Анотація до роботи:

Цимбалюк С.І. Конституювання і розвиток теорії модернізації в соціологічному дискурсі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 – теорія та історія соціології. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006. – 176 с.

У роботі представлено розв’язання наукової проблеми дисертаційного дослідження, яка полягає у тому, що існуюча наукова рефлексія спрямовується на обґрунтування складових теорії модернізації в соціологічному дискурсі, разом з тим у ній відсутнє цілісне уявлення щодо розвитку і конституювання теорії модернізації в соціологічному дискурсі.

Уточнено понятійно-категоріальний апарат та основні теоретико-методологічні принципи теорії модернізації. Визначено, що теоретичний конструкт “модернізація” являє собою творчо-перетворюючу функцію розвитку та характеризує орієнтацію суспільства і його структур на удосконалення, прогрес, розроблення та реалізацію нових цілей, пріоритетів, стратегій. Підтверджено, що теорія модернізації не є субтеорією соціології розвитку, а виступає самостійною теорією соціології розвитку, у якій суспільний розвиток розглядається як комплексний процес. Доведено, що теорії постмодернізму характеризуються власною динамікою та логікою розвитку і виступають самостійними теоріями соціології розвитку.

Окремо розглянуто вітчизняну та зарубіжну рефлексію щодо конституювання та розвитку теорії модернізації в соціологічному дискурсі, обґрунтовано та розроблено її періодизацію. Проаналізовано особливості цього процесу в українській соціології. Визначено, що періодизація рефлексії щодо конституювання та розвитку теорії модернізації в соціологічному дискурсі представлена чотирма послідовними періодами: класичним періодом, періодом конституювання, періодом розвитку, періодом дивергенції, кожен з яких відзначався комплексом специфічних методів соціологічного дискурсу. Доведено вагоме значення для конституювання сучасної теорії модернізації методу історичного аналізу, що закладає основи розуміння модернізації як нелінійного, багатовекторного процесу.

Визначено роль наукової рефлексії для усвідомлення сутності теорії модернізації, виявлення її нових тенденцій, перспективних напрямків конституювання та розвитку в соціологічному дискурсі.

Отриманий науковий результат дає можливість застосовувати висновки дисертаційного дослідження в процесі розробки нормативних та спеціальних дисциплін, спрямованих на вивчення такої галузі соціологічного знання, як соціологія розвитку. Сприятиме: уточненню понятійного апарату теорії модернізації; визначенню місця теорії модернізації серед інших теоретичних підходів соціології розвитку; розробці основних етапів розвитку та конституювання теорії модернізації, виявленню їх послідовності та змістовного наповнення; фіксації особливостей конституювання вітчизняного соціологічного дискурсу щодо теорії модернізації. Основні положення дисертації можуть стати підґрунтям для подальших історико-теоретичних досліджень теорії модернізації , використовуватися в процесі викладання навчальних курсів з теорії та історії соціології.

У “Висновках” представлено розв’язання проблеми дисертаційного дослідження, яка полягає у тому, що в соціологічній науці активізується наукова рефлексія, спрямована на обґрунтування складових теорії модернізації в соціологічному дискурсі, разом з тим відсутнє цілісне уявлення про цей процес.

Здійснене дослідження дозволяє сформувати цілісне уявлення про рефлексію щодо конституювання і розвитку теорії модернізації в соціологічному дискурсі.

Опрацювання відповідної наукової термінології з позицій соціології розвитку дало підстави визначити модернізацію як творчо-перетворюючу функцію розвитку, що характеризує орієнтацію суспільства та його структур на удосконалення, прогрес, розробку та реалізацію нових цілей, пріоритетів, стратегій.

В дослідженні доведено, що наукова рефлексія щодо теорії модернізації відбувалася як в зарубіжному, так і у вітчизняному науковому дискурсі.

Визначено, що рефлексія стосовно конституювання теорії модернізації в західному дискурсі складалася впродовж чотирьох послідовних періодів: класичного періоду (остання третина XVIII – початок ХХ ст.), періоду конституювання (20–60-ті рр. ХХ ст.), періоду розвитку (70–80-ті рр. ХХ ст.), періоду дивергенції (кінець ХХ – початок ХХІ ст.).

Змістовний аналіз рефлексії щодо теорії модернізації в західному дискурсі дозволяє визначити, що зародження теорій модернізації у “класичний період” відбувалося під впливом таких соціальних змін, як індустріалізація, урбанізація, поширення освіти тощо. У цей період формуються три основні підходи, в межах яких починається розвиток теорії модернізації – еволюційний, раціоналістичний та дихотомічний.

У “період конституювання” рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі стрижневою темою теорій модернізації стає пошук оптимальної стратегії розвитку національних держав. Вона пов’язується із спробами “перенесення” вже опрацьованої більш розвиненими країнами моделі модернізації до нового соціального середовища. Завершення даного періоду пов’язано з визнанням неефективності практичної реалізації моделі модернізації без урахування соціально-культурного контексту суспільств.

Наступний період рефлексії, “період розвитку”, пов’язаний з розвитком предметної сфери теорії модернізації. У цей період уточнюють класичні соціально-культурні характеристики процесу модернізації (комплексність, системність, глобальність, гомогенність тощо), починають враховуватися такі його характеристики, як багатовимірність, що передбачає соціальне наслідування (звернення до традицій, культурної пам’яті); фрагментарність та непослідовність процесу модернізації; неоднозначність його культурних наслідків; альтернативність моделей модернізації суспільств.

Четвертий період рефлексії визначаємо як “період дивергенції”. У межах даного періоду відбувалося комплексне дослідження молодих національних держав, які перебували в стадії інтенсивного розвитку. В соціологічному дискурсі спостерігається остаточна відмова від лінійної теорії модернізації та відбувається розвиток багатовимірної теорії модернізації. Основний зміст рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі спрямовується на утвердження нелінійності, багатовекторності суспільного розвитку та пов’язаний з дослідженням нової для теорії модернізації категорії – “якість життя”. Саме вона визначає ступінь модернізованості суспільства.

У процесі роботи, поряд з вивченням зарубіжної рефлексії щодо конституювання та розвитку теорії модернізації в соціологічному дискурсі, досліджувався процес рефлексії стосовно теорії модернізації в соціологічному дискурсі нашої країни. Слід відзначити, що конституювання західного та вітчизняного дискурсу з приводу теорії модернізації має спільну динаміку. Було виявлено, що структура дискурсу представлена чотирма періодами. Дослідження цього процесу, проведене на основі аналізу наукових доробок представників соціальної науки України та Росії, дозволяє визначити такі основні періоди: класичний період (кінець ХІХ – початок ХХ ст.), період конституювання (20 – 60-ті рр. ХХ ст.), період розвитку (початок 70-х– кінець 90-х рр. ХХ ст.), період дивергенції (кінець ХХ – початок ХХІ ст.).

Особливості рефлексії щодо теорій модернізації в вітчизняному соціологічному дискурсі пов’язані з специфікою соціально-культурної життєдіяльності нашого суспільства. Так, зародження теорій модернізації в українському соціальному дискурсі у “класичний період” відбувалося під впливом ідей позитивізму, еволюціонізму, соціал-дарвінізму, а також марксистської теорії, спроби їх адаптації до соціально-історичних умов вітчизняного соціуму.

У той же час “період конституювання” теорій модернізації суттєво відрізняється від західного модерністського дискурсу за змістом. Він знаменується політизацією теорії модернізації, яка розглядається в контексті розгортання робітничого руху. Особливої актуальності набувають дослідження, метою яких стає теоретичне обґрунтування соціальних переваг та прогресивного, модернізаційного потенціалу радянського суспільства.

Даний період визначається зверненням вітчизняної наукової спільноти до пошуку наукових концепцій, у яких обґрунтовуються ідеї поліваріантності суспільного розвитку; підкреслюється можливість існування для нашого суспільства не лише внутрішніх, але і зовнішніх детермінант вибору моделі модернізації; доводиться необхідність вивчення та застосування в процесі модернізації соціального досвіду інших суспільств. Визнається можливість альтернативних моделей модернізації, різних стратегій їх реалізації; висловлюються прогнози щодо соціального розвитку українського суспільства.

У процесі дослідження доведено, що остаточна відмова від концепції лінійної модернізації відбувається у “період дивергенції”. В цей час формується багатовимірна теорія модернізації, розвитку якої сприяють комплексні порівняльні теоретичні та конкретно-соціологічні дослідження радянського та пострадянського суспільств. Характерною рисою означеного періоду виступає синтез предметного поля соціології із суміжними галузями знань як політологія та футурологія.

Слід зазначити, що у науковій рефлексії вагоме значення для конституювання сучасних теорій модернізації мав метод історичного аналізу. Він давав можливість не лише пояснити історичну еволюцію суспільств, а й на цій теоретичній основі здійснити спробу розробити стратегію випереджаючого суспільного розвитку.

Внаслідок проведеного дослідження доведено, що теорії постмодернізму з’явилися як субтеорії теорії модернізації і нині склалися як самостійні теорії соціології розвитку.

Публікації автора:

Публікації у фахових виданнях:

1. Цимбалюк С. І. Особливості розвитку процесу модернізації в Україні (ХІХ–початок ХХ ст.) // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 2004. – С. 357-361.

2. Цимбалюк С.І. Модернізація суспільства та соціальний прогрес в українській соціологічній думці (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Социальные технологии. Актуальные проблемы теории и практики: Международный межвуз. сб. науч. работ. Выпуск 27. – Запорожье, 2005. – С. 278-285.

3. Цимбалюк С. І. Народне суспільство як передумова консолідації нації // Актуальні проблеми, соціології, психології, педагогіки: Зб. наук. праць. Випуск 3. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2005. – С. 18-27.

4. Цимбалюк С. І. Соціальний статус і роль культури у сучасному світі // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Випуск 22-23. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2005. – С. 15-18.

5. Цимбалюк С. І. Модернізація національного суспільства як головний чинник становлення гендерної рівності в освітній сфері (на прикладі іранської нації) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Випуск 5. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2005. С. 18-23.

6. Цимбалюк С. І. Конституювання модерністського дискурсу в українській соціології (20–50-ті рр. ХХ ст.) // Социальные технологии. Актуальные проблемы теории и практики: Международный межвуз. сб. науч. работ. Выпуск 29. – Запорожье, 2006. – С. 360-369.

7. Цимбалюк С.І. Розвиток модерністського дискурсу ХХ ст. в західній соціології // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Випуск 24-25. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2006. – С. 63-66.

Опубліковані тези наукових конференцій:

1. Цимбалюк С.І. Культурна плюралізація як чинник становлення нового типу особистості // VII Всеукраїнська конференція молодих науковців “Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень”. 28 жовтня 2004 р., м. Київ: Тези доповідей. – К: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2005. – С. 75-77.

2. Цимбалюк С.І. Освітня кваліфікація державних службовців як головний фактор суспільних змін // Художня освіта і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри: Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф. 22-23 жовтня 2004 р., м. Київ. – К.; 2004. – С.100-102.

3. Цимбалюк С.І. Особливості становлення нового типу особистості // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні. Четверта Всеукраїнська соціологічна конференція. Соціологічна асоціація України, Ін-т соціології НАН України - К.; 2004. – С. 328-331.