У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення конкретного наукового завдання, що виявляється в дослідженні юрисдикції Суду ЄС як специфічного комплексу компетенційних повноважень, які відбивають його статус в інституційній системі ЄС та його роль у формуванні інтеграційного права й правопорядку. Головні наукові результати дисертаційного дослідження мають теоретичне і практичне значення. 1. З огляду на характер відносин Суду ЄС з іншими інститутами та його вплив на їх статус Суд, по суті, є судовим органом міжнародної організації, а характеристика його діяльності та її фундаментальні результати дають підстави говорити про еволюцію його статусу – від початково суто міжнародного судового органу до органу, в якому поєднані риси як міжнародних, так і національних судових установ, федеральних і конституційних судів тощо. 2. В аспекті становлення і трансформації компетенційних повноважень інститутів ЄС генезис юрисдикції Суду ЄС віддзеркалює не лише статусні засади діяльності його самого, а й модель інституційного балансу в ЄС. Крім того, цей генезис свідчить, що інституційно в процесі еволюції і трансформації ЄС у міжнародну організацію sui generis Суд став інституційним стрижнем цього унікального міжнародно-правового об’єднання, а його юрисдикція має фундаментальне значення і служить своєрідним інструментом гармонізації повноважень інститутів та органів ЄС. 3. Судова юрисдикція є багатомірним поняттям і визначає сферу функціонування судової влади Союзу поряд з виконавчою й законодавчою, сферу компетенційних повноважень органів судової влади ЄС, а також повноваження Суду по розгляду конкретних справ у процедурах судового розгляду, передбачених установчими договорами. Ці процедури судового розгляду (провадження) разом із рішеннями виступають процесуальними формами реалізації юрисдикції Суду ЄС. 4. У системі ЄС формується певний стандарт правового захисту, складниками якого є компетенції всіх його інститутів. Але при цьому фундаментальне значення має юрисдикція Суду ЄС, що явно прослідковується при її реалізації в межах визначених договорами судових проваджень, які в тому чи іншому аспектах відбивають унікальність механізму реалізації права ЄС. 5. Правовому простору ЄС притаманний феномен правової фрагментації. У межах судових проваджень Суд ЄС намагається зменшити існуючу правову фрагментацію між опорами Союзу, яка унеможливлює оскаржувати приватними особами легітимність тих чи інших рішень щодо імплементації або застосування актів ЄС у сферах Другої й Третьої опор. 6. У системі юрисдикції Суду ЄС найголовнішими є 3 базові провадження: щодо забезпечення примусового виконання зобов’язань державами-членами (ст. 226-228 Договору про ЄСпв), які можна охарактеризувати як ефективний «форум» для них з інститутами ЄС і як процедуру приведення дій останніх у відповідність до вимог права ЄС та запобігання доведення справи до Суду ЄС; по справах про скасування нелегітимних нормативних актів Співтовариства (ст. 230 Договору про ЄСпв), які є гарантом збереження інтересів держав-членів і приватних осіб у складному механізмі реалізації інтеграційних цінностей; преюдиціальні (ст. 234 Договору про ЄСпв), які служать для втілення правової визначеності та єдності в застосування права співтовариств і виступають ефективним засобом правового регулювання, що відбиває інтегративні характеристики правової системи ЄС та її постійну фундаменталізацію. 7. Рішення Суду ЄС – одна з процесуальних форм реалізації його юрисдикції. Вони мають характер «квазіпрецедентів» через їх важливість і необхідність дотримання як певного взірця або як певного принципу. Даючи офіційне тлумачення установчим договорам, Суд розвиває первинне право Союзу, здійснює його конституціоналізацію. Йдеться про вертикальну дію установчих договорів, про ефект надання прав та накладення обов’язків не лише на держави-члени, а й на всіх публічних і приватних осіб, які знаходяться на території ЄС. Це дає можливість використовувати положення установчих договорів і вторинного права ЄС (поряд із рішеннями Суду ЄС) у внутрішніх правових системах держав-членів і перед їх національними судами. 8. Діяльність Суду ЄС постійно скерована на поглиблення захисту прав приватних осіб та ефективність компетенційних повноважень усіх елементів судової системи Союзу. Цей аспект віддзеркалює суттєвий чинник європейської інтеграції – acquis communautaire – як основний об’єкт тяжіння національних законодавств держав-членів. 9. Суд ЄС виступає одним з ефективних інструментів інтеграційного правопорядку. Поряд з різними аспектами впливу Суду на формування права та правопорядку можна відмітити, що він, так би мовити, є фокусом європейської судової системи. Саме Суд ЄС розвинув принцип верховенства права Співтовариства над національним правом держав-членів та принцип прямої дії норм його права. Саме Суд приймав фундаментальні для інститутів ЄС рішення, які стверджували принцип інституційної рівноваги (балансу). Така його активна діяльність визначає вагому роль Суду в інституційній системі ЄС – роль активного захисника європейської інтеграції. 10. На розвиток інтеграційних процесів впливають також і національні суди. Хоча інституційно вони й не є елементами судової системи ЄС, але функціонально ці суди забезпечують безпосереднє застосування норм права ЄС до правовідносин, які виникають у державах-членах. 11. Взаємодія судової системи ЄС і національних судових систем – органічний феномен європейської інтеграції. При цьому особливістю є те, що при такій взаємодії національні суди залишаються процесуально автономними, а процесуальне право зберігає національні традиції. Разом із тим у процесуальних системах існують нейтральні з точки зору традицій і правової культури норми. У зв’язку з існуванням вимог ефективності й належної реалізації права ЄС національні процесуальні норми стають об’єктами контролю з боку Суду ЄС, що призводить до становлення транснаціональних правил судочинства. | 