Дослідження історії церковного вітражного мистецтва на території Галичини другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст. та основних етапів його становлення та розвитку в контексті європейського мистецтва храмового вітражу, дає підстави для відповідних висновків. Церковне вітражне мистецтво кін. ХІХ – поч. ХХ ст. в Галичині виступає окремою ділянкою монументального мистецтва, позначеною цілою низкою характерних ознак, які стосуються передовсім особливостей проектування та виготовлення вітражів, їх функціонального призначення та художньо-стилістичних особливостей. Церковний вітраж на території Галичини є свого роду феноменом мистецької культури східної християнської традиції. Крім історичних та археологічних джерел, які підтверджують існування листового (вітражного) скловиробництва (ІІІ – ХІІ ст.), досліджено найхарактерніші пам`ятки іконопису ХVI – ХVІІІ ст., зокрема, із збірки Національного музею у Львові, зображення в яких підтверджують широке впровадження у церковну архітектуру кольорових та безкольорових орнаментальних засклень. Художники – іконописці надзвичайно виразно та чітко вимальовували вітражні вікна інтер`єрів із сталими композиційними схемами, на яких можна розпізнати не тільки матеріали, з яких виготовлений вітраж, але визначити способи обробки, встановити якими техніко-технологічними методами виконані фрагменти. У ХVI – ХVІІІ ст., як свідчить церковний живопис, у храмових інтер`єрах існують виключно орнаментальні кольорові чи одноколірні (часом прозорі) скляні композиції. У цей період у церковній архітектурі відсутні вітражні сюжетні зображення. Різноманітність конфігурацій фрагментів в орнаментальних композиціях церковних вітражів свідчить про професійну майстерність робітників, їх уміння надавати фрагментам листового скла потрібної форми: чотирикутної, восьми чи шестикутної, лускоподібної та інших. Практично у всіх іконах ХVІ – ХVІІІ ст., на яких зображено вікна із вітражами, з`єднуючим матеріалом є метал (автором опрацьовано близько 300 ікон із збірки НМУ, які це підтверджують). Паралельне існування східної та західної християнських традицій на території Галичини у ХVІ – ХVІІІ ст., доводить закономірність взаємовпливів цих культур у мистецтві храмового вітражу. Хоча ми не маємо жодних даних про існування в церковній архітектурі східного обряду сюжетних кольорових зображень. На вітражі східної християнської обрядовості того часу традиція костьольного сюжетного вітража не розповсюджувалась, що є підтведжено пам`ятками іконопису згаданого періоду. З серед. ХІХ ст. усі зміни, які відбувались у культурному житті Європи не могли оминути і територію Галичини, де проходили будівничі, реставраційні та оновлювальні роботи в храмових спорудах. Це позначилось і на вітражному мистецтві. В дослідженні висвітлена діяльність відомих вітражних фірм Німеччини, Австрії та Польщі в Галичині. Роботи цих закладів і сьогодні знаходяться у храмових спорудах східної та західної християнських традицій у первісному вигляді і вказують на високий рівень вітражного мистецтва в Галичині наприкінці ХІХ ст. На основі архівних, історичних та літературних матеріалів з бібліотек Німеччини, Австрії та Польщі висвітлено основні відомості про вітражні фірми–виробники, їх діяльність. У храмах західної християнської традиції наприкінці ХІХ ст. встановлюються кольорові вікна, проекти до яких створювали відомі польські художники Я. Матейко, Ю.Мехоффер, Т.Аксентович та ін. в матеріалі виконувались вітражними фірмами: німецькою Мауера з Мюнхену (Mauer`sche Hoffkunstanstalt) та австрійською із Інсбруку (Tirol Glasmalerei und Mosaikanstalt). На початку ХХ ст. вітражі виконували українські художники, які плідно працювали у галузі монументального мистецтва і яким належать пректи комплексного рішення інтер`єрів галицьких храмових споруд. В процесі роботи виявлено, що доступні для дослідження та цілісно збережені церковні вітражі поч. ХХ ст. в Галичині у матеріалі виконані краківською фірмою Г. Желенського. У тому часі створюються та функціонують фірми, які виготовляють листове скло та впроваджують його у храмове і світське будівництво. Але у зв`язку з тим, що виготовлення сюжетного вітража на металевій основі із високими вимогами щодо якості роботи із складними технологіями не отримало особливого розповсюдження у традиціях східної християнської культури, ці фірми не виконували складних сюжетних вітражів у матеріалі, відповідно не були конкурентноздатними для великих європейських вітражних фірм. З часом більшість подібних фірм була викуплена сильнішими та багатшими вітражними закладами. Церковний вітраж поч. ХХ ст. композиційними, колористичними та образно–художніми рисами відрізняється від кольорових сюжетних вікон кін. ХІХ – поч. ХХ ст. у католицьких храмах, які сьогодні збережені у Галичині і які були проектовані відомими у Європі художниками. Якщо в давні часи вітражні вікна у церкві виконували роль декоративної прикраси та були основним джерелом світла, то в ХХ ст. ці твори репрезентують високий рівень сюжетного вітражу. Церковний вітраж початку ХХ ст. – це мистецький твір із глибоким богословсько–символічним підтектстом, винятково майстерними композиційними, колористичними, графічними та техніко – технологічними вирішеннями. Цілісність композиційних рішень, чітко продумана система колірних заповнень площин вікна, монументальність та статичність у зображенні фігур, витонченність контурних силуетів, делікатне малярське моделювання ликів та рук відрізняють вітражні, проектовані українськими художниками – монументалістами поч. ХХ ст. Зводячи до мінімуму технологічні можливості збагачення поверхні листового скла, вітражі проектуються у такий спосіб, щоб максимально виявити харатеристики скла як матеріалу, а саме: повна відмова від темних кольорів, використання напівпрозорого скла, збагачення поверхні скляними (прозорими) фарбами, вміле оперування густотою та тональними градаціями кольорового скла, широке впровадження технології травлення накладних фрагментів та інших технічних прийомів Таким чином вітраж “висвітлюється”, набирає особливого образно-художнього ладу, демонструється краса скла - як матеріалу. У церковних вітражах поч. ХХ ст., немає зайвої подрібненості, різких контрастів чи складних кольорових градацій; практично відсутня світлотінь. В інтер`єрі вони уподібнюються до фрескового малярства, органічно поєднуються із стінописом, іконописом, різбленням. Богословський зміст кольорових вікон у церковній споруді базується на традиціях української іконографії, а образи святих уподібнюються до зображень на іконах чи стінопису, особливо загострюються образні характеристики святих. Розглянуто основні технічні засади щодо виготовлення нових та реставрації старих храмових вітражів. Використовуючи відомі із літературних джерел прийоми роботи із кольоровим листовим склом та металом, а також спираючись на власний досвід, запропоновано цілий ряд різних заходів щодо проведення відновлюючих та реставраційних робіт. У дисертації запропоновано рекомендації щодо програми збереження та реставрації пам`яток вітражного мистецтва кін. ХІХ – поч. ХХ ст. на території західних областей України. Результати дослідження знайшли своє продовження у сьогоденній діяльності художників та майстрів–вітражистів, які демонструють професійне ставлення до реставрації старого галицького вітража та творення нового – сучасного. |
