Протягом багаторічного наукового дослідження дидактичних засад формування у загальноосвітній школі гармонійної особистості учня на основі оптимального розвитку притаманних йому індивідуальних особливостей нами створена оригінальна особистісно орієнтована загальнопедагогічна система. Побудована на принципах, які закладені у гіпотезі дослідження, вона виявила свою ефективність щодо інтелектуального і психосоціального розвитку учнів, а також збереження їх здоров’я. Комбінована система як така, що успішно апробована у варіативних умовах експерименту, містить певну сукупність концептуальних положень і практичних засобів. Головні із них відображені у наступних висновках. 1. Базовими ознаками особистісної орієнтації педагогічної системи є: суб’єктність учня, суб’єкт–суб’єктна взаємодія дитини і дорослого, самоосвіта й саморозвиток особистості в умовах культурної й духовної насиченості змісту навчання і взаємодії учня з іншими людьми у навчальному процесі та шкільному середовищі у цілому. 2. Головним фактором реалізації ідеї особистісно орієнтованого навчання є свобода учня у виборі мети, змісту, темпу та способів своєї навчальної діяльності, самостійність її здійснення. Свобода дій учня складає основу його саморозвитку, у якому тільки й можуть повністю реалізуватися потенційні можливості дитини, проявитися своєрідність її природжених схильностей. 3. Підвищення продуктивності самостійної пізнавальної діяльності учня з позицій розвитку передбачає опосередковане педагогічне керування. Його обов’язковими умовами є: – установка вчителя, відповідно до якої особистісне становлення учня є пріоритетним перед його функціональним розвитком, а метою її виступає не формування певних якостей, а розкриття й підтримка особистісного потенціалу учня у засвоєні ним предметних знань, культурних і духовних цінностей. Ця установка має реалізуватися у здатності вчителя бути одночасно рівноправним учасником навчального процесу і його керівником; – гнучке проектування якостей і обсягу загальноосвітніх знань з урахуванням державного стандарту освіти; – застосування навчальної технології, завдяки якій учень неухильно просувається у засвоєнні повноцінної діяльності і яка забезпечує умови для реалізації його освітньої траєкторії. 4. Згідно з означеними умовами принциповою характеристикою особистісно орієнтованої технології навчання є індивідуалізація – врахування наявних надбань і властивостей учня, його схильностей, перспектив розвитку та створення сприятливих умов для подальшого розвитку цих схильностей. 5. Ефективним шляхом вирішення найскладнішого технологічного питання особистісно орієнтованого навчання в умовах класу, що стосується протиріччя між стандартним змістом і формами навчання, з одного боку, й персональним запитом – з іншого, є створення універсальних форм навчального матеріалу й універсальних методик, які містять “простір” для задоволення потреб і реалізації можливостей кожного учня завдяки певним умовам. Ці умови стосуються змісту навчального матеріалу, логіко-психологічної структури навчальних завдань, а також організації процесу учіння і проявляються: – у посиленні в різних навчальних курсах уваги до історичних, ціннісних, особистісних аспектів навчального матеріалу, а також до збагачення змісту навчальних курсів певними темами з метою задоволення персональних пізнавальних потреб учнів; – у наявності широкого діапазону репрезентацій матеріалу за темою, що вивчається, у системній послідовності від допонятійного до імплікаційного, насиченість технологічних схем навчання прийомами, які відповідають різним типам мислення; –у чіткому визначенні результатів засвоєння матеріалу на кожному етапі у формі кінцевого продукту навчання і критеріїв його оцінювання як умови для здійснення якісного аналізу результату засвоєння у його співставленні з метою; – в органічному поєднання цілей і педагогічних технік формування предметних знань і вмінь учнів та відповідних способів і прийомів розумових дій; – у переважанні діалогічної стратегії педагогічної діяльності як такої, що адекватна принципам взаємовідносин між учасниками навчального процесу, насиченого дослідницькими формами засвоєння знань; – у використанні персональних освітніх програм; – у гнучких організаційних формах навчального процесу (класні заняття, заняття у групах із змінним складом, індивідуальні заняття), у відсутності фіксованого терміну атестації; – у проведенні контрольно-діагностичних заходів за програмами, які дають змогу оцінити інтелектуальний розвиток учня, його суб’єктні й інші особистісні якості переважно на предметному матеріалі у ситуаціях навчального спілкування. 6. Досвід експериментального навчання у варіативних умовах свідчить, що Комбінована система може бути застосована в різних закладах освіти, включаючи вищу школу, а також в різних регіональних умовах (село, селище, місто). Подальші дослідження здійснення особистісно орієнтованого навчання за Комбінованою системою автор пов’язує, у першу чергу, з комплексною адаптацією цієї системи до умов малокомплектної школи. | 