Анотація до роботи:

Крівцова В.М. Юридичний конфлікт як феномен правової дійсності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2005.

У дисертації на теоретичному і праксеологічному рівнях здійснено філософсько-правове дослідження природи, особливостей розвитку й форм юридичних конфліктів у галузі правореалізації та правозастосування з урахуванням сукупності їх спільних рис і специфічних проявів. Проблема взаємозалежності права й соціальної конфліктності аналізується у парадигмі філософсько-правової онтології на підставі цивілізаційного, антропологічного й соціокультурного підходів. Досліджено природу феномену юридичного конфлікту як виду й форми правового конфлікту, визначені його атрибутивні риси, охарактеризовані найважливіші компоненти, стадії розвитку, суб’єкти та специфічні функції, проаналізовані засоби розв’язання. За допомогою багатьох наукових підходів систематизовано різні типології соціально-правових конфліктів і запропоновано авторську класифікацію юридичних конфліктів згідно з критеріями праксеології, аксіології та біхевіорізму. У праксеологічному вимірі автор кваліфікує низку юридичних конфліктів правової сфери через специфіку джерел і чинників їх виникнення, механізмів розвитку, структури учасників, форм протікання та розв’язання. Уперше отримали філософсько-правову й конфліктологічну оцінку адміністративно-правовий, адміністративно-управлінський, корпоративно-правовий і процесуальний конфлікти.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання з подальшого розвитку філософсько-правової концепції юридичного конфлікту, обґрунтування його особливої природи, структурних компонентів і специфічних функцій, системного впорядкування різних видів соціально-правових конфліктів та характеристики специфічних форм їх виявлення у сфері правореалізації та правозастосування. Підсумки результатів дослідження можна звести до наступних головних висновків:

1. Природний зв’язок історико-генетичного походження права та його соціокультурної природи, функціональне призначення юридичних норм певним чином визначають міру й напрямки правового впливу на суспільство, його стабільність чи конфліктність. Діалектика об’єктивного й суб’єктивного у праві є суперечливою, що породжує можливості формування різноманітних соціальних “полів конфлікту”. Суспільні відносини з їх проблемами з’ясування стосунків між суб’єктами права, спір чи юридичний конфлікт неодмінно вимагають правового окреслення, втручання чи належної юридичної регламентації. Це аргументує провідну ідею роботи: соціальна суперечливість і конфліктність складає онтологічне підґрунтя виникнення та існування права.

2. Природа юридичного конфлікту пов’язана зі ставленням суб’єктів до принципів і норм права, а предмет походить з протилежного їх тлумачення, застосування чи використання. Юридичний конфлікт за структурою і функціями відбиває більшість правових зв’язків будь-якого масштабу, зокрема, викриває деформації правової дійсності та юридичні колізії, вказує на дефекти правової системи, недосконалість законодавства й судової практики, виявляє дисбаланс у функціонуванні державно-правових інститутів тощо. Отже, з одного боку, він свідчить про порушення справедливих позицій суб’єктів права, а з другого – сприяє (цілком або частково) відновленню справедливого правового порядку. Завершення протиборства в юридичних конфліктах повинно здійснюватись у правовий спосіб на підставі норм закону і застосування правових механізмів.

Гносеологічна ситуація щодо типологій і класифікації соціально-правових конфліктів показує, що найдоцільніше здійснювати це на тих методологічних підставах, які демонструють як загальне, так і специфічне у природі юридичного конфлікту. Такі критеріальні засади надають, зокрема, системний, онтологічний, діяльнісний, структурно-функціональний, аксіологічний, соціо-психологічний, мотиваційний, організаційний та інші наукові підходи.

3. Державно-правовій сфері України та її інститутам притаманна конфліктність не тільки внаслідок юридико-колізійних чинників, а й через наявність визначальних рис перехідного суспільства: зростання конфліктності політичних процесів, дисфункції низки політико-правових інститутів вимагають удосконалення юридичних механізмів управління державою на новому консенсуальному підгрунті. Збільшення можливостей ефективного розв’язання виникаючих конфліктів мирним, правовим шляхом пов’язано з дією таких чинників, як інституціоналізація, нормативізація, консенсуальність, прецедентність, посередництво, кумуляція конфлікту й надання йому юридичної формалізації.

4. Усі юридичні конфлікти виробничої сфери на підприємствах, в установах, організаціях (трудові, корпоративні й адміністративно-правові) пов’язані не тільки з соціально-професійними відносинами, а й з відповідними правовідносинами, порушення яких викликає дисфункції, напруження, кризи, зіткнення та інші конфліктні ситуації.

5. Праксеологічна оцінка процесуальної конфліктності в праві доводить її закономірність, об’єктивовану призначенням і змістом самого юридичного процесу й суб’єктивовану особистісними якостями учасників процесуальних відносин. Характер імітованої конфліктної змагальності притаманий усім видам юридичного процесу. Реальну ж конфліктність серед суб’єктів процесуальних дій можливо зменшити через оптимізацію ділових і морально-етичних відносин, завдяки насамперед нормативному закріпленню правил професійної поведінки (етики) працівників правозастосовчих органів і державних службовців.

Публікації автора:

1. Крівцова В.М. До проблеми природи і сутності конфліктів у професійній діяльності юриста //Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. –Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. – Вип.№52. – С.204-209.

2. Крівцова В.М. Методологічне підґрунтя аналізу конфліктів юридичної галузі //Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій. –Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. №59. – С.204-212.

3. Герасина Л.Н., Кривцова В.М. Некоторые детерминанты криминального поведения в молодежной субкультуре: конфликтологический анализ //Питання боротьби за злочинністю: зб. наук. пр./Ін-т вивч. проблем злочинності АПрН України. – Харків: Право. – 2004. –Вип. №8. – 239 с. - С.89-93.

4. Крівцова В.М. Праксеологічний та історико-антропологічний аспекти взаємозалежності права та соціальної конфліктності //Проблеми філософії права. Т.III. – №1. – Київ – Чернівці: Рута, 2005. – 240 с. – С.155-158.

5. Герасіна Л.М., Крівцова В.М. Роль політико-правового консенсусу в подоланні глобального конфлікту цивілізації //Вісн. Харків. нац. ун.-ту ім. В.Н.Каразіна. – “Питання політології”. –2003. – №592. –394 с. – С.104-111.

6. Крівцова В.М. Об’єктивні та суб’єктивні причини виникнення юридичних конфліктів //Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Зб. наук. ст. (за матер. ХІ Харків. політолог. читань). –Х.: Право, 2001. –200 с. – С.102-103.

7. Крівцова В.М., Герасіна Л.М. Профілактика соціально-правової конфліктності та її чинники //Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства: Зб.наук. тез (за матер. ХУІ Харків. політолог. читань). – Х.:НЮАУ, 2005. – С.22-25.

8. Крівцова В.М. Правосвідомість, право та мова юридичних актів //Актуальные проблемы формирования духовности украинского народа: Сб.науч. тр. /Матер. науч-практ. конф.: Прилож. №6 (11) к науч. журн. «Персонал» –К., 2000. – №3(57). – С.107-109.