.

25. Марцеляк О.В. Інститут військового омбудсмана та перспективи його створення в Україні // Часопис Київського університету права. – 2003. – № 3. – С. 29-33.

26. Марцеляк О.В. Етапи становлення інституту омбудсмана у світі //Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Магістр, 2003. – № 3 (18). – С. 13-21.

27. Марцеляк О. Основні елементи конституційно-правового статусу омбудсмана // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 11. – С. 85-88.

28. Марцеляк О.В. Омбудсмани з захисту прав студентів та учнів: світовий досвід діяльності та перспективи їх становлення в Україні // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 22. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 155-160.

29. Марцеляк О. Гарантії діяльності омбудсмана: національна практика та зарубіжний досвід // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 12. – С. 68-71.

30. Марцеляк О.В. Функції омбудсмана // Право і безпека. – 2003. – № 2’4. – С. 61-67.

31. Марцеляк О.В. Статус і функціонування регіональних представницьких омбудсманів: світовий досвід // Право України. – 2004. – № 1. – С. 149-153.

32. Марцеляк О.В. Становлення та статус інституту наднаціональних омбудсманів у Європі // Часопис Київського університету права. – 2004. – № 1. – С. 29-33.

33. Марцеляк О. Колегіальні омбудсманівські служби // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №.3. – С.18-21.

Наукові статті в інших виданнях:

34. Марцеляк О.В. Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Проблеми активізації конституційно-правових досліджень і вдосконалення викладання конституційного права. – Х: Нац. юрид. акад. України, 1999. – С. 128-140.

35. Тодика Ю.М., Марцеляк О.В. Світові моделі омбудсмена й Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (порівняльно-правовий аналіз) // Права людини і Україна. – Львів: Світ, 1999. – С. 72-79.

36. Марцеляк О.В. История возникновения и развития института омбудсмена // Труды Современного Гуманитарного Университета. – М.: СГУ, 2001. – Вып. 35. – С. 101-120.

37. Марцеляк О.В. Вузовские и школьные омбудсманы: опыт функционирования // Юридическое образование и наука. – 2002. – № 3. – С. 42-44.

Матеріали наукових та науково-практичних конференцій:

38. Марцеляк О.В. Конституційно-правовий механізм соціального захисту громадян України // Проблеми соціального захисту в Україні: Матеріали наук.-практ. конференції / За заг. ред. Я.І. Безуглої. – Чернігів: ЧЮК: Юрист, 1996. – С. 39-41.

39. Марцеляк О.В. Роль інституту омбудсмена в забезпеченні прав людини // Становлення правової системи демократичної України та юридична наука. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – С. 8-9.

40. Марцеляк О.В. Інститут омбудсмена Європейського Союзу // Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини). – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – С. 52-54.

41. Марцеляк О.В. Становлення інституту омбудсмена в Україні // Права людини і правова держава (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини). – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – С. 84-86.

42. Марцеляк О. Світові моделі інституту омбудсмена та специфіка Уповноваженого з прав людини в Україні // Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес. Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ комітету інформації, 1999. – С. 319-320.

43. Марцеляк О.В. Щодо деяких прогалин у правовому регулюванні статусу Уповноваженого з прав людини в Україні // Актуальні проблеми юридичної науки. – Х: Нац. юрид. акад. України, 2000. – С. 21-23.

44. Марцеляк О.В. Спеціалізовані омбудсмени в механізмі забезпечення прав людини та проблема їх запровадження в Україні // Конституція України – основа модернізації держави та суспільства: Матеріали наук. конф. 21-22 червня 2001 р. – Х.: Право, 2001. – С. 267-269.

45. Марцеляк О.В. Статус та види спеціалізованих омбудсменів // Образовательные технологии многоуровней подготовки специалистов: Материалы науч.-метод. конф. – Полтава: СГУ, 2002. – С. 113-156.