1. Польова модель дозволяє показати мовну картину світу як цілісну систему. Поза сумнівом, індивідуально-авторська колірна картина світу є значним фрагментом загальномовної картини світу і доповнює її специфічними, нехарактерними елементами. Аналіз матеріалу довів, що в індивідуально-авторській колірній картині світу М. Волошина загальномовне ЛСП кольору зазнає певної трансформації. Дослідження структури мікрополів дає можливість прослідкувати механізми створення ЛСП кольору в картині світу поета зокрема і в загальномовній картині світу в цілому. 2. Використання теорії поля дозволяє якнайповніше виявити кількісний і якісний склад ЛСП кольору, що включає 12 мікрополів, у рамках яких виділяється ядро, центр і периферійні зони. Ядром у мікрополях виступають основні кольороназви (красный, оранжевый, желтый, зеленый, голубой, синий, фиолетовый, коричневый, розовый, белый, черный і серый). Дослідження показало, що в індивідуально-авторській колірній картині світу М. Волошина наявність ядра, центру та периферії характерна не для всіх мікрополів. 3. Методика польового моделювання колоративної лексики дала можливість детальніше розмежувати поняття найближчої, ближньої, дальньої і крайньої периферії. У дисертаційному дослідженні розроблено критерії віднесення лексики кольору до тієї або іншої зони мікрополя, виходячи з типу її значення. Це дозволило виявити, що в індивідуально-авторській колірній картині світу М. Волошина в польових структурах, що об’єднують конкретні за семантикою лексичні одиниці, спостерігається істотне переважання периферії над ядром. Стрижневими є периферійні зони з уживаними в їх межах кольороназвами, отже, ключовим засобом кольоропозначення об’єктів і явищ навколишнього світу є відтінкові кольороназви і метафоричні номінації. Завдяки методиці польового дослідження ми визначили зони перетинання ЛСП кольору з іншими полями. Наприклад, ЛСП кольору (зорових відчуттів) у групі вода перетинається з ЛСП температури (температурних відчуттів); ЛСП кольору в групі земля перетинається з ЛСП речовини. Таке накладення і суміщення полів у творчості М. Волошина підтверджує теорію перехідності як універсальної властивості мови, що відображає системний взаємозв’язок та взаємодію між мовними фактами і поєднує їх у цілісну систему. 4. Важливим критерієм у визначенні функції кольороназви в авторській картині світу М. Волошина є її частиномовна приналежність. Так, нарівні з іменними частинами мови одним з істотних способів презентації кольороназв у мові творів поета є дієслівне вираження кольору (зардеть, заалеться, отусклить, побелеть та ін.). Дієслівна лексика сприяє передаванню кольору в динаміці і часто включена в процес авторської оказіональності (лучи заржавели, тучи расцветают тощо). Дослідження підтвердило необхідність використання дистрибутивного і компонентного методів при аналізі індивідуальної картини світу, бо поза контекстом колірне значення частини найменувань визначити неможливо. Так, метод компонентного аналізу лексеми сургуч дозволив виділити такі семи: “суміш”, “колір”. Колірне визначення лексеми підкріплюється найменуванням шафрановий, що свідчить про комплексне представлення кольору у М. Волошина, де монохромні кольори накладаються один на одного, підкреслюючи й актуалізуючи тим самим компонент кольору. 5. Дослідженням доведено, що індивідуальність картини світу М. Волошина багато в чому зумовлена живописною першоосновою. В описі реальної природи автор показує стихії води, повітря і землі в гармонії та єдності. Четверта стихія вогонь є елементом кожної групи і виявляється у прямій назві об’єктів або в складі метафоричної конструкції. Колірна різноманітність художнього світу М. Волошина виражена загальномовними найменуваннями кольорів спектру, але індивідуальність його мови виявляється в метафоричному позначенні кольору, що дозволяє більш повно і яскраво виразити своєрідне колірне бачення світу. Особливістю авторської колірної картини світу є елементи, характерні для стилю М. Волошина. Так, в ЛСП кольору функціонують професійні назви фарб, що вживаються переважно в мові художників (киноварь, сепия, пурпур, лазурь та ін.). 6. У дисертації доведено правомірність вивчення кольороназв в аспекті діахронії. Такий підхід до аналізу колоративної лексики довів: при тому, що тексти М. Волошина відображають основні тенденції поетичної мови початку ХХ століття, у всі періоди його творчого розвитку простежується прагнення до пошуку індивідуального авторського стилю. Аналіз мікрополів у текстах різних відрізків часу показав, що ЛСП кожного окремого періоду характеризується особливостями складу і структури. У структурі поля, яка є стабільною, основне місце займає периферія, де переважають непрямі кольороназви і метафоричні позначення кольору. Особливість кольороназв пов’язана з унікальністю обставин періодів творчості. Наприклад, у ліричних творах 1918 – 1920 р.р. домінуючими стали тони хроматичного червоного та ахроматичного чорного кольорів. У колірній картині світу вони утворюють монолітний колірний комплекс, підсилюючи тим самим емоційність тексту, підкреслюючи значення колірної символіки. 7. Аналіз циклу “Надписи на акварелях” показав, що індивідуально-авторські особливості кольороназв у ліричних текстах знайшли своє втілення і в написах на акварелях. Хоча й спостерігається певне перетинання колоративних рядів, проте значно більше самобутніх написів, незалежних від ліричних циклів. Проведене дослідження показало, що в поетичній мові М. Волошина кольороназви утворюють складну, але єдину систему. Багатство колірної палітри, розробленість колірних тонів і відтінків, прийоми, що сприяють передаванню кольору і створюють яскраві колірні образи, — все говорить про необмежені можливості поетичного слова М. Волошина. |
