Основними висновками дисертаційної роботи є такі: 1.Оскільки процеси глобалізації прискорюють соціальні та політичні перетворення, то вони призводять до змін в характері розподілу праці і структурі виробництва, в технології, соціальній і духовній сфері суспільства. Розвиток світової системи є не передбачуваним у своїх підсумках і результатах, тому усвідомлення наявної нерівномірності й асиметрії в умовах глобалізації має спонукати до пошуків механізмів, що сприяли б здійсненню ефективних дій і успішному функціонуванню світової системи в умовах глобалізації. Отже, процес глобалізації є важливим чинником, що формує нове поле проблемних ситуацій у легітимації міжнародних політичних інститутів. 2. Комунікативні механізми легітимації політичних інститутів є важливою умовою існування даних утворень, оскільки комунікативна теорія прагне з’ясувати питання сучасності, спрямовуючи свої зусилля на розв’язання як методологічних, так і практичних проблем. Вона бере за основу принцип справедливості та досягнення взаєморозуміння. Адже комунікація – універсальне надбання людства й універсальна реальність суспільного існування. Отже, формування нового типу політичних інститутів, завдання яких - регулювання міжнародної взаємодії, мають стати об’єктом застосування комунікативної теорії. 3. Механізм дискурсу при всій своїй особливості та специфічності може дійсно допомагати легітимному функціонуванню та взаємодії на міжнародній арені. Він, як комунікативний механізм, є тією процедурою, що сприяє усуванню можливого непорозуміння. Дискурс є практикою комунікативних взаємин для досягнення суспільної узгодженості та соціальної згоди. А дискурс світової громадськості, що розгортається в світовій публічній сфері як механізм комунікативної дії, створює функціональну основу нових раціональних можливостей імплементації ціннісно-нормативних засад легітимності міжнародних інститутів. Отже, політичні інститути в умовах глобалізації повинні бути легітимовані через дискурс, тобто в основу міжнародних взаємодій потрібно покласти дискурсивне обговорення. 4. Завдяки можливостям та межам деліберативного механізму, які допомагають переходити від виключно своїх інтересів до думки про загальні інтереси, відбувається формування ціннісно-раціональних цілей, що допомагає учасникам зрозуміти свої легітимні інтереси. 5. Комунікативна дія як засіб легітимації являє собою орієнтацію на взаєморозуміння або на успіх. Взаєморозуміння, яке утворюється внаслідок комунікативної дії, уможливлює існування соціального порядку на основі принципу справедливості. Крім того, на питання про те, як можливий соціальний порядок, відповідає наступне: як учасники інтеракції можуть координувати плани своїх дій. Для з’ясування цього було взято до уваги те, як інший учасник (держава для прикладу) може поєднати свої дії з діями іншого чи перервати взаємодію, при цьому не викликаючи конфлікту. Саме процеси взаєморозуміння націлені на досягнення згоди, яка залежить від раціонально вмотивованого змісту того чи іншого висловлювання. Адже згоду неможливо нав’язати іншій стороні. Отже, за умови існування комунікативної дії, принцип справедливості та порозуміння можуть виступати як механізми, які координують дії. Тому політичні інститути, які виникають, не повинні бути результатом інструментальної дії, спрямованої більше на речі, а не на соціальну інтеграцію. Метою інструментальної дії є не досягнення взаєморозуміння, а переслідування інтересу, який веде до системи маніпуляції або спотворюваної комунікації. В результаті аналізу даних положень варто зазначити, що потрібно враховувати також нормативний аспект комунікативної дії. Адже саме на неї покладене завдання щодо встановлення взаємодії на основі порозуміння. Тому політичні інститути можуть оптимально функціонувати за допомогою комунікативної дії, а не стратегічної. Крім того, комунікативна основа належить до пошуку нових раціональних можливостей об’єднання громадян, вирішення національних і стратифікаційних конфліктів, здійснення справедливого демократичного устрою. 6. За допомогою компаративного методу відповідно до основ легітимації державної влади розглянуто і визначено можливості легітимації політичних інститутів, які діють на рівні глобалізації: переконання в справедливості даного міжнародного утворення; взаємообумовленість, взаємозалежність і прив’язаність структур (механізмів) конкретного політичного інституту; покладення в основу раціонального розрахунку; для набуття міжнародними утвореннями загального визнання необхідність визнання замість одностайної волі - волі більшості як обов’язкової; замість безвиняткового консенсусу з усіх питань - найбільш можливе наближення до такого консенсусу; застосування принципу обмеженого втручання й дотримання непохитних нормативно-правових засад. 7. Механізми легітимації мають бути побудовані на основі принципів справедливості та порозуміння, які розроблені в комунікативній теорії. При розгляді світового процесу і соціальної еволюції варто відмітити вдосконалення міжособистісної та міжнародної взаємодії. Тому стверджується, що проблеми та конфлікти, які виникають за умов глобалізації, потребують нових способів їх вирішення. Дана функція покладається на міжнародні політичні інститути, і все це вбудовано в символічний за структурою і нормативно зрозумілий життєвий світ, який, згідно з комунікативною теорією, відтворюється через процеси соціальної інтеграції, соціалізації та культурного відновлення. Тому основні поняття даної теорії, які застосовуються для характеристики стосунків на міжособистісному рівні, можуть ретранслюватися і на міжнародні взаємодії. 8. На основі узагальнення і порівняльного аналізу основних концепцій інтегративних ціннісно-нормативних засад демократизації міжнародної системи розкрито значення соціокультурних передумов у легітимації міжнародних політичних інститутів в умовах глобалізації, які формують зовнішність нашого світу і його порядок, бо в умовах миру і соціально-культурного оновлення ми можемо спостерігати співпрацю системи правових держав, безлічі міжнародних організацій і асоціацій, прямих зв’язків між мільйонами громадян різних держав. |