У дисертаційній роботі наведені теоретичні узагальнення та нове вирішення науково-практичної задачі, яка полягає у поглибленні уявлення про клініко-патогенетичні особливості жовтяничних форм гепатитів В і С завдяки визначенню імунних змін і окисної модифікації білків крові в динаміці цих захворювань та їх перебігу на тлі серологічних ознак реактивації EBV-інфекції, що дало змогу підвищити ефективність комплексного лікування хворих шляхом додаткового призначення в період реконвалесценції імунофану. 1. Гострий гепатит В у хворих із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції характеризувався тривалішим збереженням синдрому цитолізу та нормалізацією активності сироваткової АлАТ після базисного лікування лише у 21,1 проти 45,2 % (Р<0,01) пацієнтів без серологічних маркерів реактивації EBV-інфекції. У період реконвалесценції рідше реєструвалася сероконверсія HBeAg – anti-HBe (40,0 проти 62,5 %, Р<0,05), частіше зберігалася HBsAg-емія (89,4 проти 64,3%, Р<0,05), менше було пацієнтів з високим рівнем ІФН- (50,0 проти 81,2 %, Р<0,05), вищими (Р<0,05-0,01) залишалися показники індукованої окисної модифікації білків сироватки крові. 2. У хворих на жовтяничну форму ГC в поєднанні із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції, порівняно із хворими без цих серологічних ознак, в реконвалесценцію зберігалася вища (Р<0,05) активність сироваткової АлАТ та більша (Р<0,01) концентрація альдегідфенілгідразонів і кетондінітрофенілгідразонів індукованої окисної модифікації білків сироватки крові. 3. Лікування імунофаном при гепатиті C сприяло нормалізації активності АлАТ (61,5 проти 37,2 %, Р<0,05), збільшенню концентрації ІФН- та відсотку пацієнтів із підвищеним чи нормальним його вмістом у сироватці крові (77,0 проти 50,0 %, Р<0,05), нормалізації вмісту ІЛ-2 і показників спонтанної та індукованої окисної модифікації білків сироватки крові після лікування. 4. У хворих на гострий гепатит B, які додатково отримали лікування імунофаном, в реконвалесценції частіше реєструвалася нормалізація активності сироваткової АлАТ (66,7 проти 37,7 %, Р<0,05), виявлено більший вміст ІЛ-2 і ІФН- (Р<0,05), частіше відбувалася сероконверсія HBeAg – anti HBe (89,3 проти 60,9 %, Р<0,05), рідше виявлявся HBsAg (27,3 проти 63,9 %, Р<0,05), відновлювалися не тільки показники спонтанної, а й індукованої окисної модифікації білків сироватки крові, порівняно з лікованими лише базисними засобами (Р<0,05). 5. За наявності серологічних ознак реактивації EBV-інфекції у хворих на гострий гепатит B призначення імунофану сприяло скороченню тривалості синдрому цитолізу та частішій нормалізації активності сироваткової АлАТ на момент завершення курсу лікування (50,0 проти 21,1 %, Р<0,05), підвищенню вмісту ІФН- та ІЛ-2 в крові, зникненню антигенних маркерів і сероконверсії з появою anti-HBe (75,0 проти 40,0 %, Р<0,05), нормалізації досліджуваних показників окисної модифікації білків сироватки крові. |