У процесі дослідження мету дисертації досягнуто, всі завдання вирішено, що дозволило дійти основних наукових висновків. 1. Результати діахронічного історико-еволюційного та контекстуального аналізу інформації засвідчують, що історичний поступ вітчизняних художньо-літературних об’єднань є безупинним процесом, але відзначається різкими змінами. Амплітуда „піднесень” і „спадів” у розвитку об’єднань підпорядкована дії таких основних факторів як: стан етнонаціональної свідомості спільноти, потужність державотворчих прагнень і наявність власної держави, характер і масштаби соціокультурних задач, формування певних генерацій творчих сил зі своїм типом світосприйняття та ступінь „відкритості” України у світовий культурний простір. 2. Виявлено сутнісні ознаки художніх та літературних об’єднань: організаційні способи і принципи, типологічно-видова належність, структурні компоненти, кількісний і якісний склад тощо як „генетичний код” феномену. Доведено, що основними способами згуртування вітчизняних мистецьких сил є самоорганізація і цільова організація за ініціативою державних інститутів. Перший спосіб – найбільш поширений, він існує з давніх часів до сьогодення і виявляється особливо ефективним за рахунок динамічності, множинності, поліваріантності і режиму самонастроювання. Різноманітною виявилася і типологічно-видова належність українських художніх та літературних об’єднань. За типологією вони поділяються на: професійні, творчі, інтелектуально-творчі, виробничі, навчально-виробничі, культурні, громадсько-політичні; різновидами об’єднань є „школи”, „академії”, „цехи”, „артілі”, „майстерні”, „студії”, „братства”, „товариства”, „громади”, „гуртки”, „групи”, „спілки”, „асоціації” тощо. 3. Визначено функціональні параметри, засоби і форми діяльності художніх та літературних об’єднань як суб’єктів соціокультурних процесів. Загалом ці об’єднання належать до поліфункціональних структур, але для кожного періоду характерні свої пріоритети й особливості функціонального навантаження. Традиційно об’єднання виконують професійно-селекційну і професійно-консолідуючу функції: вилучаючи таланти з різних соціальних верств, вони сприяють становленню і розвитку професійних кадрів мистецько-літературної сфери, залученню митців до кооперованої діяльності, забезпеченню спадкоємності фахової майстерності. Найбільш плідно ці функції були реалізовані у творчих гуртах доби Київської Русі, цехових братствах і художніх школах XVI-XVII ст., літературних об’єднаннях 1920-х рр. У радянських спілках селекція творчих кадрів набула негативних рис уніфікації, нинішні художньо-літературні об’єднання приділяють особливу увагу вихованню нової генерації українських художників і письменників. 4. . Висвітлено основні культурні здобутки творчих спільнот та їх значимість для свого часу і подальшого розвою української культури. Результати діяльності вітчизняних художніх і літературних об’єднань за весь період їх існування надзвичайно важливі, але разом з тим неоднозначні. Визначні твори монументального живопису, іконопису, книжної мініатюри, давньоруської літератури продемонстрували світу потужний творчий потенціал молодої східнослов’янської держави і стали стартовим майданчиком для розвою української етнокультури. Література і образотворче мистецтво реалістичного напряму наблизили професійну творчість до народних мас. Модерністські артефакти вітчизняного походження не відзначалися високою художньою зрілістю порівняно з російськими та західноєвропейськими досягненнями, але вони познайомили українську культуру з новітніми світовими культурними надбаннями. Найбільш суперечливою є спадщина творчих об’єднань 1920-х рр.: з одного боку це – високохудожні, новаторські за стилем, тематикою, жанрами літературні й мистецькі твори, потужний пафос „романтики вітаїзму”, збагачення літературної і художньо-образної мови, що знаменують „Українське Відродження” (хоча й проникнуте націонал-комуністичними ілюзіями); з іншого боку – зразки відверто політизованої пропагандистської мистецько-літературної продукції, як талановитої, так і примітивної. Результати діяльності радянських творчих спілок – багаточисленні художні і літературні твори у дусі „соцреалізму”, - уявляють собою типовий продукт соціалістичної субкультури. До національної культурної скарбниці увійшли твори окремих видатних письменників та художників-спілчан, представників генерації „шістдесятників” та емігрантських мистецьких осередків. Значення творчого доробку сучасних вітчизняних художніх та літературних об’єднань з’ясується у майбутньому. 6. Визначено особливості співвідношення індивідуалістичного і колективістського начал, свободи творчості та громадянського обов’язку, а також роль Особистостей і морально-етичних норм у історичному розвитку вітчизняних художніх та літературних об’єднань. Етноментальні властивості українства зумовили досить виразний індивідуалістичний характер вітчизняного творчого середовища, що, однак, не завадило зреалізувати й органічну потребу культури у єднанні. Основними мотивами створення художніх та літературних об’єднань в Україні були такі: забезпечення необхідних умов для професійного становлення і творчої самореалізації, турбота про спадкоємність і розвиток творчих традицій, необхідність активного освоєння нових ідейно-стилістичних течій і напрямів та їх адаптації до вітчизняних художніх реалій, спроможність гуртом здійснювати великі творчі проекти або замовлення, відчуття захищеності митців від „соціального остракизму” на моменти новаторських починань, опозиція по відношенню до офіційних культурних структур. 7. Розкрито загальний характер суспільних рецепцій на кожному етапі історичного розвитку вітчизняних об’єднань. Саме рецептивний чинник визначає повноцінність функціонування вітчизняних художньо-літературних спільнот та їх творчих здобутків через процес масової комунікації. Виявлено перспективи розвитку вітчизняних художніх та літературних об’єднань. Доведено, що характерною особливістю нинішньої ситуації є розрив між реально існуючим рівнем функціонування культури і уявленням про належний рівень існування культури, який зорієнтовано на просвітницько-експертну парадигму. |
