Анотація до роботи:

Гоян О. Я. Комерційна радіожурналістика в Україні: становлення, розвиток, перспектива. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 – журналістика. – Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.

Дисертація є першою спробою на основі комплексного аналізу значного масиву емпіричного матеріалу розглянути концепцію розвитку комерційної радіожурналістики в умовах пострадянського суспільства, характерної для медіасистеми України. Запропоновано концептуальні засади функціонального становлення комерційного радіомовлення на пострадянському ринку ЗМІ; визначено комерційний радіоефір як суб'єкт формування медіаринку в монополізованому інформаційному середовищі, завдяки чому було організовано дуальну систему українського радіомовлення, характерними особливостями якої стали конкуренція та процеси роздержавлення; проаналізовано роль і значення комерційного радіомовлення для становлення й майбутнього розвитку українського радіомовного ринку та радіожурналістики; обґрунтовано передумови виникнення комерційного радіоефіру в Україні та перспективи його функціонування, що є ознакою демократизації інформаційного простору, інтеграції вітчизняних ЗМІ до загальносвітових прогресивних медіа, ознакою плюралізму та відкритості суспільства.

Із розвитком комерційної діяльності у сфері електронних медіа становлення українського радіомовлення позначилося зміною парадигм, оскільки змінилося розуміння принципів функціонування радіожурналістики як прикладної науки. Сьогодні вона перебуває в системі радіомовного ринку, і відоме твердження “говори так, щоб я тебе бачив і відчував; говори так, щоб я бачив і відчував те, що бачиш і відчуваєш ти” сприймається тепер у контексті підприємницької діяльності в радіоефірі, тобто йдеться передусім про виготовлення журналістського продукту на продаж із метою отримання прибутку. Такі зміни в класичній системі української радіожурналістики викликані багатьма передумовами, засадничими з яких вважаємо такі:

по-перше, світова практика розвитку комерційного радіомовлення суттєво вплинула на традиційні базові основи українського радіоефіру;

по-друге, політичні, економічні та соціальні зміни в Україні в 90-х роках дозволили законодавчо закріпити можливість утримувати електронні медіа (радіомовлення) у приватній власності, а, отже, поєднувати журналістську роботу з підприємницькою діяльністю;

по-третє, потенціал самого українського радіомовлення дозволяв здійснити суттєві зміни в управлінській сфері та програмуванні, хоча й не такі швидкі та показові, як, зокрема в європейських країнах чи, наприклад, у Росії.

Ці чинники вплинули на нове розуміння ролі радіожурналістики в суспільстві як прикладної науки, що діє в контексті ринкових законів і утверджується як наука про бізнес та про форми підприємництва в радіоефірі. Водночас бізнес і підприємництво є змістом існування комерційної радіожурналістики як творчого процесу. В результаті такого поєднання форми та змісту, за певних політичних, економічних і соціальних передумов розвивається радіомовний ринок, сенс існування якого виправданий тоді, коли радіокомпанія пропонує на продаж продукт журналістської діяльності й, таким чином, починає отримувати прибуток. Такий висновок є результатом існування концепції розвитку комерційного радіомовлення в умовах пострадянського суспільства, зокрема в Україні. До основних положень цієї концепції варто віднести такі:

1. Українське комерційне радіомовлення, яке, на відміну від більшості країн Європи, виникло до створення громадського радіо, стало потужним засобом масової комунікації. Хоча функція розважання за світовою практикою вважається основною характеристикою комерційного радіоефіру – в країнах перехідного періоду від тоталітарного до посттоталітарного та пострадянського суспільства, функції інформування й просвітництва у комерційній діяльності радіоорганізацій відіграють першочергову роль.

2. Формування комерційного радіомовлення в пострадянських країнах характеризується передусім як пряме запозичення європейських цінностей, що потрапляють на особливий політико-економічний та соціальний ґрунт із ментальними ознаками такої спільноти, як радянський народ. Однак, із поступовим утвердженням у суспільстві національних цінностей і традицій, із формуванням ринкових умов у сфері медіа, комерційне радіомовлення виявлятиме індивідуальні особливості на певному медіаринку, в тому числі й українському.

3. Українське комерційне радіомовлення охоплює як державну сферу, так і недержавну (приватне й громадське мовлення), оскільки передбачає ділове підприємництво в ефірі. Але якщо в державному й громадському радіомовленні підприємництво розглядається як один з елементів підтримання загального функціонування, то для приватного радіо підприємницька діяльність – це самодостатній комплекс менеджерських і програмних технологій, завдяки чому і можливе існування такої форми власності на радіоефір. Тому в сфері радіомовлення комерційний та державний сектори не варто розмежовувати лише на ґрунті залучення до комерційної діяльності, бо йдеться лише про обсяги та способи реалізації результатів підприємницької діяльності, а також мету, заради якої цей продукт виготовляється.

4. Комерційне радіомовлення, на відміну від некомерційного (державного), що є характерним для пострадянських країн – це нова сфера стилістично-фонетичного моделювання ефіру й спілкування з аудиторією, це нові методи журналістської роботи й стандарти журналістської діяльності, які ґрунтуються передовсім на застосуванні творчого журналістського менеджменту й розширеного розуміння специфіки радіожурналістської професії.

5. Українська, як і вся пострадянська комерційна радіожурналістика, – це специфічний набір форматів, типів програм і жанрів мовлення, зорієнтованих на цільову аудиторію. Це перехід від основних форматів до спеціалізованих, від бажання охопити масову аудиторію до її чіткої градації на певні цільові групи, це саме той процес, що відбувається у світовому комерційному радіомовленні.

6. Розглядаючи комерційне радіо як перспективу розвитку українського радіомовлення у загальноєвропейському та світовому інформаційному просторі, що, крім усього, потребує внесення певних змін до основ вітчизняної радіожурналістської освіти, важливо зазначити таке: незалежно від того, що комерція в медійній галузі, зокрема, й у радіоефірі, має також зворотній бік, який ще називають “фінансовою заангажованістю”, комерційне радіомовлення, поза тим, є ознакою розвитку плюралізму, гласності й відкритості медіа, ознакою демократизації суспільства та інтеграції вітчизняних медіа до загальносвітових прогресивних ЗМК.

Основу концепції розвитку комерційного радіомовлення в умовах пострадянського суспільства складають ряд чинників, що комплексно відображають специфіку підприємницької діяльності в радіоефірі, – це чинники економічної доцільності та соціальної значущості, форми власності, цільової аудиторії, прибутку, наявності ринку та конкурентного середовища, програмування (форматування), реклами, менеджменту та маркетингу. Весь цей комплекс характеризує теоретичне підґрунтя розвитку українського комерційного радіо, яке отримало практичне підтвердження протягом більш, ніж десятилітнього функціонування.

Окрім того, цей комплекс чинників складає основу класичної моделі функціонування комерційного радіоефіру в пострадянському суспільстві, якою є комерційна радіостанція, що поєднує наявні радіомовні технології, сформовані практикою світового мовлення, а також специфіку політичного, економічного, соціального розвитку українського суспільства. Важливо зазначити, що ряд особливостей радіостанції, які відрізняють її від власне поняття радіомовлення, тобто самодостатність, індивідуальність та інтерактивність, зазнаватимуть постійного узгодження з функціонуванням медіаринку, його структурної доцільності, законодавчої процедури та соціально-демографічними особливостями цільової аудиторії.

Базовими технологіями, які складають концепцію комерційного радіомовлення, є технології управління, програмування і рекламної діяльності, головна мета яких формувати звуковий образ станції та цільову аудиторію каналу, залучати інвестицій та рекламні надходження.

Розглядаючи положення концепції розвитку комерційного радіомовлення в пострадянському суспільстві, варто зазначити й такі висновки:

1. Комерційні радіостанції в Україні за прикладом економічно розвинених країн світу утворили систему комерційного радіомовлення, яка є відображенням ринкових відносин у суспільстві.

2. Українське комерційне радіомовлення подолало шлях еволюції від „містечкового” радіо до засобу масової інформації, коли створювалися потужні радіомережі й радіохолдинги, що визначило місце комерційного радіомовлення в системі українських медіа та роль підприємницької діяльності в радіоефірі.

3. У прагненні отримати надприбуток і вищий рейтинг комерційні станції можуть залучати такі технології управління і програмування, коли примітивізується, інтелектуально спрощується специфіка спілкування з аудиторією, отже, штучно применшується значення всього радіомовлення щодо діалектичного розвитку суспільства.

4. Загалом проблематичними аспектами комерціалізації радіоефіру в Україні, як і на інших пострадянських теренах, можна вважати:

по-перше, простежувалося домінування чинника персонального інтересу над чинником суспільного інтересу, тобто громадянин ставав лише споживачем, який не намагається впливати на будь-що;

по-друге, політичне протистояння в країні знайшло відбиток у протистоянні радіостанцій, які суспільство розділило на так звані „чужі” й „свої”, що, залишаючись заангажованими, не давали правдивої інформації про суспільні процеси, а, отже, викликали недовіру громадян до інформаційного продукту;

по-третє, спостерігалася підміна понять функцій: функції інформування і просвітництва фактично знівельовувалися до прислужництва;

по-четверте, комерційне радіо, яке намагалося бути щонайближче до невибагливої масової аудиторії, ставало відображенням низького рівня культури, характерного для певної частини аудиторії, саме перетворившись, таким чином, на джерело безкультур'я;

по-п'яте, домінуючі позиції в ефірі посіла реклама, витіснивши радіожурналістику на другий план, тобто, не реклама слугувала для програми, а програма ставала своєрідною “обгорткою” для реклами;

по-шосте, засадничу роль на станції почали виконувати рейтинг і формат, а вже потім – слухач, тому комерційне радіомовлення називали ще світом форматів і обмежень, світом певних лімітів, визначених радіостанціями, щоб їх свідомо вибирали.

5. Однак комерційне радіомовлення в Україні відіграло суттєву роль щодо розуміння ролі й місця журналіста у виробництві та презентації радіомовної продукції. Журналістські професії, залучені до реалізації програмних концепцій станцій, були зорієнтовані на зміни звукового образу українського радіомовлення, надання йому нових комунікативних та ділових особливостей. Зрештою, перехід від уніфікації до універсалізації праці, стратегічний менеджмент і маркетингова діяльність означили появу нового розуміння журналістської професії на радіо, яка характеризується поєднанням управлінської діяльності з суто журналістською творчістю.

6. Українські медіа, як і ЗМІ інших пострадянських країн, характеризуються певною соціально-демографічною характеристикою аудиторії, якій, з одного боку, властиві ознаки так званої “радянської ментальності”, з другого – наявність нового мислення, інтересів та смаків, що позначалося на тематиці програмування радіоефіру. Отже, змінювалися уявлення людей про їхні можливості, зокрема щодо участі в розподілі прибутку від підприємницької діяльності у сфері радіомовлення, що впливало на зміни функціональних особливостей самого радіомовлення та його звукового образу.

Результатом практичного застосування концепції розвитку комерційного радіомовлення в умовах пострадянського суспільства є також і певні рекомендації щодо подальшого функціонування комерційного радіомовлення в Україні, які стосуються розуміння індивідуальності комерційного радіо та його ролі у розвитку суспільства й теорії та практики радіожурналістики, а також нових підходів у розвитку радіожурналістської освіти в Україні, до яких, наприклад, відносимо такі:

Сучасне радіомовлення як індустрія вимагає певних стандартів журналістської діяльності, які базуватимуться на особливих радіомовних технологіях, що постійно розвиваються, змінюються й функціонально поліпшуються. За цим має постійно стежити журналістська наука – вносити зміни до навчальних планів, переглядати методику викладання у фахових навчальних закладах. Тому в цьому контексті є актуальними дисципліни, які збалансовуватимуть співвідношення між розвитком вітчизняної журналістської теорії та практикою сучасного українського радіоефіру – ”Радіоменеджмент”, “Недержавне радіомовлення”, “Радіомаркетинг”, “Міжнародне радіомовлення”, „Основи мікрофонного мовлення”, „Технічні засоби радіомовлення” та інші.

Комерційне радіомовлення й надалі впливатиме на формування журналістської освіти в Україні. Радіожурналіст, потрапляючи до системи комерційного радіомовлення, прагнутиме виготовляти такий творчий продукт, який продаватиметься, тобто приноситиме прибуток як радіокомпанії, так і йому самому. Отже, сьогодні варто наголошувати на тому, що змінився також і сам студент, майбутній радіожурналіст, який діє прагматичніше, виборюючи робочі місця на ринку праці. Корпоративність студентської лави й конкуренція на ринку праці – увесь процес формування сучасного радіожурналіста й принципи радіожурналістської освіти повинні базуватися на розумінні концепції комерційного радіомовлення, запропонованої у дисертації, а також – тісному поєднанні теорії й практики радіожурналістики, на відчутті внутрішньої жанрової специфіки радіоефіру та її здатності максимально впливати на аудиторію.

Сучасний радіожурналіст – не лише творець в ефірі, а й організатор творчого процесу в редакції, студії чи станції, бо творчий процес у структурі комерційного радіомовлення варто розглядати як у контексті індивідуальної ефірної творчості, так і в системі творчої колективної діяльності. Він має оволодіти не лише новими радіомовними технологіями, а й розумітися на деталях фінансової діяльності радіокомпанії, вміти відчувати актуальність змін для досягнення спільної мети, результатом чого є участь у розподілі прибутку від журналістської діяльності. Саме тому, аналізуючи українське радіомовлення через призму економічних важелів, важливо розуміти, що радіо – це засіб масової інформації, який не лише впливає на розвиток суспільства, а й формує нову сферу творчої журналістської діяльності.

Загалом у висновках підкреслюється, що українське комерційне радіо з певними характерними особливостями у творчому та бізнесовому аспектах розвиватиметься як модель, характерна для країн, які прагнуть інтегруватися до світової прогресивної спільноти, а комерційна радіожурналістика стане одним із стимулів формування демократичних процесів у суспільстві.

Публікації автора:

Монографія

1. Гоян О. Комерційне радіомовлення: журналістика і підприємництво в радіоефірі: Монографія. – К.: Інститут журналістики, 2005. – 319 с.

Підручники та посібник

2. Гоян О. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту: Підручник для студ. Ін-ту журналістики. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2004. – 190 с.

Рец.: Прокопенко М.І. Формати радіо у форматі підручника // Телерадіокур’єр. – 2005. – № 1. – С. 82.

3. Гоян О. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту: Підручник для студ. Ін-ту журналістики: (вид. друге, доповнене). – К.: Веселка, 2004. – 245 с.

4. Гоян О. Радіостанція як ділове підприємство: методика журналістської творчості: Посіб. для студ. Ін-ту журналістики. – К.: [Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка], 2001. – 62 с.

Статті у фахових виданнях

5. Гоян О. Перспективи комерційного радіомовлення в Україні. Ефірна специфіка // Вісник Київського Університету. С.: Журналістика, 1993. – Вип. 1. – С. 170 – 179.

6. Гоян О., Гоян В. Формати радіостанцій. Організація бізнес-плану ефірної діяльності // Вісник Київського Університету. С.: Журналістика, 1996. – Вип. 3. – С. 137 – 148.

7. Гоян О., Гоян В. Телебачення і радіомовлення України: роздержавлення і приватизація / Роль ЗМІ в процесах державотворення / За загал. ред. А.З.Москаленка. – К.: ЦВП, 1997. – С. 59 – 63.

8. Гоян О. Радіостанції України спроби поділу ринку / Українська журналістика–98 / За заг. ред. А. З. Москаленка. – К.: ЦВП, 1998. – С. 81 – 84.

9. Гоян О. Радіоформати на українському аудіоринку: специфіка вибору / Українська журналістика–99 / За заг. ред. А. З. Москаленка. – К.: ЦВП, 1999. – С. 93 – 96.

10. Гоян О., Гоян В. “Німецька хвиля” на українському грунті // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту імені Т. Шевченка, 2001. – Т. 3. – С. 64 – 74.

11. Гоян О. Формати “громадське радіо” і “розмовне радіо” в українському радіоефірі // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту імені Т.Шевченка, 2002. – Т. 7. – С. 70 – 72.

12. Гоян О. Технологія форматування радіоефіру // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту імені Т. Шевченка, 2002. – Т. 9. – С. 118 – 122.

13. Гоян О. Ефірна фонотека радіостанції: теорія музичного програмування // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту імені Т. Шевченка, 2003. – Т. 10. – С. 72 – 77.

14. Гоян О. Радіостанція як ділове підприємство: радіожурналістика та бізнес // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту імені Т. Шевченка, 2003. – Т. 11. – С. 136 – 139.

15. Гоян О., Гоян В. Журналістська телерадіоосвіта: сучасні тенденції // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту імені Т. Шевченка, 2003. – Т. 12. – С. 18 – 27.

16. Гоян О. Становлення радіоформатів на українському радіоринку // Телевізійна й радіожурналістика. – Вип. 5, вид. Львів. ун-ту, 2003. – С. 69 – 77.

17. Гоян О. Радіожурналістика та бізнес: становлення теорії взаємозв'язку // Інформаційне суспільство. – К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту імені Т.Шевченка, 2005.– Вип. 1. – С. 36 – 41.

18. Гоян О. Аудиторія комерційного радіомовлення в контексті суспільних трансформацій // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту імені Т.Шевченка, 2003. – Т. 14. – С. 130 – 134.

19. Гоян О. Психотипізація аудиторії комерційного радіоефіру // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту імені Т.Шевченка, 2003. – Т. 15. – С. 55 – 60.

20. Гоян О. Радіомовлення пострадянських країн та загальноєвропейська система ліцензування // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту імені Т.Шевченка, 2004. – Т. 17. – С. 50 – 55.

21. Гоян О. Звуковий образ комерційного радіомовлення: особливості формування // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту імені Т.Шевченка, 2004. – Т. 18. – С. 52 – 58.

22. Гоян О. Технологія продажу в комерційному радіоефірі // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту імені Т.Шевченка, 2004. – Т. 19. – С. 38 – 43.

23. Гоян О., Гоян В. “Німецька хвиля” і український телерадіоринок: становлення діалогу // Нова філологія. Збірник наукових праць. – Запоріжжя: ЗНУ, 2005. – № 3. – С. 48 – 60.

24. Гоян О. Специфіка рекламної діяльності у пострадянському радіоефірі // Журналістика: Науковий збірник / За ред. Н. М. Сидоренко. – К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту імені Т. Шевченка, 2005. – С. 54 – 66.

25. Гоян О. Управління радіостанцією: сучасні стандарти комерційного мовлення // Наукові записки Інституту журналістики. – К.: Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту імені Т. Шевченка, 2005. – Т. 22. – С. 27 – 34.

Інші публікації та видання за темою дисертації

26. Гоян О. Недержавне радіо в Україні // Український Медіа Бюлетень (вид-во Європейського Інституту ЗМІ). – 1995.– № 2. – С. 1 – 3.

27. Гоян О. Негосударственное радио в Украине // Теленеделя. – 1995. – № 15.

28. Гоян О. Non-state radio in Ukraine // The Ukrain Bullеtin Quorterly Digest. – 1995. – С. 1– 2.

29. Гоян О. Недержавне радіо України: від “містечкового” до місцевого // Український Медіа Бюлетень (вид-во Європейського Інституту ЗМІ). – 1996. – № 1. – С. 1 – 4.

30. Гоян О. Недержавне радіо: формування аудіоринку України // Телерадіовісник України (вид-во Телерадіомовної компанії України). – 1996. – № 1.

31. Гоян О. Молодіжна радіопрограма. Державне і недержавне радіомовлення України: Методичні рекомендації для студентів 3-го курсу радіоспеціалізації. – К.: Інститут журналістики, 1997. – 41 с.

32. Гоян О. Телерадіоосвіта в Україні: традиції, тенденції, перспективи // Вісник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. – 2006. – №17. – С. 39 – 52.

А також постійні публікації про роботу іномовних телерадіокомпаній в Україні на сторінках журналу “Телерадіокур’єр” протягом 2002 – 2007 років.