Анотація до роботи:

Рибницький Г.В. Колективний договір в умовах ринкової економіки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення. – Національний університет внутрішніх справ, Україна, Харків, 2005.

Дисертацію присвячено теоретичним та практичним питанням правового та організаційного забезпечення укладання колективних договорів на підприємствах, в установах та організаціях в сучасних умовах ринкової економіки. Визначено місце, роль та поняття колективного договору, сторони колективного договору. Окреслено суб’єктів які приймають участь при укладанні колективного договору. Проаналізовано зміст і структуру колективного договору. Визначено місце правовідносин в сфері укладання колективного договору в системі трудового права України. Вперше визначено порядок вирішення розбіжностей під час підписання колективного договору. Набуло подальшого розвитку дослідження контролю за виконанням колективного договору. На підставі результатів дослідження, теоретичних і практичних висновків внесено пропозиції щодо удосконалення діючих нормативно-правових актів в сфері укладання колективних договорів.

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на розуміння та удосконалення правового регулювання інституту колективних договорів в умовах ринкової економіки. Основні з них такі:

1. Доведено, що локальне регулювання з придатку до централізованого має поступово перетворитись на самостійне й повноцінне. Відмова від командно-планової системи управління виробництвом, перехід до економічних методів управління вимагають гнучкості в правовому регулюванні праці, яка в основному може бути забезпечена локальними засобами. Саме локальні засоби в повній мірі можуть враховувати інтереси суб’єктів трудових правовідносин, зацікавити їх у виконанні тих чи інших обов’язків, допомогти в реалізації працівниками своїх прав в сфері робочого часу і часу відпочинку, нормування праці та заробітної плати, охорони здоров’я й дисципліни праці.

2. Визначено поняття колективного договору як виражену у формі локального нормативно-правого акту угоду, досягнуту між трудовим колективом та роботодавцем з приводу вирішення основних питань трудової діяльності працівників на підприємстві, в установі, організації.

3. Сторонами колективного договору є роботодавець та трудовий колектив підприємства, установи, організації. За своєю юридичною природою ні роботодавець, ні трудовий колектив не здатні безпосередньо підписати колективний договір або приймати участь у всіх етапах колективно-договірних переговорів. Цю роль виконують представники сторін колективного договору: з боку роботодавця – це керівник підприємства, установи, організації, з боку трудового колективу – профспілки або інші уповноважені на це органи чи відповідним чином обрані та уповноважені трудовим колективом представники трудящих. Учасниками колективно-договірних відносин слід вважати усіх суб’єктів трудового права, які прямо чи опосередковано приймають у цьому участь: профспілки або інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи, керівники юридичної особи, працівники, певні посадові особи, державні органи, загалом держава. З-поміж усіх учасників колективно-договірного процесу є сенс виділити представників сторін колективного договору – це: профспілки або інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи та керівник підприємства, установи, організації.

4. В колективному договорі можуть встановлюватися різні пільги та переваги для працівників, умови праці, більш сприйнятливі порівняно з чинним законодавством про працю. Ці пільги і переваги мають встановлюватися лише з урахуванням існуючого та планованого стану роботодавця. Пільги та переваги мають торкатися тривалості додаткових оплачуваних відпусток та відпусток без збереження заробітної плати; надбавок до пенсій, дострокового виходу на пенсію та здійснюваних при цьому виплатах за рахунок роботодавця; компенсації транспортних витрат; безоплатного або частково оплачуваного годування працівників на виробництві. Вважаємо також, що серед інших питань, врегульованих нормами колективного договору, в ньому повинні бути визначеними: перелік працівників з ненормованим робочим днем та тривалість для них додаткових відпусток; порядок видачі заробітної плати; порядок видачі нарядів на роботи; міжрозрядна різниця працівникам, які виконують роботи, тарифіковані нижче від присвоєних ним розрядів; порядок виплати позапланових авансів; розподіл житлової площі, виділення земельних ділянок для дачно-кооперативного будівництва.

5. Колективно-трудові відносини в сфері праці – це відносини з приводу управління працею на підприємстві, в установі, організації. Управління працею працівників – особлива функція, яка виникає з самої природи суспільної праці і входить у склад останньої. Відповідно, усі відносини, які виникають в зв’язку з управлінням та організацією праці, мають саме трудовий характер. Змістом колективно-трудових відносин є управління працею, організація трудової діяльності працівників. Колективні відносини на підприємстві, в установі, організації є невід’ємною і важливою складовою трудового права. Їх виникнення та розвиток обумовлені характером самої праці чи трудової діяльності працівників у складі того чи іншого трудового колективу.

6. Визначено, що процесс проведення колективних переговорів характеризує їх як найважливіший спосіб забезпечення соціального партнерства на підприємстві, в установі, організації. Початком колективних переговорів на підприємстві, в установі, організації слід вважати дату першого засідання представників сторін. На цьому засіданні повинна створюватися і робоча комісія. На теперішній час в законодавстві не визначена дата створення робочої комісії. Тому що перша зустріч представників сторін має присвячуватися як створенню комісії для проведення переговорів, так і складання узгодженого колективного договору.

7. Примірною комісією є орган, який призначений для вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору, та який складається із представників сторін. Вона утворюється за ініціативою однієї з сторін з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін. Порядок визначення представників до примирної комісії визначається кожною з сторін колективного трудового спору самостійно. На час ведення переговорів і підготовки рішення примирної комісії її членам надається вільний від роботи час.

8. Трудовий арбітраж це орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору. Трудовий арбітраж утворюється з ініціативи однієї із сторін або незалежного посередника у триденний строк у разі: неприйняття вирішення колективного трудового спору; виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з питань виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень чи невиконання вимог законодавства про працю. Кількісний і персональний склад трудового арбітражу визначається за згодою сторін. Голова трудового арбітражу обирається з числа його членів, до складу трудового арбітражу можуть входити народні депутати України, представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування й інші особи.

9. Внесено ланку пропозицій щодо змін та доповнень діючих нормативно-правових актів в сфері нормативно-правового регулювання укладання колективних договорів:

- по-перше, запропонувати нову редакцію ст. 13 Кодексу законів про працю та ст. 7 Закону України “Про колективні договори і угоди”;

- по-друге, викласти ст. 10 Закону України "Про колективні договори і угоди" у новій редакції;

- по-третє, внести зміни до ст. 1 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”;

- по-четверте, викласти у наступній редакції ч. 3 ст. 18 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”: „Якщо розбіжності між трудовим колективом та роботодавцем (їх організаціями чи представниками) не були вирішені спеціально уповноваженими на це юрисдикційними органами або останній ухиляється від примирних процедур чи не виконує взятих на себе зобов’язань, працівники, з метою врегулювання цих розбіжностей та протиріч, можуть розпочати страйк”.

- по-п’яте, запропоновано іншу редакцію ст. 19 Кодексу законів про працю України та ст. 15 Закону України “Про колективні договори і угоди”.

Публікації автора:

1. Рибницький Г.В. „Роль та поняття колективного договору” // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – №25. – с.382-387.

2. Рибницький Г.В. „Порядок вирішення розбіжностей та підписання колективного договору”// Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – №27. – с.394-398.

3. Рибницький Г.В. „Колективні переговори” // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – №28. – с.323-330.

4. Рибницький Г.В. „Місце правовідносин у сфері укладання колективного договору в системі трудового права України” // Право і безпека. – Харків, 2004. №34. – С.136-140.

5. Рибницький Г.В. „Трудовий колектив і роботодавець як сторони трудового договору” // Право і безпека. – Харків, 2005. №41. – С.156-161.

6. Рибницький Г.В. „Зміст і структура колективного договору” Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – №29. – с.293-300.