В результаті порівняльного аналізу феміністичного руху країн Західної Європи та США, з одного боку, і жіночого руху в Україні, - з другого, доходимо висновку, що між ними існує більше відмінностей, ніж спільних рис. Український рух означаємо жіночим, а не феміністичним оскільки він був за своєю суттю практичним і підпорядковувався боротьбі жіноцтва за право всього народу на самовизначення. Характерною рисою українського жіночого руху в порівнянні з феміністичними рухами інших країн є його загальнонаціональна соборна концепція, яка включала в себе не тільки осі боротьби жінок за свої права, а й утверджувала обов’язки перед державою, нацією, народом. Теоретичні праці, написані українськими ідеологами жіночого руху та фемінізму (Н.Кобринська, М.Рудницька, О.Кобилянська, Х.Алчевська, О.Теліга, С.Русова), також пройняті духом національної соборності, обстоювали особливе призначення української жінки. Натомість представниці західноєвропейського фемінізму акцентували на самоцінності особистості жінки, її праві на розвиток, свободу, творчий самовияв. Визнання того, що жіноче пригнічення є первинним з огляду нерівності в суспільстві, було спільним знаменником феміністок усіх напрямків – ліберального, радикального, соціалістичного, марксистського, психоаналітичного тощо. Тому український фемінізм з самого початку виключав “війну між статями”, яка була характерна для Заходу. Він не був представлений таким розмаїттям напрямків, як в інших країнах. Очевидно, в силу панування комуністичної ідеології, якою фемінізм трактувався політичним рухом виключно “буржуазних країн”, Україна не пережила піку феміністичного руху, що припадає на 60-і рр. ХХ ст. Відрізняються між собою характер і напрями діяльності представниць феміністичної літератури й критики України та Заходу. Сучасні ґендерні центри України, прийнявши теоретичні засновки своїх західних колег, займаються феміністичною літературною критикою, зосередженою головним чином на інтерпретаціях літературних текстів. Теоретики фемінізму західних країн, як і сорок років тому, продовжують акцентувати увагу на питаннях філософії фемінізму, теорії жіночого письма, на творчому мисленні та способах і механізмах самовираження письменниць Британське жіноче письменство відрізняється від українського тематикою творів, проблемами, які піднімають письменниці, та їх вирішенням. У творчості українських письменниць акценти ставились і ставляться більше на національному характері жіночих справ. Для письменниць Великобританії вихідним положенням залишається існування патріархальної культури й марґіналізація жінок у ній, а звідси – і акцент на самоцінності особистості жінки, її праві на творчість, свободу. Йдучи різними шляхами, письменниці України та Великобританії приходять до спільної мети. Спільною рисою для них є феміністичне “навантаження” творів, відмінності ж зумовлені впливом історичних і культурних умов феміністичних ідеологій, жіночого руху на світогляд письменниць. Аналізований роман А.Картер “Пристрасть нової Ів” як своєрідна переробка грецького міфу про Едіпа репрезентує в образах Зеро та Івліна мотив насильства, жорстокості та садизму як способу контролю жінок. У феміністичних поглядах А.Картер домінує думка про другорядну роль жінки, нав’язану їй чоловіками, жінки як об’єкта і жертви, а не партнера. У романі “Пекельні машини бажань доктора Гоффмана”, що є інтертекстуальним за своєю стилізаційною суттю, а також зображена ціла “галерея” жінок різних рас, класів і навіть сексуальних орієнтацій з покаліченими психіками і тілами, які є іграшками в руках чоловіків. Тому провідною темою твору є зображення жінок як соціальної групи, які зазнають економічної та сексуальної експлуатації. Авторка змальовує жінку як образ-архетип, як предстаницю нижчої касти в патріархальному суспільстві. Чоловік у її текстах проявляє себе через привласнення та експлуатацію жінки. В аналізованих творах А.Картер редукує, позбавляє значимості образ матері, і, якщо навіть він присутній, то суперечить традиційній презентації материнських якостей. Експериментуючи з опозицією хижак/жертва (чоловік/жінка) в збірці казок “Кривава кімната”, британська письменниця конструює образ жінки, який, може, чітко і не відповідає положенням та завданням феміністичного дискурсу, але й не підкоряється патріархальному. Відкрита гра письменниці з відомими сюжетами казок, їх провідними мотивами, героями й образами - все це забезпечує яскраве художнє втілення феміністичних ідей. У таких творах виявляються ознаки постмодерністської поетики, зокрема, інтертекстуальність, яка супроводжується рядом формальних (стилізаційних і стилістичних) засобів: гротеском, грою, імітацією, пародіюванням, численними алюзіями. Зображення двобою жіночої душі та плоті, в якому перемагає душа, відрізняє О.Забужко від А.Картер, твори якої меншою мірою насичені духовністю, ніж твори української письменниці. Загалом, духовність, її відображення є визначальною рисою української літературної традиції, що і відрізняє її від британської. У А.Картер – свій складний та неординарний погляд на взаємини протилежних статей. Відхід від дійсності у світ сюрреалістичних перетворень, у світ гротеску й фантастики відрізняє А.Картер від О.Забужко, в творах якої збережений мімезис як наслідування об’єктивної дійсності, а сюжети мають певний реалістичний грунт, що цілком протилежне методу А.Картер, для якої мімезис є наслідуванням лише літературної дійсності (пратекстів). Широке застосування постмодерністської інтертекстуальності, гра з традиційними міфами та казками й підривання стереотипів відрізняє британську письменницю від української. В центрі розгляду обидвох авторок – жінка. Якщо О.Забужко акцентує увагу на місці й ролі жінки (і в першу чергу української жінки, поневоленої жінки поневоленої країни) в суспільстві, сім’ї, сексі, то А.Картер зосереджує письменницький погляд на соціально-сексуальних ролях жінки ХХ ст., і перш за все відкидає її роль як об’єкта купівлі-продажу, об’єкта еротичного опису, здійснюваного чоловіками, та об’єкта сексуальної насолоди для чоловіків. Жінка в творчості британської письменниці на шляху до осягнення жіночої істини зазнає більших метаморфоз, значно різноманітніших міфолого-фантастичних ідентифікацій (хитрого хижого звіра, демона, бездуховного воїна і т.п.), абстрагується від національного. Відмінні художні способи реалізації образу жінки проявилися в мові, стилістиці, стилізації. Попри всі відмінності у репрезентації жіночих та чоловічих ролей української та британської письменниць є спільна риса, яка їх єднає, – феміністична насиченість їхніх творів, зображення жіночої тілесності, сексуальності, еротизму. Йдучи різними художніми шляхами, утверджуючи подібні феміністичні ідеї, письменниці не роблять своїх творів тенденційними, не зводять їх тільки до концептів фемінізму: попри одвічні й найактуальніші жіночі проблеми – спільні та специфічні для кожної з них, – дають про себе знати соціокультурні контексти двох країн, національна й загальнолюдська суспільна свідомість ХХ століття. |
