У дисертації представлено теоретичне узагальнення та прагмалінгвістичний аналіз аспектів реалізації мовленнєвих жанрів в умовах конфліктного дискурсу. Зокрема, виокремлено особливий тип цих комунікативних одиниць – конфронтативні мовленнєві жанри, які спрямовані на інтенціональне протиставлення мовленнєвих дій співрозмовників, а також в експліцитній чи імпліцитній формі виражають негативну оцінку вербальних або фізичних дій адресата. У дослідженні подано типологію основних конфронтативних мовленнєвих жанрів відповідно до тих найзагальніших стратегічних засад, яких дотримується мовець, вступаючи у стадію вербального конфлікту: це категорично-спонукальні жанри, комунікативною метою яких є змусити адресата до тих дій, які мовець вважає за потрібні; негативно-оцінні жанри, метою яких є висловлення незадоволення адресанта з приводу деяких рис або вчинків співрозмовника, а також інвективні мовленнєві жанри, спрямовані на моральну перемогу над суперником і на зниження рівня його самооцінки, моральне підкорення. Оптимальною схемою аналізу мовленнєвих жанрів став опис таких критеріїв, як комунікативна мета МЖ, концепції його автора та адресата, зміст події, що спричинила МЖ, місце, яке жанр займає в дискурсі (тобто те, що йому передує, і можливі реакції на нього), його мовне втілення, зокрема лексико-семантичні і граматичні ознаки, та необхідність включення до структури МЖ факультативних мовленнєвих актів для його успішної реалізації. Як засвідчило дослідження, на диференціацію конфронтативів впливають не лише відмінності в інтенційному підґрунті, а й такі соціальні чинники, як статусна ієрархія комунікантів (наприклад, за цими показниками відрізняються жанри наказу і вимоги, невдоволення і звинувачення); ступінь знайомства і близькості стосунків між мовцями (як ми це спостерігаємо у разі розрізнення жанрів докору й осуду). У дисертації виявлено провідні прагматичні характеристики категорично-спонукальних та негативно-оцінних мовленнєвих жанрів, які в свою чергу зумовлюють відповідний вибір та поєднання певних мовних одиниць для реалізації конкретних тактичних мовленнєвих дій, описано прямі і непрямі способи мовної реалізації жанрів. Отримані результати свідчать про польову організацію мовленнєвих жанрів, але, з іншого боку, підтверджують закономірність виділення окремих категорій конфронтативного дискурсу. Загалом, лише врахування комплексу мовно-прагматичних ознак визначає правомірність виділення МЖ як окремої одиниці. Зокрема, тільки таким чином стало можливим виокремлення ще одного типу МЖ негативної оцінки – невдоволення. Можна стверджувати, що невдоволення має специфічні прагматичні характеристики, зокрема в його межах виявляється низький комунікативний статус мовця, його небажання розгортати вербальний конфлікт, і відповідне властиве мовне втілення: “я-твердження”, безособові конструкції, крім того, низька категоричність МЖ позначається і на особливому інтонаційному забарвленні висловлювання, що безперечно дає підстави говорити про невдоволення як самостійний, окремий мовленнєвий жанр. Застосування прагмалінгвістичного підходу дало змогу окреслити ефективність використання певних мовних засобів у відповідних конфронтативних мовленнєвих жанрах. Дослідження сприятиме поглибленому вивченню комплексу проблем комунікативної компетенції, а відпрацьована схема аналізу мовленнєвих жанрів може слугувати підґрунтям для подальшого докладного аналізу інших типів цих комунікативних категорій. |