У дисертації здійснено теоретичне узагальнення проблем юридичних гарантій права на працю та права на відпочинок, проаналізовано чинне вітчизняне трудове законодавство та положення проекту Трудового кодексу України, що закріплюють ці юридичні гарантії, сформульовано пропозиції та рекомендації, спрямовані на посилення юридичних гарантій права на працю та права на відпочинок. Результати дисертаційного дослідження відображаються у наступних висновках: 1. Юридичні гарантії – це система правових норм, передбачених трудовим законодавством, що спрямовані на забезпечення безперешкодної реалізації та захисту трудових прав. 2. Окрім загальних ознак юридичних гарантій (нормативність, системність, комплексність, постійний характер, юридична надійність, реальність та загальність) в роботі виділено специфічні ознаки юридичних гарантій в трудовому праві: обмежена сфера дії; поетапністю дії; можуть припиняти свою дію (чинність) з різних підстав; спеціальне призначення – забезпечення реалізації та захисту трудових прав. 3. Обґрунтовано, що закріплення юридичних гарантій трудових прав здійснюється у нормах-обов’язках, нормах-заборонах, нормах-обмеженнях, нормах-дозволах, нормах-санкціях, рекомендаційних нормах та альтернативних нормах. 4. Запропоновано багаторівневу класифікацію юридичних гарантій, в основу якої покладено такі критерії: а) за юридичною силою; б) за ступенем конкретизації: в) за сферою дії; г) за формою вираження юридичних гарантій. 5. У дисертації отримала подальшого розвитку точка зору про доцільність закріплення гарантії-обов’язку укладати трудовий договір виключно в письмовій формі. 6. Обґрунтовано, що при визначенні поняття «дискримінація в сфері праці» слід закріпити вичерпний перелік ознак, які є дискримінаційними. Від дискримінаційних переваг та обмежень слід відмежовувати ті, що встановлюються у зв’язку зі специфічними вимогами певної роботи або для посилення соціального та правового захисту окремих категорій осіб. Встановлення переваг та обмежень у другому випадку є самостійним видом додаткових юридичних гарантій реалізації трудових прав для таких категорій працівників як жінки, неповнолітні та інваліди. 7. Запропоновано встановити місячний термін, протягом якого згода працівника на його переведення на іншу постійну роботу є дійсною та не підлягає односторонній відмові. 8. Обґрунтовано необхідність внесення змін до чинного порядку переведення працівників під час простою, викликаного невідворотною силою або іншими надзвичайними обставинами, які не можна заздалегідь передбачити, зокрема, дозволити роботодавцеві здійснювати таке переведення на весь час простою з оплатою праці за виконану роботу з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). Лише за письмовою згодою в такому випадку мають переводитися вагітні жінки, жінки, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років, особи віком до вісімнадцяти років та інваліди. 9. Запропоновано доповнити перелік підстав припинення трудового договору, що не залежать від волі сторін, передбачених у проекті Трудового кодексу України, такою підставою як визнання працівника недієздатним за рішенням суду. 10. Доповнено пропозицію про доцільність відмови від закріплення обов’язку роботодавця отримувати згоду виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації при звільненні у випадку виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню даної роботи (п. 2 ст. 40 КЗпП), а також з підстав, закріплених в п.п. 3, 5, 7 ст. 40 та п. 2 ст. 41 КЗпП. 11. Визначено, що щорічній додатковій оплачуваній відпустці, тривалістю 7 календарних днів, що надається жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батькові, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, властиві всі ознаки часу відпочинку. 12. Мінімальну тривалість щорічної основної відпустки потрібно збільшити до чотирьох тижнів відповідно до вимог міжнародних стандартів. 13. Запропоновано закріпити у вітчизняному трудовому законодавстві щорічну додаткову відпустку за тривалий трудовий стаж в одного роботодавця. Запропоновано надавати за кожні три роки безперервної роботи в одного роботодавця один день такої додаткової відпустки. 14. Обґрунтовано необхідність закріплення гарантії-заборони залучати до роботи у вихідні дні одного працівника більше 12 разів протягом робочого року. 15. Обґрунтовано доцільність закріплення гарантії-обов’язку роботодавця відшкодовувати працівникові матеріальні витрати, пов’язані з від’їздом останнього з місця відпочинку з причини відкликання його із щорічної відпустки до місця роботи (якщо місце роботи і місце проведення відпустки знаходяться в різних населених пунктах), які підтверджуються відповідними документами (наприклад, проїзним квитком). Запропоновано закріпити гарантію-заборону відкликати із щорічної відпустки неповнолітніх працівників, вагітних жінок, працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та (або) небезпечними умовами праці. | 