В результаті проведеного дослідження обґрунтовано положення в області теорії, методики та практики карстового геоморфогенезу, що дозволило зробити наступні головні висновки: 1. Концептуальну основу карстового геоморфогенезу складають поняття про об, єкт дослідження (карстовий рельєф), предмет (сучасний стан наукового знання про карст як геоморфологічне явище, розглянуте в історичному аспекті його пізнання); методологічну базу (система наукових поглядів про вивчення карсту, конкретизовану спеціальними методиками і методами), які в сукупності визначають місце цього наукового розділу в системі наук і роль у пізнанні навколишнього світу та людській практиці. 2. Вчення про карстовий геоморфогенез є міждисциплінарним галузевим розділом геоморфології. Об’єктом дослідження є рельєф закарстованих територій як закономірне, генетично й еволюційно зумовлене поєднання на одній і тій же території карстових деструктивних і акумулятивних (поверхневих і підземних) форм рельєфу та інших форм, які пов'язані з ними парагенетичними взаємодіями. Карстовий геоморфогенез розглядається як складний континуально-дискретний процес формування карстового рельєфу в умовах змінних у просторі та часі зовнішніх фізико-географічних (зональних і азональных) умов і внутрішніх процесів саморозвитку й авторегуляції. 3. Карстові форми рельєфу, згідно з генетичними, морфологічними, просторово-часовими, літодинамічними, морфодинамічними зв'язками, поєднуються в карстові геоморфологічні системи різного рангу. Їх емерджентними властивостями є особлива специфіка енерго- і масопереносу, що приводить до утворення не тільки поверхневих, але й підземних форм карстового рельєфу. Виходячи з цього, поняття «карстовий рельєф» включає поверхневі і підземні карстові форми, що поєднано розвиваються. Наявність карстових порожнин організовує внутрішню і зовнішню структуру карстового рельєфу, виконує функцію тальвегів флювіо-ерозійного рельєфу. Вони не тільки переорієнтовують карстовий літодинамічний потік усередину масиву, але й значно підсилюють енергетику карстового рельєфу. Одним із наслідків цього є висока здатність карстового рельєфу до саморозвитку. 4. Генетичною основою літодинамічного потоку карстового рельєфоутворювального процесу є природні оборотні геохімічні реакції – розчинення (корозія) та карстова хемогенна акумуляція. Вони чітко визначають місце та значущість карсту в парагенетичних геоморфологічних комплексах, що відкриває можливість розробки генетичної систематики карстового рельєфу. Ерозія, гравітація, суфозія й ін. є елементами внутрішньосистемних перетворень єдиного карстового літодинамічного потоку. На основі розрахунків термодинамічних рівноваг встановлено п'ять типових геохімічних обстановок карстового геоморфогенезу, що мають певне геоморфологічне вираження. 5. Дослідження карстового геоморфогенезу необхідно проводити з єдиних теоретико-методологічних позицій, здійснюваних на різних рівнях його перебігу, що забезпечує можливість використання методів актуалізму, кореляційного, літолого-седиментаційного, гідрохімічного, геохімічного, морфоструктурного, палеосейсмокарстологічного, картографічного й ін. на всій території Кримсько-Кавказького гірсько-карстового регіону, а також порівнюваність отриманих результатів 6. Особливістю карстового геоморфогенезу гірських областей Криму та Кавказу є значна просторова мінливість умов рельєфоутворення навіть на невеликих за розмірами територіях. Цим зумовлено велике різноманіття карстових форм і типів карстового рельєфу. Вони формуються в різних фізико-географічних обстановках (група типів карстового рельєфу), висотних зонах (підгрупа типів), в умовах дії різних за генезисом рельєфоутворювальних процесів (тип рельєфу), поширення різних за літологією порід, що карстуються (підтип), у різних кліматичних і мікрокліматичних умовах (клас), відбиваються у конкретних морфологічних характеристиках рельєфу (рід і вид). Перераховані фактори є також класифікаційними критеріями для систематики карстового рельєфу. 7. Парагенетичні взаємодії в карстовому геоморфогенезі виявляються в генетичному, просторовому, віковому та морфодинамічному аспектах. Внаслідок таких взаємодій виникають парагенетичні асоціації, комплекси і ряди геоморфологічних процесів і форм. В межах регіону виділені карстово-абразійний, карстово-ерозійний, карстово-гравітаційний, карстово-гляціально-нівальный і карстово-сейсмічний парагенетичні комплекси і встановлені кількісні параметри їх взаємодій. Відкриття у складі карстово-гляціально-нівального парагенезу на кримських яйлах структурних ґрунтів первинного морозного сортування дозволило віднести Кримські гори до переліку регіонів з активним розвитком кріолітоморфогенезу і «знизити» в горах помірного поясу півдня Європи нижню межу поширення кріогенних процесів до 900 м. 8. З карстовим рельєфом пов’язаний широкий набір генетичних типів континентальних відкладів. Розроблена класифікація цих відкладів показує низку специфічних рис, зумовлених наявністю поверхневого і підземного середовищ седиментації, що не має аналогів в інших обстановках континентального седиментогенезу. 9. Існування поверхневої та підземної ланок карстового геоморфогенезу з властивими для них наборами форм рельєфу та відкладів відкриває нові можливості для здійснення геоморфологічних кореляцій. Вони базуються на всебічному обліку карстопроявів, врахуванні законів спелеоморфогенезу, використанні комплексу методів для визначення віку карстових форм рельєфу, зіставленні карстових форм та їх елементів з іншими генетично відмінними геоморфологічними елементами та рівнями. 10. Континуально-дискретні особливості карстового геоморфогенезу знаходять відображення в етапності розвитку карстового рельєфу. Нами виділено етапи палео- і неокарстогенезу з періодами, що відрізняються за палеогеографічними умовами карстового геоморфогенезу і просторово-часовими закономірностями та особливостями карстового рельєфу. Розрахунок сучасної висоти снігової межі над Кримськими горами (2500 м), її депресії в період четвертинних зледенінь (1400-800 м), морфометричний аналіз нагірних улоговин високих яйл, вивчення відкладів та їх порівняння із сучасним карстовим геоморфогенезом в областях гірського зледеніння Західного Кавказу дають підстави стверджувати, що давньо-льодовикові явища справляють значний вплив на карстовий геоморфогенез Кримських гір. 11. Виконане загальне карстолого-геоморфологічне районування базується на всебічному врахуванні природних умов Кримсько-Кавказького гірсько-карстового регіону, які обумовлюють фактори формування, еволюцію карстових геоморфологічних комплексів, їх генезіс, структуру і диференціацію. Виділення кожного таксону карстолого-геоморфологічного районування обгрунтовується з позицій морфоструктурного підходу та екзоморфогенезу. Один зі способів вирішення цієї задачі – виділення вищих таксономічних одиниць відповідно до першого, нижчих – до другого принципів, що дозволяє застосовувати на всіх таксономічних рівнях єдиний комплекс генетичних ознак для виявлення регіональних та індивідуальних рис. Виділення вищих і середніх таксонів (країна, провінція, область) здійснювалось за врахуванням ендоморфогенетичних структурно-тектонічних ознаків. На цих рівнях індивідуальні риси обумовлені геодинамікою, кліматом й палеогеографічною еволюцією. Для виділення нижчих таксонів використано екзоморфогенетичні та власне карстологічні ознаки. 12. У межах Кримсько-Кавказької карстової країни виділено дві карстові провінції, п'ять карстових областей і тридцять чотири карстові райони. Карстові райони мають індивідуальний характер протікання карстового геоморфогенезу й зумовлених ним типів карстового рельєфу. Порівняння гідрохімічних полів карстових вод на графіках Тильманса-Тромба (завдяки чому оцінюється корозійна або седиментаційна здатність вод), побудованих для різних карстових районів Криму та В. Кавказу, виявляють регіональні особливості карстового геоморфогенезу на генетичному (карстова гідрохімія) рівні. Для ряду карстових районів Криму (Чатирдазького, Демерджинського, Довгоруківського, Опукського й ін.) і Кавказу (Кавказьких Мінеральних вод, Фішта, Сочинського артезіанського басейну, Бзибського, Амткельтського й ін.) розраховано водний баланс, визначено показники хімічної (карстової) денудації. Розроблено типову методику досліджень у басейнах малих карстових річок, уведений коефіцієнт об'ємного модуля конденсаційного стоку л/скм3 , вперше для визначення віку карстових форм використано ліхенометричний метод, розроблено палеокарстологічний метод для цілей виділення сейсмоактивних зон, мікро- і сейсморайонування і палеогеографічних реконструкцій, що має важливе наукове і прикладне значення. 13. Сучасна природоохоронна політика не враховує природні особливості заповідних об'єктів карстового походження. Само тому обгрунтовано положення про карстово-спелеологічний національний природний парк, що є вищою формою охорони і використання природно-заповідного фонду карстових областей, яка поєднує в собі дійову охорону та раціональне природокористування в районах поширення карстових ландшафтів і унікальних карстових печер. „Типове положення про карстово-спелеологічні національні природні парки” розроблено в контексті Закону України «Про природно-заповідний фонд України» і визначає особливості функціонального зонування карстових заповідних об'єктів. Внесено пропозицію щодо розробки «Закону про охорону та використання печер України» як національного надбання держави. 14. Карстолого-геоморфологічне дослідження є неодмінною умовою розробки заходів для забезпечення сталого розвитку гірсько-карстових територій Криму і Кавказу, для яких характерні різноманітні природні ресурси та своєрідні умови забезпечення життєдіяльності населення. |
