В дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке дотепер не було предметом спеціального дослідження. Отримала певний і комплексний розвиток історіографія запропонованої теми дослідження, узагальнено та проаналізовано питання трансформації і модернізації важливої інституції держави – армії, уважно відстежений процес створення професійних Збройних Сил України. Вирішення даної проблеми стало можливим завдяки вирішенню наступних завдань: узагальнено досвід трансформації збройних сил провідних країн світу та їх перехід на добровільну систему комплектування; визначено основні фактори, які вплинули на рішення політичного і військового керівництва України щодо модернізації українського війська та створення професійної армії; досліджено процес трансформації Збройних Сил України протягом минулого десятиліття і узагальнено прогноз у контексті обрису майбутнього української армії. Комплекс методів, що був використаний для вирішення поставлених завдань, дозволив отримати наукові результати, які відображені у наступних положеннях: 1. Україна, як незалежна держава і суб’єкт міжнародного права, проголосила, що оборона країни залишається найважливішою державною справою. Проблематичність у вирішенні цього питання визначається станом сучасного вітчизняного війська. Це – скорочення його чисельності і структурна перебудова, відсутність забезпечення модерними зразками озброєння та військової техніки, недостатність належного фінансування, що призвело до загострення ситуації щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил, згортання оперативної та бойової підготовки. До останнього часу система управління не відповідала оперативним завданням, соціально-правове забезпечення військовослужбовців і членів їхніх сімей здійснювалося вкрай повільно. Внаслідок цього престиж військової служби знизився до критичного стану, стагнує система військово-патріотичного виховання, нормативна база з питань оборони потребує подальшого вдосконалення відповідно до сучасних потреб Збройних сил України. Розвиток вітчизняної армії гальмується також проблемним станом економіки країни, недостатнім фінансуванням потреб національної оборони, неповним завантаженням підприємств оборонної промисловості, загостренням соціальних проблем у війську, незавершеністю процесу створення відповідної правової бази життєдіяльності українського війська. 2. Політичне та військове керівництво держави зосередило свою увагу на будівництві мобільних, збалансованих, оптимальних за чисельністю, модерно озброєних, професійно підготовлених, всебічно забезпечених і, водночас, необтяжливих для держави Збройних Сил, здатних забезпечити недоторканість кордонів України, спроможних дати відсіч евентуальному агресору, з урахуванням формування певних тривожних тенденцій у розвитку сучасної геополітичної обстановки, які створюють загрозу безпеці України. При цьому пріоритетними напрямами в будівництві української армії вважаються: вдосконалення системи управління військами, своєчасна підготовка військових кадрів для діяльності у нових організаційно-штатних структурах, використання сучасних і перспективних зразків систем озброєння та військової техніки, вирішення проблем соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей, створення умов стосовно забезпечення сучасного стану комплектування Збройних Сил України. 3. Військове будівництво провідних країн світу наочно свідчить, що створення професійної армії вимагає від військово-політичного керівництва держави визначення оптимальності, ефективності та відповідності збройних сил умовам, що склалися у суспільстві. Професійні армії західних країн організовані, підготовлені та оснащені для протидії реальним нинішнім і можливим внутрішнім, а також зовнішнім евентуальним загрозам безпеці державі. Вони розвиваються у динаміці щодо підвищення гнучкості, універсальності та здатності до тривалих самостійних дій, тобто відповідають вимогам геополітичних реалій сьогодення. 4. При здійсненні військових реформ у будь-якій країні завжди важливе місце посідало питання способів комплектування війська особовим складом. Вивчення процесу реформування механізму військового будівництва інших країн світу дає можливість кваліфікувати перехід від одного способу комплектування війська до іншого як радикальну якісну зміну всього механізму військового будівництва, що підтверджується, наприклад, досвідом США, Великобританії, Франції. Вирішення комплексу завдань перехідного періоду, зазвичай, стосується кожної сфери життя суспільства. Принципово нові питання постають перед економічною, соціальною, духовною й іншими сферами, що відчутно ускладнює функціонування державного організму. 5. Питання переведення Збройних Сил України на професійну основу набуло надзвичайно важливого значення. Це зумовлено необхідністю збалансування завдань, структури та чисельності армії відповідно до останніх змін у воєнно-політичній обстановці та згідно реальних фінансово-економічних можливостей держави. Сьогодення вимагає зовсім іншого, ніж той, що традиційно існує в Україні, принципу комплектування частин і підрозділів Збройних Сил особовим складом. За новим принципом усі військовослужбовці будуть зараховуватися на військову службу в добровільному порядку, вони будуть свідомо приймати рішення про вступ на армійську службу. Але необхідно створити такі умови проходження військової служби, які б давали громадянам країни шанс робити життєвий вибір на користь захисту держави. На такий крок Україна зважилася, передусім, з урахуванням змін, які відбулися у світі. А вони наочно свідчать про те, що малочисельне, але оптимальне військо – не лише вимога часу, але й обов’язкова запорука безпеки держави. 6. Приклад США, Великобританії та Франції демонструє, що перехід до добровільного принципу комплектування армії відчутно збільшує витрати на грошове утримання, забезпечення житлом і створення необхідних умов для сімей військовослужбовців. Професіоналізація війська також вимагає значних капіталовкладень в інфраструктуру та облаштування життєдіяльності підрозділів і частин, суттєво впливає на методи підготовки збройних сил, їх застосування та відносини із суспільством. Створення професійної армії настійливо потребує не лише ресурсів, але й сучасних підходів до їх розподілу. Фінансовий потенціал, елітний персонал і модерна техніка повинні бути сконцентровані там, де вони потрібні. Для цього необхідна гнучка система планування, що не тільки визначає пріоритетні завдання реформування армії, вона мусить забезпечувати розробку перспективних програм їх досягнення, гармонізувати реалізацію вимог керівних документів із бюджетними ресурсами. Перехід до добровільного принципу комплектування збройних сил, безумовно, залишається кроком уперед, позаяк дозволяє якісно підняти рівень професійного вишколу військовослужбовців, посилити боєздатність і злагодженість підрозділів, військових частин і з’єднань, покращити рівень опанування, експлуатації та обслуговування бойової техніки і зброї, а відтак, продовжити термін їх служби, підняти організованість і дисципліну складових українського війська. 7. Результати дослідження можуть бути використані при підготовці концептуальних засад військового будівництва України, у застосуванні законодавчими органами для вдосконалення нормативно-правової бази життєдіяльності Збройних Сил України шляхом розроблення нових, внесення змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів. Вони стануть в нагоді військово-політичному керівництву для вирішення інноваційних підходів під час реформування вітчизняного війська з урахуванням сучасних політичних і економічних реалій, актуальних вимог військової думки в сфері національної безпеки й обороноздатності держави. Основні положення дисертації можуть бути використані під час викладання курсу спеціальних дисциплін, розробки підручників з історіографії вітчизняного війська та проведення занять з гуманітарної підготовки особового складу Збройних Сил України. |
