У висновках на основі здійсненого дисертанткою системного філософського аналізу своєрідності постановки і вирішення проблеми буття у релігійній філософії пізнього західноєвропейського Середньовіччя подано основні теоретичні підсумки роботи, що відображають сутнісний зміст дисертаційного дослідження. Висновки сформульовано згідно з поставленими в дисертації метою та завданнями: 1. Показано, що представники релігійної філософії пізнього західноєвропейського Середньовіччя, творчо засвоюючи онтологічні ідеї античної філософії, разом з тим кардинально змінюють ракурс розгляду категорії буття, інтерпретуючи її не лише й не стільки як власне філософську, скільки як одне з наріжних понять релігійно-філософського, релігійного, в широкому сенсі слова та теологічного мислення. 2. Обгрунтовано тезу про те, що на противагу мислителям античності філософи пізньої середньовічної Європи інтерпретували буття вже не тільки як певну чуттєво дану природну стихію (мілетська школа, Геракліт, Ксенофан, Емпедокл), умосяжну субстанцію (Парменід, Зенон) ідеальне Єдине (Платон), а й, передусім, – продовжуючи й конкретизуючи започатковану Аристотелем традицію розуміння буття – як багаторівневого, утвореного відповідно підпорядкованими одна одній і послідовними за ступенем загальності та досконалості онтологічними формами, найбільш довершеною з яких є буття Бога. 3. Виявлено водночас, що не зважаючи на наявність моментів збігу з тлумаченням категорії буття філософами Античності, передусім Аристотелем, розв’язання онтологічної проблематики у релігійній філософії пізнього Середньовіччя характеризується все ж і низкою якісно нових рис. Це стосується наприклад розуміння самого Божественного буття як специфічної онтологічної форми. А також – його місця та ролі в ієрархії інших форм буття. Як і для Аристотеля (для котрого Бог – Прешодвигун, Об’єктивний Логос, Форма Форм, Мислення про Мислення), для філософів європейського Середньовіччя Бог теж постає у значенні найдосконалішої ідеальної та ідеалізованої онтологічної форми. Однак, якщо у Стагирита Бог є не трансцендентним, а іманентним природі; раціональним початком світу і водночас його логічним завершенням, то релігійні європейські мислителі пізніх середніх віків обстоюють принципово іншу позицію. Зокрема, за Томою Аквінським Бог постає вже не як іманентний, а трансцендентний світові, аж ніяк не збігаючись при цьому з його початком. 4. Висунуто і засновано тезу про те, що серед відмітних характеристик зазначеного вище релігійно-філософського трактування буття мислителями завершальної фази європейського Середньовіччя статус необхідних і найважливіших мають, передусім наступні – телеологічність та теоцентричність. На основі порівняльного аналізу обстоюється думка про те, що європейська філософія пізнього Середньовіччя розгалужується на певну множину істотно відмінних між собою онтологічних концепцій. Авторським є висновок про те, що до провідних із них належать насамперед, томістська та авероїстська течії. 5. Продемонстровано, що конфронтація між найвагомішими ідеями названих вище напрямів виявляється передусім через низку антиномій, до засадничих з яких можна віднести наступні: “Бог створив світ з небуття і після небуття” (томізм), “Бог співвічний світові, людині та іншим земним видам” (латинський авероїзм), “Розумна душа смертної людини індивідуальна” (томізм), “Існує єдиний інтелект, що втілюється в тій чи іншій індивідуальній душі” (латинський авероїзм). З’ясовано органічність зв’язку символіки середньовічного храму з релігійно-філософською онтологією пізнього західноєвропейського Середньовіччя. 6. Простежено роль тогочасних художніх засобів в утвердженні та розкритті ідеї Божественного буття. У висновках окреслено також можливості та інтервал продуктивного використання результатів здійсненого автором дисертаційного дослідження у наступних поглиблених наукових розвідках з даної тематики. |
