У даній дисертаційній роботі було здійснено спробу дослідити своєрідність сучасного судового дискурсу, а також виявити специфіку його інтонаційної організації. З урахуванням різних підходів до трактування поняття «судовий дискурс» у процесі дослідження було визначено судовий дискурс як різновид функціонального стилю мовлення, що реалізується в судовій сфері спілкування. Для вищезгаданого функціонального стилю характерне використання основних рис наукового, офіційно-ділового та публіцистичного стилів. Судовий дискурс як вид діяльності містить такі складові: комуніканти, комунікативні стратегії, контекст. Діяльність (у тому числі мовленнєва) комунікантів в умовах певного ситуативного контексту (оточення, час, місце) є досить регламентованою, тому що кожний учасник під час судового розгляду наділений певним ролевим амплуа. У ході здійснення юридичної діяльності практично всі професійні учасники звертаються до використання комунікативних стратегій, підпорядкованим певним тактикам, для забезпечення ефективності комунікації й досягнення необхідної мети. Судове мовлення як чітко регламентований вид дискурсу характеризується використанням різних взаємозалежних між собою видів мовленнєвих актів (асертиви, експресиви, декларативи), але особлива роль у конструюванні й здійсненні ефективного процесу взаємодії учасників судової аудиторії в правовому руслі, не порушуючи при цьому регламенту проведення судового засідання, належить директивним мовленнєвим актам. Судовий дискурс являє собою складне явище, і його вивчення має бути сфокусоване не тільки на лексиці, синтаксисі, але й на інтонації, що виконує важливу роль у встановленні контакту з аудиторією, привертанні її уваги, підкреслюючи значення того чи іншого висловлення, з метою активізувати цікавість слухача до повідомлюваної інформації і вплинути на нього. Спостереження за принципом добору і особливостями функціонування мовних засобів при вираженні типів волевиявлення дозволили виявити ряд загальних особливостей для мовленнєвих реалізацій суддів: 1) уживання модальних слів зі значеннями необхідності, облігаторності, заборони; поширеність професійних термінів, мовленнєвих трафаретів та стандартів, наявність часток, вигуків, сполучників для оформлення того чи іншого значення спонукальної модальності; 2) використання емоційно-забарвленої розмовної лексики та невеликий відсоток жаргонізмів, який має місце при виправленні суддею жаргонних висловлень підсудного, відповідача шляхом перефразовування цілого речення, застосовуючи нормативну лексику; 3) використання синтетичних та аналітичних морфологічних форм повнозначних слів, що передають модальні значення спонукання; 4) найчастотнішими синтаксичними засобами передачі модальних значень ФСП волевиявлення виявилися також еліптичні конструкції, повтори, умовні та емоційно й експресивно маркіровані структури, до яких належать питальні, спонукальні та розповідні речення. Досліджуючи лінгвістичні особливості судового дискурсу на матеріалі спонукального мовлення суддів, необхідно відзначити, що в ньому використовуються засоби всіх рівнів мови, але під час спілкування професійних учасників судової сфери особливої значущості та вагомості набувають інтонаційні засоби організації мовленнєвого потоку (мелодика, гучність, тембр мовлення, темп) тощо. Як показали результати експериментально-фонетичного дослідження, спонукальні типи висловлень суддів на інтонаційному рівні протиставляються не як система просодичних конструкцій із набором фіксованих просодичних ознак, а як сукупність варіативних інтонаційних структур, що відображають різні суб’єктивно-модальні й емоційні відтінки ставлення та виконують при цьому домінуючу, вирішальну роль у формуванні інтонаційного контуру для кожної конкретної взаємодії. Надзвичайно широкий спектр взаємодії модальних значень і різних емоційних проявів у спонукальних репліках суддів виступає в ролі активного елементу із забезпечення диференціації типів волевиявлення, розкриття їх функціонального навантаження та встановлення як універсальних, так і специфічних просодичних ознак. Накладання тих чи інших модально-емоційних конотацій спричинювало наявність широкої варіативності інтонаційних контурів для оформлення типів спонукання у висловленнях суддів, що насамперед проявлялося в зростанні функціонального навантаження мелодичного компонента інтонації. При цьому деякі параметри мелодичного контуру спонукальних фраз були маркованими, тобто експліцитно маніфестували наявність тих чи інших експресивних елементів у складі висловлювання. До маркованих елементів мелодичного контуру належали, у першу чергу, високий або середній рівень мелодики в сегментах синтагми, висхідний, а також рівний напрямок тону, ковзний або скандентний тип тону в ритмогрупах шкали, широкий діапазон зміни тону та інші. У тих випадках, коли параметри мелодики були немаркованими (спадна східчаста шкала низького рівня, низький спадний ядерний тон) показниками емоційно-модальної забарвленості спонукальних висловлювань слугували інші неінтонаційні засоби (лексичні, граматичні, стилістичні або навіть екстралінгвістичні). При актуалізації спонукальних реплік суддів збільшувалася також питома вага таких просодичних ознак, як гучність та темп, що на акустичному рівні співвідноситься з інтенсивністю й середньоскладовою тривалістю висловлень. Результати, отримані за динамічним компонентом інтонації, указують на те, що на зміну гучності при вираженні суддями семантичних відтінків модальності волевиявлення впливає емоційна насиченість мовленнєвого контексту, семантичні, екстралінгвістичні, професійні, психологічні й індивідуально-фізіологічні чинники. Проведений аналіз темпорального компоненту інтонації засвідчив також його функціональне навантаження при оформленні типів волевиявлення в англомовному й україномовному мовленні суддів і виявив ряд загальних особливостей, які істотно впливають на прискорення темпу вимови семантичних відтінків спонукальної модальності, а саме: 1) специфіка справи, що розглядається в суді; 2) вибір суддею певної стратегії взаємодії з судовою аудиторією; 3) емоційний стан судді; 4) особливість ритмічної організації спонукальних фраз; 5) міра формальності; 6) наявність бажання в судді прискорити обмін думками; 7) застосування суддею авторитарного стилю спілкування для здійснення ефективної юридичної та організаційної діяльності; 8) індивідуальні особливості судді, які характеризують його психічну діяльність. Серед факторів, які забезпечують помірне звучання або уповільнення темпу різних типів волевиявлення в мовленні українських та американських суддів, слід указати такі: 1) бажання судді справити вплив на слухача шляхом привертання уваги до найбільш ключових моментів висловлення; 2) негативна або позитивна оцінка суддею конкретної ситуації; 3) стиль мовлення; 4) використання суддею своїх повноважень для підтримання спілкування в потрібному ритмі; 5) наявність певних правил і формальностей, яких треба дотримуватися в залі суду; 6) ритмічні особливості організації спонукальних висловлень суддів; 7) тип темпераменту. Таким чином, професійні групи (судді) виступають носіями мови, що має свою специфіку в інтонаційному оформленні спонукальних відтінків спонукальної модальності, характер яких залежить від реальних умов, де діють різноманітні механізми взаємодії мови й середовища. Перспектива наукових досліджень судового дискурсу полягає у виявленні діапазону паралінгвістичних ознак, що використовуються в англійській та українській мовах для передачі семантичних відтінків спонукальної модальності з урахуванням прагматичного ефекту. |
