У Висновках роботи викладено підсумки здійсненного дослідження, наведено теоретичні узагальнення і нове вирішення наукової задачі щодо визначення поняття кримінально-процесуальних юридичних фактів, встановлення їх правового характеру, з обставин, а не лише предмет доказування, визначений ст. 64 КПК України.
До найбільш вагомих теоретичних висновків цього дослідження належать:
1. Визначення юридичних фактів у кримінальному судочинстві як передбачених нормами кримінально-процесуального права конкретних соціальних обставин, що встановлюються в межах певної кримінально-процесуальної форми, з якими пов'язується виникнення встановлених вказаними нормами правових наслідків, у тому числі виникнення, зміни, призупинення, припинення або відновлення процесуальних правовідносин, набуття учасниками кримінально-процесуальної діяльності процесуальної правосуб'єктності. 2. Доповнення переліку ознак юридичних фактів в кримінальному процесі України такими галузевими рисами: а) визначеність нормами кримінально-процесуального права; б) подвійний характер змісту, у зв'язку з включенням до нього разом з власне процесуальними фактами й фактів матеріально-правового характеру; в) невід'ємність від встановленої кримінально-процесуальним законом кримінально-процесуальної форми; г) необхідність повного, своєчасного та достовірного встановлення юридичних фактів у передбаченій законом процедурно-процесуальній формі. 3. Висновок, що юридичні факти не можуть розглядатися як структурні елементи кримінально-процесуальних правовідносин, тому що належать до іншого системного утворення, яке має з правовідносинами структурно-функціональні зв'язки - механізму кримінально-процесуального регулювання, а також виконують самостійні функції в межах зазначеного механізму. 4. Виділення трьох рівнів функцій, що виконують юридичні факти в механізмі кримінально-процесуального регулювання, а відповідно, і трьох груп функцій: а) основні функції, що пов'язані із забезпеченням виникнення, зміни та припинення правовідносин, або встановленням, обмеженням чи припиненням правосуб'єктності учасника кримінально-процесуальної діяльності; б) додаткові функції, які реалізуються юридичними фактами в цілому в механізмі кримінально-процесуального регулювання; в) спеціальні функції, які виявляють взаємодію юридичних фактів у фактичних складах (правопороджуюча, правоперешкоджаюча, правоприпиняюча та правовідновлююча) або у фактичній системі, як більш якісно і кількісно організованому об'єднанні юридичних фактів. 5. Виділення у структурі кримінально-процесуальних фактичних складів різнопорядкових елементів: причин (підстав), умов та приводів, що у сукупності спричиняють певні правові наслідки. 6. Висновок про те, що юридичні факти у кримінальному процесі являють собою фактичну систему, функціонально пов'язану з кримінально-.
правовою, адміністративно-процедурною (в частині оперативно-розшукової та розшукової діяльності) та кримінально-виконавчою (виконавчою) фактичними системами. Кримінально-процесуальну фактичну систему можна визначити як структурно організовану сукупність взаємопов'язаних юридичних фактів та фактичних складів, визначених нормами кримінально-процесуального права, які є чинними на даний час.
7. Узагальнення причин відхилення правозастосувачами від правової моделі юридичного факту (гіпотези процесуальної норми), до яких належать: а) колізійне визначення правової моделі юридичних фактів (гіпотези норми права) різними за юридичною силою або галузевою належністю джерелами права; б) відсутність санкції не лише за порушення диспозиції, але й за невстановлення юридичних фактів, що входять до гіпотези процесуальної норми; в) неналежний рівень правової культури правозастосувачів. 8. Уніфікація процесуальної форми встановлення юридичних фактів, яке повинно здійснюватися в кримінальному судочинстві лише шляхом доказування та мати на меті достовірне або ймовірне знання (в залежності від приписів процесуальних норм). Для посилення достовірності встановлення вказаних фактичних обставин в кримінальному судочинстві доцільно розширити застосування відповідних технічних засобів. Найбільш важливі пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства України: 1. Пропонується конкретизувати підстави та умови постадійного переходу провадження у кримінальній справі шляхом визначення точних строків для повідомлення особами, у провадженні яких знаходиться кримінальна справа, учасників процесу про прийняті підсумкові рішення у стадії (особливо в досудових стадіях). 2. Пропонується нормативно закріпити оскарження постанов про порушення кримінальної справи щодо певної особи за таких умов: а) особа, щодо якої порушується кримінальна справа, повинна бути повідомлена про прийняття вказаного процесуального рішення з врученням їй копії постанови; б) зазначена особа з моменту винесення постанови про порушення кримінальної справи повинна набути статусу підозрюваної; в) з метою захисту прав зазначеної особи їй має бути надано можливість дати показання як підозрюваного або відмовитися від дачі показань; г) для оскарження постанови про порушення щодо певної особи кримінальної справи повинен бути встановлений певний строк; д) перевірка судом постанови повинна здійснюватися за певних підстав; є) повноваження суду з розгляду скарги повинно обмежуватися прийняттям рішення або про залишення скарги без задоволення, або про скасування постанови про
порушення кримінальної справи та повернення скарги прокурору для проведення додаткової перевірки.
3. Обґрунтовується необхідність виключення з КПК України норм, що стосуються умов та порядку проведення оперативно-розшукових заходів, (ч.ч. 4-5 ст. 14-1, ч. 5 ст. 97 та ін.), оскільки вони повинні встановлюватися законодавством про оперативно-розшукову діяльність. | 