Дане дисертаційне дослідження є першим в Україні комплексним вивченням проблем, пов’язаних зі створенням кінематографічних творів, реалізацією та захистом суб’єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір. Автором сформульовано та викладено такі теоретичні узагальнення, найбільш важливі наукові положення та практичні пропозиції: 1. У дисертації проведено основну авторську ідею, суть якої полягає в тому, що кінематографічний твір як об’єкт авторського права є суттєво відмінним складним, синтетичним, колективним твором, ніж прості об’єкти авторського права, що складаються з єдиного результату творчої діяльності. Це обумовлює необхідність коригування існуючих та розроблення нових правових механізмів для врегулювання фактично існуючих відносин у галузі кінематографії з приводу створення та використання кінематографічних творів. 2. Автор пропонує таке визначення кінематографічного твору: кінематографічний твір – це синтетичний колективний аудіовізуальний твір, що створюється внаслідок праці, яка носить творчий характер і, який складається з низки зображень, що послідовно змінюються (зі звуковим супроводом або без нього), створених в умовах кіновиробництва для показу на кіноекрані, об’єднаних між собою єдиним творчим задумом і художньо-зображувальними засобами, що зафіксовані на певному матеріальному носієві, відтворення та сприйняття якого можливе виключно за допомогою технічних засобів. 3. Ознаками охороноздатності кінематографічного твору як об’єкта авторського права та водночас визначальними ознаками слід вважати: а) ознаку віднесення кінотворів до такої галузі людської діяльності, як мистецтво, б) ознаку створення кінотвору в результаті праці, що носить творчий характер, в) ознаку об’єктивної форми вираження результату інтелектуальної, творчої діяльності, г) ознаку синтетичності. Якщо перші три ознаки впливають на надання кінотвору правової охорони, то остання дозволяє диференціювати механізм правового регулювання щодо здійснення суб’єктивних прав інтелектуальної власності в залежності від сутності об’єкта авторського права. Кінематографічний твір – це комплексне, синтетичне і органічне поєднання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, що належить до числа об’єктів різних інститутів права інтелектуальної власності. Набуття цими результатами значення об’єктів права інтелектуальної власності обумовлюється низкою організаційно-технічних та інших забезпечувальних заходів, які хоча і носять творчий характер, але авторським правом не регулюються і не охороняються, але в той же час є невід’ємною складовою кінотвору як єдиного цілого, тобто комплексного, синтетичного і, нарешті, персоніфікованого об’єкта авторського права. 4. Виключні майнові права інтелектуальної власності на кінематографічний твір – це квазіабсолютні виключні майнові права на нетілесний об’єкт, що є результатом праці, яка носить творчий характер, мають економічну цінність та здатні вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, що встановлені в інтересах захисту особистих прав творців кінематографічного твору в цілому і об’єктів-елементів, що входять до складу кінематографічного твору та публічних інтересів суспільства. Ці права мають територіальний, строковий характер та допускають одночасну економічну експлуатацію кінематографічного твору необмеженим колом осіб. 5. Разом з використанням кінематографічного твору як самостійного об’єкта авторського права існує об’єктивна можливість використання об’єктів-елементів, що входять до його складу в якості самостійних результатів творчої діяльності. Властивість самостійності об’єктів-елементів впливає на режим їх використання. У випадку, коли будь-який об’єкт-елемент можна виділити з кінотвору і таке виділення частини з цілого дозволяє його самостійне використання, то єдиним володільцем прав інтелектуальної власності на нього повинен вважатися лише його творець. 6. Розроблено авторську класифікацію об’єктів-елементів, що входять до кінематографічного твору. За критерієм можливості відокремлення об’єкта-елемента з кінотвору в цілому, що призводить до можливості його самостійного використання за іншим призначенням, об’єкти-елементи можна класифікувати на об’єкти-елементи, що допускають можливість їх відокремлення від цілого кінотвору та об’єкти-елементи, що за своєю природою не можуть бути відокремленими від кінотвору як неподільного, єдиного цілого. До об’єктів-елементів, що допускають можливість їх відокремлення від кінотвору як єдиного цілого слід віднести кадр кінотвору, фотографію, гру кіноакторів, голосове виконання, музичні твори, пісні, назву кінотвору, текст диктора, голос за кадром, спецефекти, комп’ютерну графіку, малюнки, декорації, костюми та результат операторської зйомки. До об’єктів-елементів, що відокремлюватися від цілого кінотвору не можуть слід віднести кіносценарій, сценарій екранізації, сценарний план, режисерський сценарій, режисерську постановку. За впливом елементів кінематографічного твору на надання йому правової охорони внутрішні елементи кінематографічного твору необхідно класифікувати на юридично значущі та юридично необов’язкові. До юридично значущих елементів кінематографічного твору слід віднести образну систему, систему засобів художньої виразності (мову кінотвору). До юридично необов’язкових елементів кінотвору слід віднести тему, матеріал, сюжетне ядро (сюжет). 7. Розглядається можливість та доцільність розповсюдження дії строку авторсько-правової охорони і на об’єкти-елементи, які не відносяться до об’єктів авторського права, проте є результатом творчої діяльності їх творців (кіноакторське виконання). 8. Кінематографічний твір необхідно визнати колективним (спільним) твором авторського права, тобто об’єктом, створеним спільною інтелектуальною, творчою діяльністю суб’єктів авторського права та суміжних прав. У колективному творі вилучення складового об’єкта-елемента зі складу цілого твору унеможливлює його існування. Визнання кінематографічного твору колективним (спільним) дозволяє встановити авторське право на кінотвір у цілому. Авторами та первинними володільцями авторських прав на кінотвір у цілому є колектив його творців, який перелічено у ст.17 Закону України „Про авторське право і суміжні права”. Водночас із закріпленням за ними первинного авторства на фільм в цілому, за ними закріплюється й первинне авторське право на свій окремий внесок у вигляді об’єкта-елемента, який може використовуватись самостійно. У відносинах, що складаються з приводу кінематографічного твору в цілому, його творці виступають на рівні співстворювачів. У відносинах, що складаються з приводу використання окремих об’єктів-елементів кінотвору в інших галузях господарювання поза межами даного кінотвору, автори цих об’єктів-елементів виступають самостійно, незалежно від інших творців кінофільму. 9. Для захисту майнової сфери кіноавторських відносин та гарантії дотримання майнових інтересів кіностудій і кінопродюсерів як організаторів та виробників кінотворів у законодавство України з права інтелектуальної власності пропонується ввести інститут використання результату інтелектуальної, творчої діяльності, що є складовою частиною комплексного, синтетичного об’єкта. 10. Визначено, що єдино можливою правовою підставою надання організаціям з колективного управління ліцензій на використання кінотворів є отримання повноважень від авторів (або інших правоволодільців) лише на підставі цивільно-правового договору. 11. Доводиться, що у випадку відступлення виключних (майнових) прав інтелектуальної власності на об’єкт-елемент, продюсер або кіностудія набуває виключних майнових прав інтелектуальної власності на використання об’єкта-елемента будь-яким способом як при створенні кінотвору, так, і з іншою метою. У випадку, коли, виключні права на використання об’єкта-елемента передаються за ліцензійним договором, то необхідно обов’язково зазначати, що цей об’єкт-елемент передається для використання певним способом на певний термін, але лише для його використання у кінотворі. За договором про відступлення (відчуження) виключних прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності одна сторона (правоволоділець) передає або зобов’язується передати своє виключне майнове право на такий результат у повному обсязі другій стороні (набувачеві) виключного права. За ліцензійним договором одна сторона – володілець виключного права на результати інтелектуальної, творчої діяльності (ліцензіар) – надає або зобов’язується надати іншій стороні (ліцензіату) право використання такого результату у встановлених договором межах. Ліцензіат може використовувати результат інтелектуальної, творчої діяльності лише в межах тих прав і тими способами, що передбачені ліцензійним договором. Перехід або відступлення абсолютного (або квазіабсолютного) майнового права інтелектуальної власності означає повну передачу всіх правомочностей (але вже як похідних) другій особі, в тому числі як права використання, так і права розпоряджання. У випадку надання невиключного права на використання об’єкта авторського права правонаступництва не відбувається. 12. Реалізацією суб’єктивних авторських прав на кінематографічний твір доцільно вважати будь-які правомірні дії, що вчиняються їх правоволодільцями і спрямовані на використання кінотвору як об’єкта авторського права та розпоряджання правами інтелектуальної власності на нього. Найбільш поширеною цивільно-правовою формою реалізації авторських суб’єктивних прав є авторський договір, під яким слід розуміти домовленість двох або більше сторін, спрямовану на виникнення, зміну та припинення виключних майнових прав на об’єкти авторського права та включення їх у цивільний оборот, в результаті якого здійснюється перехід (частково або у повному обсязі) суб’єктивних майнових прав від одного суб’єкта до іншого на умовах, визначених договором. Правовим результатом такого правочину є заміна управненої особи в абсолютному майновому правовідношенні з приводу використання твору (визначеним способом, протягом визначеного терміну і на визначеній території). Для правоволодільця відступлення авторського права означає відмову від юридичної можливості діяти або не діяти певним чином у правовідношенні, пов’язаному з кінотвором на користь іншої особи, тобто правоволоділець вибуває з абсолютного правовідношення з використання твору певним чином. Вибуваючи з абсолютного правовідношення, правоволоділець одночасно позбавляється можливості забороняти всім третім особам перешкоджати здійсненню суб’єктивного права, що входило в зміст цього абсолютного правовідношення, а зазначені юридичні можливості виникають у правонаступника. 13. Поняття авторського договору про створення кінематографічного твору слід розглядати як родове поняття двостороннього правочину, основна та безпосередня мета якого – придбання третіми особами правової підстави для використання кінотвору або його об’єктів-елементів. 14. Безпосереднє посягання на особисті немайнові та виключні майнові права інтелектуальної власності на кінематографічний твір, тобто дії, що суперечать нормам закону або договору, створює пряме порушення. При непрямому порушенні прав інтелектуальної власності кінотвір безпосередньо не використовується і не розповсюджується. Віднесення того чи іншого правопорушення до певної класифікаційної групи дає можливість диференціювати і визначати конкретні цивільно-правові способи захисту залежно від скоєного правопорушення. 15. Право на захист прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір – це самостійне суб’єктивне цивільне право, що існує незалежно від інших суб’єктивних цивільних прав та є мірою дозволеної поведінки управненої особи (суб’єкта кінематографії), що виражається у можливості самостійно або через юрисдикційні органи застосовувати відносно зобов’язаної особи заходи впливу, встановлені в законі або в договорі, з метою усунення перешкод щодо здійснення суб’єктивного права на кінотвір або на його об’єкт-елемент, а також відновлення права чи компенсації завданої шкоди. Правовою метою права на захист прав інтелектуальної власності є законодавчо закріплена можливість вчинення як фактичних, так і юридичних дій, спрямованих на запобігання або припинення правопорушення, а у випадку настання негативних для правоволодільців наслідків, – відновлення чи компенсації завданої шкоди. Право на захист не повинно ставитись у залежність від настання правопорушення. 16. Захист цілісності та недоторканості кінотвору не може ставитись у залежність від наявності немайнової або майнової шкоди. Достатнім для визнання неправомірності факту перекручення або інших дій, що порушують цілісність кінотвору, повинен вважатися власне факт вчинення заборонених законом дій, оскільки жодна особа не може змінювати форму твору без дозволу автора. |
