| 1. У дисертації на основі комплексного психопатологічного, клініко-психологічного і психосоціального дослідження представлені результати аналізу, теоретичне обгрунтування і нове рішення наукової задачі системно-структурного підходу до оцінки причин і механізмів суспільно-небезпечних дій, скоїних хворими на шизофренію, і розробці оптимальної моделі їх соціальної реабілітації в умовах примусового лікування з посиленим наглядом з урахуванням зростаючої тенденції до гуманізації і правового регулювання психіатричної допомоги. 2. Питома вага хворих на шизофренію, серед всіх категорій пацієнтів, які знаходяться на примусовому лікування з посиленим наглядом, складає 72.4%. Віком їх найбільшої соціальної небезпеки є період від 31±3 до 40±4 років, переважаючий тип СНД- злочини проти суспільної і особистої власності. Тривалість примусового лікування у більшої частини хворих (72.3%) перевищує 1 рік, а у 33.2% - більш 2 років, незважаючи на те, що клінічно реєстровані розлади поведінки і соціально небезпечні тенденції зникають значно раніше. У формуванні тривалих термінів примусового лікування значну роль відіграють низький загальноосвітний рівень хворих і відсутність сімейної підтримки. Переважання серед них хворих, скоївших повторні СНД (54.1%), свідчить про низьку ефективність попереднього тривалого примусового лікування і подальшого динамічного спостереження в амбулаторних умовах. 3. У порівнянні з пацієнтами загальнопсихіатричних відділень, у хворих на шизофренію, які отримували лікування примусовим чином, встановлені менш глибокі сумарні значення продуктивних психопатологічних симптомів (17.10±1,82 бала). Більшість з них відповідає рівню слабкої вираженості: марення - 3,16±0,27; галюцинації - 1,84±0,26; ворожість - 1,76±0,21; напруженість - 1,31±0,12; підозрість - 2,62±0,28 бали. Сукупна оцінка важкості дефіцитарних симптомів також не досягає значної виразності (21.81±1,85 бали) і, на відміну від хворих не скоївших СНД, характеризуеться більшою збереженністю афективної сфери, вольових функцій і гігіеничних навичків. Це свідчить про переважання серед них пацієнтів з меншою прогредієнтністю патологічного процесу, з редуцірованою психотичною симптоматикою і “визріваючих” ремісій, що поширює можливості для ефективного використовування реабілітаційних і психокорекційних заходів і скорочення термінів примусового лікування. 4. Своєрідність клінічних проявів шизофренії у пацієнтів, які знаходяться на примусовому лікуванні і імовірність скоєння їми суспільно небезпечних дій, передумовлюються як біологічними особливостями хворобливого процесу, так і визначеними соціально-психологічними чинниками, обумовленими невизначеним тривалим терміном ізоляції, з патерналістичним стилем роботи медичного персоналу, наявністю скритого антисоціального життя у спецвідділенні, взаємним індукуванням хворих криміногеним досвідом. 5. Агресивність хворих на шизофренію, які знаходяться на примусовому лікуванні, як основний механізм суспільно небезпечних дій, характеризуеться імпульсивністю і не має високих значень. Істиний рівень можливої агресивної поведінки виявляється затушованим відмовою від проявлення любої спонтанної ініціативи, що є не тільки процесуально обумовленим порушенням, але й наслідком патологічної адаптованості хворого до госпітального середовища. 6. Найбільш суттєвими чинниками, провокуючими проявлення фізичної агресії у хворих на шизофренію є: соціальна ізольованість і незадовільність відношенням оточення (r=-0,765,p=0,027), байдужість і недовіра (r=0,881,p=0,048), відчужене існування і прямолінійна активність (r=0,897,p=0,039), тотальна незадовільність потреб (r=0,897,p=0,039), а також стигматизуючий вплив психіатричного діагнозу і штучне культивування залежності від оточуючих у процесі тривалого стаціонарного лікування (r=0,934,p=0,020). 7. Структура патологічної адаптованості хворих на шизофренію до тривалого перебування на примусовому лікуванні характеризується відсутністю аутохтонної активності і визначеної індівідуальної позиції, неспроможністю приймати на себе відповідальність за свій стан і поведінку, блокування морально-етичних компонентів саморегуляції поведінки, а також зростанням когнитивних розладів, ангедонії, емоційного збіднення, залежності від медперсоналу, недовіри, незадоволення оточуючими. Сумуясь з проявленнями власне шизофренічного процесу, ці особливості сприяють формуванню у хворих фасадного благополуччя, що не супроводжується появленням глибокої критики і свідомого відношення до протиправних дій. Така поведінка знижує рівень фізичної агресії у період примусового лікування, але одночасно призводить до згашення навичків самостійного рішення проблем, спроможності до співчуття і спільного переживання, що в позалікарняних умовах може створити передумови до підвищеного ризику скоїння СНД за рахунок тотального пригнічення потреб при включенні до соціуму і афективно насичених зв'язків. 8. Система реабілітаційних заходів,спрямована на профілактику можливих рецидівів СНД, включая традиційні і сучасні методи когнитивної терапії і соціального тренингу, повинна передбачати рішення питань емоційної підтримки, покращення комунікативних навичків, формування компенсаторних механізмів подолання наростаючої дефіцитарної симптоматики, адекватного відношення до хворобливих переживань, а також корекцію порушень у різних сферах ролевої поведінки хворих. Нормалізації соціального функціонування хворих сприяє також розвиток різних форм психологічної підтримки у період примусового лікування і у близькому оточенні в позалікарняних умовах. Ефективність запропанованої реабілітаційної програми виявилась у значному скороченні середньої тривалості примусового лікування (54,9±6,6% хворих) і рецидивів суспільно небезпечних дій (6±1,2% хворих). Загальний економічний ефект виконаних пацієнтами робот склав 86260 грн. Група хворих на шизофренію, які отримували традиційне лікування, відрізнялась меншою питомою вагою осіб з відносно недовгочасними термінами госпіталізації (38,8±5,2%), а повторні СНД скоїли 16±3,6% хворих. |
