Результати вивчення історії, типології, художніх особливостей і майстрів художнього плетіння з рослинних матеріалів в Україні XIX–XX ст. дозволяють зробити такі висновки. Плетіння з рослинних матеріалів – один з найдавніших промислів, воно є своєрідним художнім явищем, складовою частиною національної мистецької спадщини України. Наявні публікації торкаються або лише частково розкривають окремі аспекти художнього плетіння, але тема ніколи не була предметом комплексного вивчення. Визначено основні історичні віхи розвитку художнього плетіння з рослинних матеріалів в Україні: Виникло плетіння з рослинних матеріалів у палеоліті, у мезоліті переважно плели сітки. Основні напрямки плетіння з природних матеріалів сформувались уже в епоху неоліту. Плетіння з рослинних матеріалів інтенсивно розвивається з XV ст. З цього часу Україна належала до провідних європейських країн, у яких інтенсивно розвивається плетіння з рослинних матеріалів. Але аж з кінця XVIII ст. плетені предмети уже організовано виготовлялись у майстернях і на фабриках. У художньому промислі плетіння кінця XIX ст. намітились дві тенденції. Перша - виготовлення сільськими майстрами традиційних виробів, переважно кошиків і рибальського спорядження, друга – виробництво міськими майстрами модних плетених предметів за місцевими зразками. На них позначався вплив стилю модерн. Розширився асортимент плетених виробів. Українські плетені вироби засвідчують високий технічний рівень виконання народними майстрами. Із середини ХХ ст. активізується виробництво художніх плетених виробів. Створюються нові підприємства, артілі й дільниці на базі артілей, засновуються лозомеблеві фабрики з відповідною механізацією праці. Особливу увагу звертають на конструювання предметів, їх функціональну форму та оздоблення. Вироби експонуються на спеціалізованих виставках, стають об’єктом наукового дослідження. Естетичні характеристики рослинних матеріалів для плетіння, передовсім ґрунтуються на показниках їхньої фактури і забарвлення. Іноді для посилення художньої виразності творів плетіння застосовують барвники, олію і лаки. Якість плетених виробів залежить від врахування багатьох вимог і правил, що стосуються пори заготівлі, кількості, місця зберігання та попередньої обробки. Саме цим визначається їх якість: міцність, фактура та колір. Кожен з використовуваних рослинних матеріалів: лоза, верба, корінь сосни, рогоза, солома та інші їх різновидності мають лише для них характерні естетичні показники. Художня виразність творів плетіння ґрунтується на усталених закономірностях: тектоніка, пропорційність, масштабність і цілісність, а також прийомів контрасту, ритмічності, динаміки і симетрії. Найважливішим засобом виразності є ажурність. Типологія плетених виробів з лози найбільша, вона охоплює кілька галузей: будівництво, малярство, кошикарство, тощо. З кореня сосни переважно виготовляють місткості для сипких продуктів. Рогозяні вироби – це кошички, торбинки, капці та іграшки. Солом’яні вироби налічують такі типологічні групи: великі і малі посудини, доповнення до одягу та іграшки, капці. Вироби з обгорток кукурудзяних початків – це жіночі сумки, капці, килимки. Художнє плетіння з лози, рогози та соломи має свої регіональні особливості. Механізмом збереження та трансформації регіональних особливостей виступає художня традиція, яка з покоління в покоління передавала художньо-технічні прийоми, навички, ремісничу технологічну майстерність. Виявлення регіональної картини розвитку плетіння утруднюється такими трьома факторами: регіональні особливості нашого нового й новітнього плетіння з рослинних матеріалів меншою мірою зумовлені місцевими традиціями, порівняно з іншими давно і широко вкоріненими видами народного мистецтва; нерівномірне поширення даного виду художнього ремесла, значно більше в умовах довгого панування напівнатурального господарства (Карпати, Полісся) та порівняно менше в промислово розвинених областях південно-східної України; неспівпадання історико-культурного районування та сучасного адміністративного поділу. На Придніпров’ї та Слобожанщині розвинені всі різновиди плетіння з лози, рогози та соломи, документальні свідчення про їх високий функціональний та естетичний рівень сягають середини ХІХ ст. Тоді ж поруч із кустарним виготовленням виробів почався процес організації ремісничих навчальних закладів і організованого збуту. Високорозвинене народне плетіння Північного Заходу України меншою мірою зазнало впливу навчальних закладів, скупників і фабричних форм виробництва, порівняно з Придніпров’ям та Слобожанщиною. Із великих підприємств відома тільки фабрика в Полонному. На Поділлі та Півдні України плетіння з рослинних матеріалів розвинуте сьогодні порівняно менше, ніж у східних та західних областях. Тут немає великих підприємств, подібних до лозоплетільних фабрик Чернігова, Боромлі на Сумщині чи Полонного на Волині. Як і сто років тому на Поділлі переважають вироби з рогози. В низинних районах Карпатських областей лозо- та коренеплетіння розвинуте більше, ніж у гірських районах. Найбільш економічно доцільною галуззю є лозовий промисел Закарпаття, де в останні десятиліття спостерігається низький рівень зайнятості населення. Одним з найдавніших і найпродуктивніших центрів плетіння є с. Іза Хустського району. Основними продуктами виготовлення є кошики, що визначаються тут найбільшою варіантністю функціонально-художніх типів і їх місцевих назв. Порівняно з Західною Європою, меншою в усіх регіонах України була роль навчальних осередків і зовсім не сформувалися спеціалізовані музеї лозоплетіння. З одного боку, це загальмувало процес розвитку, технічного та художнього вдосконалення галузі, зумовило впродовж ХХ ст. її низький престиж і довге невизнання в якості повноцінного різновиду декоративно-вжиткового мистецтва. З другого боку – посилило фольклоризацію, місцеву самобутність, завдяки якій українське плетіння сьогодні можна значною мірою вважати органічною складовою традиційного народного мистецтва. Народне декоративне мистецтво плетіння – своєрідне художнє явище українського народного мистецтва. Загальною художньою основою його служить розумне співвідношення традицій і новаторства, колективності та індивідуальності в творчому процесі. В ньому все відмічено печаттю доцільності, життєвої мудрості. Народне мистецтво плетіння характеризується вивіреністю, чіткістю і бездоганною досконалістю. Це результат праці багатьох поколінь, художня традиція, що увібрала в себе досвід минулого. | 