1. На підставі аналізу фахової літератури та концепцій в дослідженнях моди, серед яких значна частина публікацій належить фахівцям з Росії та Західної Європи, систематизовано домінуючі підходи щодо вивчення костюма. Питання, висвітлені в них, знаходяться в суміжних з дизайном одягу дисциплінах, таких як: етнографія, історія розвитку моди і костюма, естетика, соціологія та психологія. Проблеми проектування, стилеутворення в дизайні одягу та сучасної естетики костюма залишаються найменш висвітленими ланками процесу вивчення костюма, а висновки фахівців базуються на аналітиці виключно дизайн-практики країн Західної Європи. Теоретичні дослідження художньої образності костюма як продукту дизайн-діяльності в наукових розробках відсутні. Водночас, формування художнього образу костюма постає однією із ключових умов забезпечення його естетичної якості в розвитку сучасної проектної культури. 2. З’ясовано, що більшість публікацій носять інформативно-описовий характер, розглядають одяг (костюм) в рамках декоративно-прикладного мистецтва і містять суперечності щодо основних термінів та їх визначень. Тому, на підставі функцій, притаманних одягу та костюму, розмежовано їх роль та зміст в контексті теорії дизайну. Безособистісний характер першого та особистісні характеристики другого дозволяють стверджувати, що цілісність художнього образу костюма полягає в гармонійному поєднанні образу елементів одягу, які входять до його складу, з образом носія костюма, його емоційно-психологічними характеристиками. На підставі чого запропоновано тлумачення визначення «костюма – продукту дизайн-діяльності», яке відображає взаємозв’язок і підпорядкованість процесу створення костюма та всіх його якостей, художньо-образних зокрема, модним тенденціям в рамках визначеного стилю. Мода, як засіб створення костюма з окремих елементів одягу, постає осмисленою дією дизайнера, що пов’язана з реалізацією потреб споживачів та комерційними інтересами індустрії моди. Стиль в дизайні одягу, як формотворче явище, відображає загальнокультурні та естетичні ідеали часу або групи споживачів, спосіб їх життя, або індивідуальну творчу манеру дизайнера. 3. Встановлено, що в сучасній проектній культурі образ, як концептуально значуще явище, є емоційно-чуттєвим уявленням про призначення, якість та оригінальність костюма, слугує категорією його естетичної оцінки як результату дизайн-діяльності. Тому, художня образність передбачає художнє моделювання соціально-культурних ситуацій, композиційне формоутворення цілісних ансамблів та смислоутворення, які реалізовуються в структурі костюма. Через що естетична свідомість дизайнера, відображена в стилі одягу, генерує стереотипні образи як видові, так і смислові. Водночас, свідомо сформований дизайнером образ костюма характеризується варіативністю, багаторазовим індивідуальним прочитанням в процесі його функціонування. Образи костюма відповідають певним естетичним ідеалам часу, мають властивість еволюціонувати й одночасно існувати в моді. 4. Змальовано процес становлення дизайну одягу як окремої галузі творчої діяльності, для якої характерним є: активний пошук нових форм одягу та формотворчих методів; розвиток індустрії моди, який сприяв виникненню та розповсюдженню значної кількості стилевих та збільшенню палітри художньо-образних вирішень костюма. Показано еволюцію двох характерних для ХХ ст. типообразів костюма – меланхолійно-романтичного та емансиповано-провокативного, – їх видозмін, що складалися внаслідок суспільно-економічних та соціокультурних процесів у світовій моді. Підтверджено, що дані типообрази, притаманні творчим пошукам визнаних європейських кутюр’є та дизайнерів, залишаються актуальними і в сучасному дизайні одягу, де проявляють себе як архетипи в різних стилевих напрямках. 5. На підставі аналізу процесу формування і розвитку загальноєвропейських стилів (мікростилів) у дизайні одягу доведено, що за своїми образно-стилістичними характеристиками на асоціативному рівні кожен з утворених стилів відображає, або викликає в уяві певні художньо-образні особливості костюма. Вони надають уявлення як про естетичну якість ансамблю костюма, так і про силуетну форму, конструкцію, матеріали, колір, фактуру, аксесуари тощо. Виникає уявлення й про один із типообразів, якому за вказаними характеристиками близький означений стиль. Самі назви новоутворених стилів досліджуваного періоду містять виразні асоціації. Наприклад: «циганський» стиль, «клошарний», панк тощо. 6. Встановлено, що, як архетипи, меланхолійно-романтичний та емансиповано-провокативний образи костюма протягом ХХ ст. набули характерних (типових) ознак, які відображаються в силуетних формах костюма, композиційно-конструктивних прийомах, кольорово-фактурних вирішеннях, аксесуарах і доповненнях, манері поведінки та специфіці рухів. Складаючи чітко структуровану систему образу дані елементи можуть функціонувати в різноманітних стилевих рішеннях та проявлятися у різних стилях в дизайні одягу. На тлі загальномистецьких та соціокультурних проблем кінця ХХ ст. в дизайні одягу сформувалися абсолютно нові, відмінні від традиційних, образи андрогінної, маргінальної особи, яку характеризують відсутність визначених вікових, статевих та соціальних ознак. Дані образи, які сформувалися в авангардній моді, згодом проявили себе і в haute couture та prкt-a-porter, набули типових ознак і вплинули на формування нових стилів у дизайні одягу. В сучасному проектуванні костюма автором визначено три типообрази: «меланхолійно-романтичний», «емансиповано-провокативний» та «андрогінно-маргінальний». 7. Художньо-образні особливості костюма досліджуваного періоду умовно класифіковано як: соціокультурні; суспільно-економічні, комунікативно-ідентифікаційні. Перші включають вікову, статеву, соціальну та культурні особливості в художньо-образних вирішеннях костюма, які знайшли відображення у розвитку молодіжної моди, спортивного, міні-, кежуел стилів, явищі унісекс; продемонстрували вплив вуличної моди, контркультур, масової та поп-культури. Суспільно-економічні особливості відобразили прогресивно-технологічні та глобалізаційні процеси в костюмі, екологізацію суспільної думки та стурбованість людства проблемами загрози тероризму, війн тощо. Вони реалізовані через використання нових волокон і тканин з новими якісними характеристиками, що домінують в дизайні одягу в урбаністичному та мілітарі- стилях, авангардній та альтернативній моді, сприяли поглибленню процесу демократизації одягу взагалі. Комунікативно-ідентифікаційні особливості полягають у виникненні проблем, обумовлених спричиненим винищенням не лише соціокультурних орієнтирів, але й етнічних коренів, національних традицій в костюмі. Маємо дизайн одягу західноєвропейського зразка з виразними відмінностями в методах проектування, де насправді національна ідентифікація відсутня, де перевага надається концептуальності. Така ситуація на межі ХХ–ХХІ ст. демонструє тотальний інтерес до культур народів світу, які ще не втратили свого національного обличчя. Дизайн одягу дедалі активніше пропагує етно- та фольк- стилі в чисельних образних вирішеннях костюма. 8. Виявлено, що в творчості українських дизайнерів не знайшли широкого відображення андрогінно-маргінальні образи, притаманні антимоді, хіпі-, панк-, клошарному стилям. Незначною мірою проявили себе суспільно-економічні особливості, що пов’язано із об’єктивною ситуацією в політичному, суспільному та економічному житті країни. Вікова, статева, соціальна і культурні особливості проявили себе в загальносвітовому контексті, як і демократизація моди та вплив на неї глобалізаційних процесів. Встановлено, що у вітчизняному дизайні одягу домінують комунікативно-ідентифікаційні особливості художньо-образних вирішень костюма. Завдяки тому, що мистецтво костюма в Україні, розвиваючись в межах декоративно-прикладного мистецтва, збагачене та переосмислене в сучасному контексті, значною мірою зберегло національне забарвлення, вітчизняний дизайн одягу вирізняється з поміж інших у світі. Матеріали дисертації відкривають перспективи подальших досліджень, де питання і проблеми української моди, особливості творчості вітчизняних дизайнерів, специфіка освітніх процесів у галузі моделювання костюма, безумовно, повинні стати темою окремого дослідження. |
