У реферованому дослідженні розв’язано низку наукових завдань теоретичного і практичного характеру: виявлено та проаналізовано японські лексичні запозичення у контексті міжкультурної комунікації з урахуванням історичних передумов взаємодії російської й японської та української й японської мов і культур. Це дозволяє стверджувати, що дане дослідження є першим у вітчизняному японознавстві, у якому запропоновано класифікацію японських запозичень за предметно-тематичними групами, досліджено особливості їх графічного, фонетичного, семантичного і морфологічного освоєння. Результатом дослідження стали такі висновки: Аналіз історичних передумов російсько-японських культурних і мовних контактів показує, що вони починаються з першої зустрічі японця Денбея із Петром I у 1697 році, наслідком якої став указ про налагодження торгових відносин Росії з Японією. Перший російсько-японський словник «Вокабул» та «Предверия разговоров японского языка», укладені Ґонзою, були водночас і першими японсько-російськими розмовниками, посібниками з читання, а також включали граматичні відомості. Таким чином, вони вперше кодифікували російсько-японські мовні зв’язки. Що стосується українсько-японських мовних контактів, то японські слова потрапляли до української мови переважно через російську або західні мови, здебільшого англійську. Українсько-японські мовні контакти вперше лексикографічно зафіксовані у 1944 р., коли був опублікований “Українсько-ніппонський словник” Анатолія Діброви та Василя Одинця. Наступний етап інтенсифікації процесу запозичення українською мовою слів японського походження припадає на 90-ті роки ХХ ст., коли після розвалу СРСР активізувалися політичні, економічні і культурні зв’язки безпосередньо України і Японії. На початку ХХІ ст. захоплення певних соціальних верств населення України культурою Японії супроводжується появою у пресі «модних» японізмів сусі, караоке, бонсай, які вмить стали загальновживаними. Проте вплив соціально-економічних контактів на запозичення лексики здійснюється опосередковано, зокрема їх інтенсифікація не обов’язково спричинює активізацію процесу запозичення, а послаблення контактів не завжди означає уповільнення цього процесу. Аналіз словників іншомовних слів за останні 50 років показав, що представленість японських запозичень у російській мові зросла від 8 ЛО у 1954 р. до 50 ЛО у 2004 р.. Причому до 2003 р. в україномовних словниках іншомовних слів японських запозичень було зафіксовано більше, ніж у російськомовних. Дані «Сучасного словника іншомовних слів» 2006 року видання і «Большого словаря иноязычных слов» 2004 року видання практично однакові, що свідчить про те, що процес запозичення в російській і українських мовах відбувався паралельно, щоправда вибір слів для кодифікації співпадає не повністю. За останнє десятиліття корпус японських запозичень у лексичній системі російської та української мов значно збільшився, сфери їхнього використання розширилися й охоплюють не лише мистецтво, культуру, спорт, а й побут, кулінарію тощо. Комунікація є однією з найважливіших складових процесу міжкультурної взаємодії. Знання специфіки вербальних і невербальних засобів комунікації і правил використання їх у рамках певної культури – важлива умова успішного міжкультурного спілкування, в процесі якого необхідно враховувати національні особливості учасників комунікації. Що більше людина знає про правила мовної і комунікативної поведінки носіїв іншої мови, то ефективніше вона зможе спілкуватися, використовуючи різні мовні засоби, прийняті в іншій культурно-мовній спільноті. Незважаючи на те, що японські лексичні запозичення мають вербальне вираження у вигляді слів і словосполучень, у процесі спілкування вони взаємодіють з невербальними засобами комунікації і передають додаткову смислову інформацію. Аналіз японських запозичень (800 ЛО) у сучасних російській й українській літературних мовах показав, що вони представлені 12-ма предметно-тематичними групами, які включають також власні назви.
Загальні іменники становлять 30 % від усього числа запозичень. Найуживанішими серед них є запозичення, пов’язані з японським мистецтвом, побутом і спортом. 15 % таких запозичень освоєні російською й українською мовами і стали загальновживаними, проте межа між загальновживаними і спеціальними нечітка, оскільки зміна умов життя, моди й інших екстралінгвальних чинників сприяє тому, що лексичні одиниці з вузькоспеціальної сфери переходять у розряд загальновживаних. Серед запозичених з японської мови власних імен (70 % від усіх запозичень) найширше у російській та українській мовах представлені японські топоніми, назви фірм і організацій, назви марок японських автомобілів. Пристосовуючись до мовного середовища російської та української мов, японські запозичення зазнають фонетико-графічного, граматичного і семантичного освоєння за законами російської та української граматики.
У процесі фонетико-графічної адаптації відбувається повне або часткове пристосування японських звуків і японської графіки до звуків і графіки російської та української мов. Японські звуки відтворюють у цих мовах згідно з їх вимовою. У запозичень, що прийшли в російську й українську мови усним шляхом, спостерігається часткова, а подеколи й повна зміна їхньої структури, тобто відбувається випадкове, не обумовлене певними нормами спотворення окремих звуків. Морфологічне освоєння виражається у включенні запозичених одиниць у парадигму певної частини мови, при цьому вони набувають нових граматичних зв’язків у російському та українському мовному середовищі. Більшість запозичених із японської мови іменників поділяють за трьома родами російської і української мов, належність до яких можна визначити за закінченням. Проте аналогія закінчень японських запозичень і російських або українських слів не є повною, тому ті запозичення, які не знайшли у мові-реципієнті групу слів, на яку вони могли б орієнтуватися, залишаються в обох мовах невідмінюваними. Нове лексичне значення у японського запозичення з’являється або в момент самого запозичення, або пізніше, завдяки розвиткові нового значення у системі мови-реципієнта. Семантичні перетворення стають можливими й у певному сенсі навіть неминучими, оскільки запозичене слово може позначати речі і поняття, які відрізняються від позначуваних у рідній мові. Дослідження результатів семантичного освоєння японономовної лексики показало, що зазвичай запозичення функціонують у мові-реципієнті з тією ж кількістю значень, що й у мові-джерелі. У 25 % лексем спостерігаємо зміну семантичного обсягу в мові-реципіенті за рахунок скорочення або розширення обсягу значень порівняно з кількістю значень їх етимонів. Найхарактернішим шляхом розширення семантичного обсягу для японських запозичень є метафоризація. Японські запозичення виконують в художніх, публіцистичних і рекламних текстах такі стилістичні функції: номінативну – називаючи поняття, невластиві нашому життю; функцію передавання національного колориту, аксіологічну функцію; використовуються як засіб мовної і соціальної характеристики героїв художніх творів; виступають як елементи мовної гри і виконують функцію евфемізмів у рекламних текстах; створюють ефект інформаційної спустошеності в тексті.
До наукового вжитку автором вводиться раніше ніким систематично не досліджуваний японський вербальний та невербальний матеріал, що може бути використаний при укладанні словників. |
