Анотація до роботи:

Жигуліна І.В. Клініко-психопатологічні особливості і якість життя хворих на шизофренію з тривалим терміном перебування у психіатричній лікарні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. Харківська медична академія післядипломної освіти. Харків, 2003.

Дисертація присвячена комплексному клініко-епідеміологічному, психопатологічному і соціально-демографічному дослідженню пацієнтів з хронічними психічними розладами і розробці сучасних підходів до їх реабілітації і соціальної реінтеграції.

Вивчені клінічні і психосоціальні особливості хворих з тривалим терміном стаціонарного лікування. Проведена комплексна оцінка якості життя і соціального функціонування хворих на шизофренію. Виділені соціально-середовищні фактори, у тому числі фактори лікарняного середовища, що негативно впливають на динаміку захворювання, сприяють хронізації психічного процесу, знижують рівень соціальної адаптації пацієнтів.

Проведен структурний аналіз продуктивних і дефіцитарних розладів хворих на шизофренію. Розроблені діагностичні критерії і типологизовані варіанти шпиталізма: синдром депріваційної десоціалізації, синдром патерналістичної залежності чи нав'язування ролі пацієнта, синдром фармакогенного психосоціального регресу особистості.

Визначені типи пристосувального поводження пацієнтів: конструктивний і дезадаптивні, які, у свою чергу, підрозділяються на регресивний, дезорганізований і амбітендентний.

Запропонована й обґрунтована система соціальної реінтеграції хворих з хронічними психічними розладами в сучасних позалікарняних умовах.

1. У процесі комплексного клініко-епідеміологічного, психопатологічного і соціально-демографічного досліджень проведено теоретичне узагальнення і запропоновано нове рішення проблеми хронічних психічних розладів, що дало можливість для розробки сучасних підходів до реабілітації і соціальної реінтеграції цього контингенту хворих.

2. Категоріальна структура психічних розладів у психіатричних лікарнях Донецької області в основному представлена шизофренією та іншими хронічними маячними розладами (60,9% хворих), органічними психічними розладами (22,9%), розумовою відсталістю (4%), а також психічними і поведінковими розладами внаслідок вживання психоактивних речовин. У структурі синдромальних проявів частіше інших зустрічалися параноідний синдром (46,3% хворих), дефектно-процесуальні синдроми (20,4%) і різні варіанти психоорганичного синдрому (20,6%). Питома вага психічно хворих, що довгостроково хворіють, серед усього контингенту пацієнтів загальнопсихіатричних відділень склала 58,0%.

3. Контингент психічно хворих, що знаходяться на стаціонарному психіатричному лікуванні, за даними популяційного багатофакторного дослідження, характеризується перевагою хронічно інвалідизованих пацієнтів з значними порушеннями функціональних можливостей і несприятливою динамікою захворювання (70%), низьким рівнем матеріального забезпечення (84%), занепадом родинного стану (79,7%) і житлових умов (42%), виразною дезадаптацієй у різних сферах соціального функціонування при відсутності адекватної соціальної підтримки. Тривале утримання пацієнтів у психіатричних лікарнях не завжди обумовлюється клінічною необхідністю і, як правило, є викликаним недосконалістю організації позалікарняних форм психіатричної допомоги і відсутністю необхідної медико-психолого-соціальної допомоги у суспільстві.

4. Значна кількість хворих на шизофренію, що довгостроково знаходяться на лікуванні в психіатричних стаціонарах, характеризується, з одного боку, розумінням своїх життєво важливих проблем і в цілому адекватною їхньою оцінкою (що, в основному, співпадає з думкою лікарів-психіатрів), з іншого боку – надто низьким рівнем суб'єктивно оцінюваного благополуччя. Якість життя «середньостатистичного» пацієнта відрізняється широким діапазоном незадоволеності різними сферами життя, соціальною незахищеністю й уразливістю.

5. Провідне місце в структурі дефіцитарної симптоматики хворих на шизофренію займають ангедонія та апатія-абулія, що є фундаментальними клінічними ознаками цього захворювання, які мають більш значну виразність у чоловіків. Глибина дефіцитарних розладів (регресу особистості) корелює з тривалістю і типом перебігу захворювання, а також із загальною тривалістю перебування хворого в стаціонарі і тривалістю інвалідності. Однак, навіть у пацієнтів, що довгостроково хворіють, вона не набуває максимальної виразністі. Важкість позитивних і загальних симптомів також не досягає значного ступеня і не залежить від тривалості інвалідності. Це свідчить про наявність у пацієнтів значних але невикористаних реабілітаційних ресурсах.

6. Хронічній динаміці і наростанню дефіцитарної симптоматики при параноідної шизофренії сприяють значна загальна тривалість госпіталізацій (більше 10 років), тривала інвалідизація (більше 10 років), нераціональна організація і десоціалізуючі умови навколишнього, у т.ч. лікарняного, середовища, відсутність соціальної підтримки у суспільстві, а також низький рівень професійної і психологічної готовності медперсоналу до роботи з хронічно інвалідизованими пацієнтами. Це ставить під сумнів абсолютизуючу роль ендогенних механізмів у формуванні дефіцитарних розладів, регресу і соціальної дезадаптації особистості при цьому захворюванні.

7. Для богатьох хронічно інвалідизованих пацієнтів лікарняне і поза лікарняне середовища, з якими вони постійно стикаються, надобувають риси агресивності в зв’язку з неможливістю задоволення ними своїх життєво важливих потреб, хронічними соціальними утрудненнями і рольовими обмеженнями. Тривале перебування в психіатричних стаціонарах, примусове спільне проживання, втрата особистого життя, пасивна участь у вирішенні своєї долі, відсутність яких-небудь повноважень, що активують мотиваційно-когнитивні процеси, викликають не менш деструктивні наслідки щодо особистості пацієнтів, чим власний психічний розлад.

8. При відсутності адекватних заходів реабілітаційного характеру, умови психіатричного стаціонару сприяють дегуманізації психіатричної допомоги, формуванню у хворих на шизофренію патологічної адаптованості (шпиталізма) і деструктивних форм пристосувального поводження, що виключає можливість їх справжньої соціальної реабілітації. Типологія шпиталізма у цього контингенту хворих має наступні варіанти: а) синдром депріваційної десоціалізації (32,2%); б) синдром патерналістичної залежності чи нав'язування ролі пацієнта (48,8%); в) синдром фармакогенного психосоціального регресу особистості (5,6%). У сукупності з ознаками процесуального регресу особистості шпиталізм переломлюється в різних типах дезадаптивного поводження: регресивному (52,3%), дезорганізованому (20,0%) і амбітендентному (24,4%).

9. Оптимальною альтернативою стаціонарної психіатричної допомоги хронічно інвалідизованим пацієнтам є їхня реінтеграція у суспільство за місцем проживання. Вона передбачає максимально можливе задоволення їх потреб і досягнення достатньої якості життя, а також створення умов щодо їх оптимального соціального функціонування. Головним напрямком у цій роботі є тренінг соціальних навичок і розширення повноважень пацієнтів у вирішенні власних проблем, їхня соціальна підтримка в родині і суспільстві. На цьому етапі вирішальне значення набуває стратегія просвітницької роботи, спрямованої на підвищення поінформованості суспільства, у тому числі осіб, що працюють у системі охорони психічного здоров'я, про невід'ємні права, потреби і потенціал людей із психіатричною інвалідністю, а також про форми і методи їхнього повернення у суспільство.

Публікації автора:

1. Абрамова И.В. Регресс личности в условиях институциализированной психиатрической помощи. Журнал психиатрии и медицинской психологии.- 1999.- №2(6). – С.113-115.

2. Абрамова И.В. Качество жизни пациентов общепсихиатрических отделений. Журнал психиатрии и медицинской психологии.- 2000.- №1(7). – С.42-46.

3. Жигулина И.В. Общая клиническая и социально-демографическая характеристика пациентов общепсихиатрических отделений. Український вісник психоневрології.- Т.9, вип..4(29).- 2001.- С.23-26.

4. Жигулина И.В. К вопросу о социальной реинтеграции пациентов с хроническими психическими расстройствами. Український вісник психоневрології.- Т.10, вип..2(31).- 2002.- С.110-111.

5. Жигулина И.В. Особенности проявления госпитализма у хронически инвалидизированных пациентов общепсихиатрических отделений. Журнал психиатрии и медицинской психологии.- 2002.- №1(9). – С.60-65.