1. Стан наукової розробки проблеми взаємозв’язку історико-культурної спадщини з туристичною індустрією свідчить, що відсутнє комплексне всебічне висвітлення історичних процесів на теренах України засобами туризму на основі пам’яток історії та культури. Аналіз джерельного забезпечення (архівних матеріалів, туристично-краєзнавчої літератури та результатів експедиційних досліджень дисертанта) дозволяють висвітлити обрану тему. 2. Проаналізовано сучасний стан функціонування складових історико-культурної спадщини в туристичній інфраструктурі як екскурсійних об’єктів. Характерною рисою є фактична відсутність державної уваги до таких пам’яток на рівні ухвалення спеціальних нормативних документів. Врахування існуючих недоліків має сприяти використанню набутого теоретичного та практичного досвіду для об’єднання зусиль державних органів влади, науковців, працівників туристичної сфери та широкої громадськості для розробки цільових програм подальшого дослідження, захисту та збереження історико-культурної спадщини шляхом формування надійної основи для розвитку культурно-пізнавального туризму в Україні, який слугуватиме поширенню та пропаганді історико-краєзнавчих знань, вивченню пам’яток минулого, підвищенню загальноосвітнього і культурного рівня населення, формуванню його історичної свідомості, а також популяризації та презентації Української держави світовій спільноті. 3. Проведено систематизацію 2446 туристичних об’єктів сучасної України за ступенем інтенсивності використання в туризмі з метою виділення екскурсійних об’єктів, яким притаманні активність, цілеспрямованість та систематичність залучення до екскурсійних маршрутів, а також наявність розвиненої туристичної інфраструктури. Здійснено аналіз екскурсійних туристичних об’єктів в хронологічному вимірі: з пам’яток археології до туристичної інфраструктури відносно активно залучаються залишки античних поселень та „печерні міста” півдня України, що є комплексними пам’ятками і презентуються, насамперед, як пам’ятки архітектури; з пам’яток історії – пов’язані з життям та діяльністю видатних осіб меморіальні будинки ХІХ – ХХ ст., а також окремі історико-меморіальні комплекси в місцях бойових дій XVII – ХХ ст., причому формування таких комплексів на основі пам’яток XVII – XIX ст. розпочалось ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.; серед пам’яток архітектури та містобудування, монументального мистецтва до інфраструктури пізнавального туризму залучаються переважно середньовічні пам’ятки фортифікаційної та культової архітектури, а також окремі палацово-паркові ансамблі кінця XVIII – ХІХ ст. 4. Встановлено загальні чинники, які впливають на інтенсивність залучення складових історико-культурної спадщини до екскурсійно-туристичних маршрутів і залежать, насамперед, від характеристик самих пам’яток: високий рівень концентрації, що дозволяє створити надійну основу для насичення маршруту екскурсійними об’єктами та змістовного наповнення тексту екскурсії; візуальні характеристики пам’ятки, які здатні на емоційному рівні впливати на глядачів, викликаючи зосередження їхньої уваги; наявність туристичної інфраструктури, на яку покладається основна робота щодо пристосування кожної конкретної пам’ятки до функціонування в ролі екскурсійного туристичного об’єкта та роботи із головним споживачем туристичного продукту. Констатовано, що для повноцінного функціонування пам’ятки в інфраструктурі пізнавального туризму в якості екскурсійного об’єкта необхідна наявність всіх трьох складових. 5. Сформовано концепцію найоптимальнішої форми перетворення складових історико-культурної спадщини на екскурсійні об’єкти пізнавального туризму, суть якої полягає у створенні на основі конкретної пам’ятки тематико-експозиційного музейного комплексу. Його формування включає кілька основних етапів: відбір за такими критеріями як історичне значення пам’ятки, ступінь та можливості її наукового вивчення, наявність зручної інфраструктури чи можливості для її створення; дослідження пам’ятки для визначення потенційних можливостей створення музеєфікованої експозиції, загальні принципи якої окреслено в розділах дисертації для кожного виду пам’ятки; розробка генерального плану майбутнього музейного комплексу з чітким розплануванням зон для розміщення музеєфікованої експозиції, звичайної музейної експозиції та складових інфраструктури туристичного обслуговування; розроблення на основі отриманих внаслідок досліджень даних плану реконструкції зовнішнього вигляду об’єкту за аналітичним або, більш пріоритетним, синтетичним методом, загальні напрямки застосування яких для кожного виду пам’яток окреслено в розділах дисертації; організації музейної експозиції, завданням якої є висвітлення ролі конкретної пам’ятки у загальному історичному контексті, окремих галузевих експозицій та зведення інших складових туристичної інфраструктури. 6. Запропоновано та обґрунтовано необхідність формування мережі музейно-туристичних комплексів, створених на основі різних у видовому та хронологічному плані пам’яток, для формування національної системи туристсько-екскурсійних маршрутів з метою широкого висвітлення історії та культури України засобами туризму, що є найбільш ефективним способом покращання стану охорони та раціонального використання історико-культурної спадщини. |
