У висновках підводяться основні підсумки проведеного дослідження. Результати дисертаційного дослідження дають підстави зробити наступні висновки: 1. Зважаючи на специфіку застосованої методології аналізу феномену виконавчої влади та її розвитку, доцільно виділяти чотири основні підходи до висвітлення зазначеної теми: конституційно-правовий, адміністративно-правовий, управлінський та політологічний. Втім, якщо ми ставимо за мету дослідити розвиток виконавчої влади в контексті загальних процесів державного будівництва та розбудови цілісної системи державної влади в Україні, то найбільш адекватним для реалізації цієї мети є саме конституційно-правовий підхід у дослідженні виконавчої влади, який зосереджується на науковій характеристиці конституційних основ виконавчої влади та їх розвитку. Його базовою теоретико-методологічною настановою є розгляд виконавчої влади як складового елементу загальної конституційної системи поділу влади, чия діяльність регламентується конституцією та чинним законодавством. 2. Конституційні основи виконавчої влади в Україні являють собою вихідні, базисні характеристики та принципи, закріплені в нормах Конституції України та в конституційному законодавстві України, що визначають порядок організації та функціонування, цілі та завдання виконавчої влади як невід’ємного елементу загальної системи державної влади в Україні. З огляду на тісний взаємозв’язок між триваючим розвитком конституційних основ виконавчої влади сучасної України та її постанням як демократичної, правової, соціальної держави, слід визнати, що вдосконалення конституційних основ виконавчої влади є однією з необхідних і найважливіших умов реалізації конституційних цілей загальнодержавного розвитку України. 3. В системі конституційних основ виконавчої влади в Україні доцільно виділяти групу базових конституційних принципів її організації і функціонування, в яку входять принципи: а) верховенства Конституції та законів України над іншими нормативно-правовими актами; б) пріоритету прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів виконавчої влади; в) поділу державної влади; г) децентралізації; д) деконцентрації; є) єдиноначальності; ж) гласності; з) збалансованості загальнодержавних, галузевих та місцевих інтересів у державному управлінні, та в оптимізації з цією метою взаємодії органів виконавчої влади всіх рівнів маж собою та з органами місцевого самоврядування. 4. Однією з найважливіших умов успішності реалізації конституційних основ розвитку виконавчої влади сучасної України є правове та організаційне забезпечення відкритості цієї гілки державної влади. Причому принцип відкритості з точки зору конституційно-правової науки означає як відкритість доступу на службу в органах виконавчої влади, так і постійну можливість громадян отримувати адекватну інформацію про різноманітні інститути виконавчої влади. Подальша реалізація цієї фундаментальної конституційної вимоги розвитку виконавчої влади повинна бути підтримана шляхом прийняття ряду нових законодавчих актів: “Про інформаційну відкритість органів державної влади та її посадових осіб”, “Про основи громадського контролю за діяльністю органів державної влади”, “Про основи державної служби в Україні”. 5. Сучасні процеси розвитку конституційних основ виконавчої влади, що мають місце в сучасній Україні, необхідно досліджувати як в аспекті зміни структури та порядку функціонування самої цієї гілки державної влади, так і з позицій перспективи формування нових інститутів взаємодії виконавчої влади з законодавчою владою та президентом. Таким чином дослідження розвитку конституційних основ виконавчої влади отримує додатковий конституційно-правовий аспект, який передбачає аналіз розвитку виконавчої влади в контексті загальних процесів демократизації та оптимізації структури державної влади в Україні. 6. Серйозною завадою на шляху розвитку конституційних основ виконавчої влади в Україні є збереження до сьогоднішнього дня цілого ряду непередбачених Конституцією України каналів впливу на діяльність як уряду, так і виконавчої влади в цілому. В першу чергу вони формуються навколо групи дорадчих, консультативних та інших органів, що діють навколо Президента України. Тому, з метою запобігання подібної негативної ситуації, доцільно прийняти спеціальний закон, який би чітко визначав правовий статус як Секретаріату Президента України, так і решти консультативних, дорадчих й інших органів та служб, які формуються для забезпечення діяльності президента. 7. Важливим кроком в річищі конституційно-правового регулювання державної служби, на думку автора, має стати прийняття єдиного кодифікованого акту, який би визначив основні функції державної служби в Україні. Ними повинні бути забезпечення реалізації державної політики в управлінні суспільними процесами, залучення до державної служби та утримання на ній найбільш компетентних і відданих справі кадрів, професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації персоналу державної служби, здійснення ефективного управління державною службою, забезпечення зв’язків з громадськістю. 8. Неупереджений аналіз сьогоднішньої ситуації в Україні в сфері реформування державної служби дозволяє твердити, що крім суто внутрішніх організаційно-правових проблем, ми стикаємося й з двома іншими важливими питаннями. Ними є: а) влив суто політичних інтересів на процес реформування державної служби в Україні, б) необхідність посилення реформування державної служби (і виконавчої влади в цілому) її конституційно-аксіологічною складовою. Перша проблема, на думку автора, має бути вирішена разом із запровадженням конституційної реформи. Розв’язання другої проблеми, тісно корелює з серйозною увагою, що має приділятися запровадженню нових ціннісних орієнтирів та пріоритетів в діяльність сучасних державних службовців. |
