1. На підставі вивчення літературних, архівних та інших джерел встановлено, що проблема ансамблевої забудови міст Донбасу досліджена фрагментарно, несистемно і потребує освітлення. 2. Вивчення передумов дозволило встановити, що на розвиток ансамблевої архітектури у Донбасі вплинув розвиток його міст. Виникнення останніх в свою чергу забов’язано значним залежам кам’яного вугілля, наявності дешевої робочої сили і будівництву залізниць. Все це в цілому притягнуло капітали, що дало змогу розвитку промисловості в регіоні, особливо з 1860-их рр. – часу побудови першої залізниці. Окрема вага галузевого чинника вказує на необхідність розглядати його як одну з головних складових при розробці відповідних пропозицій і рекомендацій для охорони та використання ансамблів в центрах історичних міст Донбасу. 3. На основі проведених досліджень вперше виявлені відмінні особливості забудови передвоєнного періоду (поч. 1930-х – 1941 рр.), для якої характерно змішання рис конструктивізму і неокласицизму. На рівні містобудування план забудови практично не відрізняється від класичної забудови. А на рівні обрису плану будинків і фасадів спостерігається змішання стильових рис. На фасадах використовуються спрощені чи перероблені деталі, які характерні для класичної архітектури. Таким чином, при реконструкції ансамблів передвоєнного періоду (поч. 1930-х – 1941 рр.), слід враховувати зміни стильової направленості, які спостерігалися на різних рівнях, враховуючи містобудівний і об’ємно-планувальний, та рівень рішення фасадів будинків. Ці зміни мали місце переважно в межах двох основних стильових напрямків: конструктивізму і неокласицизму. 4. У результаті виконаних досліджень встановлено, що найбільша частина ансамблів в центрах міст Донбасу мала ступінь здійсненності не більш 75 % і тільки в деяких містах, таких як Сєверодонецьк, Алчевськ, Краматорськ, Дружківка, Єнакієве і Добропілля вона досягла більш 75 %. З огляду неповної здійсненності ансамблів центрів міст є виключно важливим ранжування здійснених елементів за їх композиційною значимістю. Пропонується ці елементи диференціювати за двома групами: в першій розглядаються окремі частини ансамблю, включаючи будинки, які формують ядро центру; в другій розглядаються вузли і елементи, які поступаються за значенням першим, але мають не менш важливе значення в прилеглій забудові центру. 5. Встановлено, що період еволюції стильових рис в архітектурі ансамблів центрів міст Донбасу можна розділити на три етапи: з 1934 до кінця 1940-их рр. – період становлення, який характеризує зародження неокласицизму і його укріплення. У цей же період відбувається загаснення стилю конструктивізм, яке продовжується приблизно до 1940 р.; з кінця 1940-их по 1955 рр. – період розквіту, який завершується датою прийняття постанови “Про усунення надмірів в проектуванні і будівництві ”. з 1955 по 1959 рр. – період загаснення, який характеризується впровадженням нових будівельних технологій, матеріалів у забудову. Відбувається перехід до стилю функціоналізм і зникнення принципів забудови, які характерні для стилю неокласицизм. 6. У процесі дослідження були виявлені і узагальнені характерні особливості, які відобразились і на формуванні ансамблів в центрах міст. Ці особливості поділяються на три типи: галузеві, композиційно-планувальні і стилістичні. До перших відноситься вид промисловості. До других особливості, які вплинули на розташування, вид ансамблів в центрах та їх просторову організацію. До числа останніх відноситься просторовий зв’язок промислових об’єктів з композицією ансамблів в центрах міст. До третіх стилістичні, які характеризуються відсутністю регіональних мотивів в архітектурі будинків і використанням рис, які характерні для столиць та окремих міст України: Москви, Києва, Харкова. Ці особливості мали прояв, не зважаючи на тяжкі обставини після воєнного часу. 7. Виявлені принципи можна класифікувати на планувальні, просторові і принципи об’ємної побудови будинків. Перші охоплюють питання розміщення ансамблів у структурі міста, а також включають розміщення окремих елементів ансамблів (будинків, монументів, парків та ін.). Другі охоплюють питання просторової організації ансамблів і їх пов’язання з міським середовищем. Щодо третіх, то вони мають прояв на рівні об’ємного рішення будинків і споруд. 8. Розроблені рекомендації і пропозиції для ведення комплексної реконструкції та нового будівництва з урахуванням історично складеної забудови 1930 – 1950-их рр. Реконструкція забудови даного історичного періоду супроводжується мінімальними змінами у зовнішньому вигляді будинків, досягається наступною низкою комплексних архітектурно-планувальних і конструктивних заходів: 1) освоєнням підземного простору під складовими елементами ансамблю (площами, кварталами, будинками); 2) реконструкцією зони перших поверхів зі зміною їх функції; 3) освоєнням горищного простору житлових і громадських будинків через перебудову їх під мансарди; 4) реконструкцією житлових кварталів, які входять до ансамблю і які передбачають відповідні зміни в їх забудові; 5) реконструкцією різностильової забудови більш характерною для періоду становлення (1930 – поч. 1940-их рр.); 6) відповідним розміщенням рекламної інформації, яка не суперечить загальному композиційному складу ансамблю та його головних складових елементів. 9. Розроблено методику з охорони і використання ансамблів 1930 – 1950-их рр. в центрах міст Донбасу. Ця методика базується на врахуванні наступних складових: ступеню здійсненності ансамблів; галузевої специфіки міст; існуючої правової бази збереження ансамблів; принципів формування ансамблів; існуючої вітчизняної і світової практики з охорони історико-архітектурної спадщини. Спектр проектних заходів наданої методики забезпечує комплексний підхід до рішення проблеми збереження, реконструкції і використання ансамблів 1930 – 1950-их рр. в сучасних умовах розвитку міст. До методики додається алгоритм вибору заходів з охорони і використання ансамблів в залежності від їх здійсненності. Здійснення цих заходів у вітчизняній практиці проектування буде мати не тільки важливе архітектурно-містобудівне, але й економічне, соціальне та культурологічне значення. Ця методика показує також, що деякі з попередніх функцій, що характерні для ансамблів розглянутого періоду не втратили свого значення дотепер і сьогодні набувають нового значення, таким чином сприяючи консолідації і розвитку нашого суспільства. |