Наукове завдання, розв’язанню якого присвячена дисертація полягає, у здійсненні комплексного дослідження проблем юридичних гарантій права людини на соціальний захист в Україні. Вирішення цього завдання знайшло своє втілення у висновках та пропозиціях, основними з яких є наступні: 1. Термін „соціальний захист” розглядається у різних значеннях, зокрема: широкому - як функція держави, основний напрямок соціальної політики та вузькому - як соціальне забезпечення та допомога, що надається людині в зв’язку з настанням соціального ризику. 2. Обґрунтовано, що поняття „соціальний захист” є більш загальною категорією по відношенню до інших ключових понять цієї галузі. Воно охоплює поняття „соціальне забезпечення”, „соціальне страхування” та „соціальна допомога”, що співвідносяться між собою як форми та види соціального захисту. 3. В основу побудови сучасної системи соціального захисту в Україні покладено два критерії: організаційно-правова форма соціального захисту та суб’єкт права на соціальний захист. За цими критеріями система соціального захисту складається з державного соціального захисту (вона включає соціальне страхування, державне соціальне забезпечення, державну соціальну допомогу, спеціальний та особливий соціальний захист) та недержавного соціального захисту. 4. Визначено поняття „право людини на соціальний захист” як законодавчо закріплена та гарантована державою можливість людини отримати соціальне забезпечення чи допомогу в разі настання соціального ризику. 5. Досліджені юридичні властивості права людини на соціальний захист – зміст, обсяг та межі. Зміст права на соціальний захист визначено як сукупність правомочностей, закріплених у соціально-захисному законодавстві України, що забезпечують можливість задоволення матеріальних потреб людини в разі настання соціального ризику. Обґрунтовано висновок про те, що усі правомочності цього права об’єднуються у два комплексні елементи – право на соціальне забезпечення та право на соціальне допомогу. Право на соціальне забезпечення реалізується у формі соціального страхування за рахунок коштів соціально-страхових фондів або на спеціальних умовах визначених законом за рахунок коштів державного бюджету. Право на соціальну допомогу реалізується за рахунок коштів державного бюджету і пов’язане зі спеціальним статусом особи чи категорією „нужденність”. Обсяг права на соціальний захист – це його кількісна сторона, що визначається за допомогою певних одиниць виміру (кількість благ, розмір пенсій, допомог, кількість пільг тощо). Визначено, що забезпечення повноти реалізації права на соціальний захист пов’язане з категорією достатності обсягу цього права. Через аналіз чинного законодавства запропоновано два способи визначення достатності обсягу права на соціальний захист. Перший спосіб визначення достатності обсягу права на соціальний захист означає, що соціальний захист повинен надаватись у такій кількості, щоб забезпечити потреби людини. Другий спосіб визначення достатності обсягу права на соціальний захист означає, що соціальний захист повинен надаватись у такій кількості, щоб компенсувати втрачений дохід, який особа мала до настання соціального ризику. Межі права людини на соціальний захист мають два значення – власне правові (юридичні) та соціально-економічні. Юридичні межі права людини на соціальний захист полягають у чіткому закріпленні прав і обов’язків правомочної особи, кількості матеріальних благ, що мають бути надані державою, підстав та умов їх надання. Економічні межі здійснення права людини на соціальний захист прямо залежать від економічної забезпеченості держави, її фінансових можливостей та фінансових можливостей інших суб’єктів фінансування соціальної сфери. 6. Сформульовано визначення „юридичні гарантії права людини на соціальний захист” як система взаємопов’язаних правових та організаційно-правових умов, способів, засобів, які забезпечують здійснення права людини на соціальний захист. Визначено рівні та види юридичних гарантій права на соціальний захист. Встановлено, що система юридичних гарантій права людини на соціальний захист в Україні має дворівневу структуру – гарантії міжнародного рівня та гарантії внутрішньодержавного (національного) рівня. Міжнародні гарантії права на соціальний захист сформульовано як комплекс міжнародних стандартів у сфері соціального захисту та нормативно встановлений правозахисний механізм забезпечення прав людини в цій сфері. Систему внутрішньодержавних гарантій складають нормативно-правові, організаційно-правові, процедурні та процесуальні гарантії права людини на соціальний захист, які, у свою чергу, поділяються на різні види за різними критеріями, враховуючи специфіку об’єкта гарантування. 7. Визначено ряд ознак якісного соціально-захисного законодавства України, відповідність яким підвищує ефективність нормативно-правових гарантій права людини на соціальний захист, та запропоновано засоби їх упровадження. До основних ознак якісного соціально-захисного законодавства віднесені такі: системність, понятійно-термінологічна єдність у законодавстві; стабільність законодавства; дотримання принципу верховенства закону та принципу верховенства права при застосуванні соціально-захисного законодавства; відповідність соціально-захисного законодавства України міжнародним стандартам; дотримання принципу рівноправності в нормах соціально-захисного законодавства України та в процесі його застосування. Автор пропонує систематизувати законодавчий масив у сфері соціального захисту через кодифікацію законодавства та прийняття Кодексу України про соціальний захист, що забезпечить формування єдиних правових засад регулювання відносин у сфері соціального захисту. 8. Сформульовано основні ознаки ефективності організаційно-правових гарантій права людини на соціальний захист: достатність обсягу матеріальних ресурсів; мінімізація роздробленості суб’єктів соціального захисту та зосередження функцій координації, нагляду та контролю в сфері соціального захисту в єдиному центральному органі виконавчої влади; чіткий розподіл повноважень між різними за функціональною спрямованістю органами управління в сфері соціального захисту; мінімізація впливу держави на фінансову систему соціального страхування. 9. У системі юридичних гарантій права людини на соціальний захист, як окремий вид, виокремлено процедурні гарантії. Їх систему складають: 1) гарантії на стадії звернення за призначенням конкретного виду соціального захисту; 2) гарантії на стадії призначення конкретного виду соціального захисту; 3) гарантії на стадії перерахунку призначеної соціальної виплати; 4) гарантії на стадії виплати (надання) конкретного виду соціального захисту; 5) гарантії на стадії оскарження дій та рішень компетентних органів, посадових осіб та відновлення порушеного права людини на соціальний захист в адміністративному порядку. 10. Обґрунтовано необхідність удосконалення правового регулювання процедури адміністративного оскарження дій та рішень посадових осіб у сфері соціального захисту. Запропоновано закріпити в окремому розділі кодифікованого акта („Спори в сфері соціального захисту”) основні положення щодо розгляду спорів в адміністративному порядку та деталізувати ці положення у надвідомчому спеціальному нормативному акті – постанові Кабінету Міністрів України. 11. Визначено способи судового захисту прав людини в соціальній сфері, а саме: судовий захист у судах загальної юрисдикції; забезпечення права людини на соціальний захист в порядку конституційного судочинства; захист прав людини в сфері соціального захисту в Європейському суді. | 