У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичні узагальнення та запропоновано нові підходи до виконання важливого науково-практичного завдання формування інтенсивного типу економічного розвитку сільськогосподарських підприємств. Отримані результати свідчать про досяг-нення поставленої мети, виконання завдань дослідження і дають підстави зробити такі висновки: 1. Під інтенсивністю сільськогосподарського виробництва ми розуміємо комплекс організаційно-економічних, технологічних, технічних та екологічних заходів, що базуються на передових досягненнях науково-технічного прогресу, спрямованих на формування напруженості й посиленої діяльності сільськогосподарського виробництва через концентрацію до оптимального рівня авансового капіталу на гектар земельних угідь, що забезпечує випереджальне збільшення виробництва продукції з цієї площі і підвищення ефективності використання вкладених ресурсів. 2. Інтенсифікацію трактуємо як складний соціально-економічний та екологічний процес формування інтенсивного типу економічного розвитку на основі новітніх досягнень науково-технічного прогресу через використання інвестиційних (комплексна механізація і автоматизація виробництва на основі нових систем машин, меліорація і хімізація земель, кваліфікована робоча сила, впровадження передових енерго- і ресурсоощадних технологій виробництва продукції рослинництва і тваринництва, новітні досягнення в селекції і насінництві, системі удобрення й годівлі тварин, системі захисту рослин і тварин, використання високоврожайних сортів сільськогосподарських культур і (високопродуктивних порід тварин тощо) і неінвестиційних (удосконалення форм власності та господарювання, організації праці й матеріального стимулювання, формування високоефективних виробничих організаційних структур, впровадження науково обґрунтованих екологічно безпечних систем ведення землеробства і тваринництва, поглиблення спеціалізації і формування оптимального рівня концентрації тощо) чинників. 3. Аналіз матеріально-речової складової інтенсивності сільськогосподарських підприємств Львівської області свідчить, що загалом у сільськогоспо-дарських підприємствах за 2000-2006 рр. спостерігається зменшення авансованого капіталу на 1 га сільськогосподарських угідь і вартості основних засобів виробництва сільськогосподарського призначення й збільшення виробничих витрат. Оцінка показників результативної складової інтенсивності виробництва у сільськогосподарських підприємствах засвідчує досить позитивні тенденції у розвитку сільськогосподарського виробництва, що в кінцевому підсумку забезпечило підвищення економічної ефективності інтенсифікації виробництва у сільськогосподарських підприємствах, рослинництві і тваринництві та окремих їх галузях. 4. Позитивних зрушень щодо подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва неможливо буде досягти без суттєвих змін у господарських схемах сільськогосподарських підприємств і у розвитку особистих селянських господарств. Це й виступає необхідністю подальшої трансформації аграрних формувань і особистих селянських господарств в інтересах власників-товаровиробників. Основними критеріями структурних зрушень у господарських схемах сільськогосподарських підприємств повинні бути: спеціалізація і концентрація виробництва до оптимальних розмірів; нові підходи до забезпечення трудовими ресурсами, їх кваліфікація; розвиток виробництва на інноваційній основі; диверсифікація виробництва. 5. Основними способами перетворення особистих селянських господарств на ефективніші організаційно-правові структури слід вважати наступні: особисті селянські господарства можуть трансформуватися у фермерські господарства або приватні підприємства внаслідок оренди чи викупу землі в інших особистих селянських господарств; особисті селянські господарства можуть об'єднуватися на засадах кооперації у виробничі товариства, асоціації чи спілки, а також створювати виробничі й обслуговуючі кооперативи; особисті селянські господарства можуть передати землю в оренду (продати) сільськогосподарським підприємствам і припинити свою діяльність; особисті селянські господарства можуть інтегруватися із сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими господарствами з метою виробництва, переробки і збуту своєї продукції, одержання послуг від них і надання їм послуг робочою силою для виконання сезонних робіт; можливі інші варіанти залежно від конкретних умов. 6. Запропоновані методичні підходи до вибору різних варіантів ресурсоощадних технологій виробництва основних видів продукції рослинництва і тваринництва залежно від наявного ресурсного забезпечення сільськогосподарських підприємств дають змогу менеджеру (власнику) правильно розподілити виробничі ресурси між окремими видами продукції, вибрати тип технології залежно від наявного ресурсного забезпечення, що в кінцевому підсумку забезпечить ефективне використання виробничих ресурсів. 7. Важливим елементом підприємницько-маркетингової системи сільськогосподарського підприємства є визначення інструментів реалізації його цінової стратегії. Враховуючи те, що сучасні сільськогосподарські підприємства відзначаються широкою диверсифікацією не тільки виробничої, а й збутової діяльності, виступаючи при цьому операторами на різних продуктових ринках, їм не можна обмежуватись однією, спільною для всіх продуктів, ціновою стратегією, а необхідно застосовувати окремі стратегії для кожного продукту або груп продуктів з однаковими маркетинговими властивостями. Інструментами будь-якої цінової стратегії виступають ціни продажу та обсяги реалізації продукції. 8. Важливою складовою внутрішньогосподарських економічних відносин є своєчасне і науково обґрунтоване складання бюджетів виробничих підрозділів, що втілює вимогу переходу від натурального до вартісного балансу виробничо-збутової діяльності сільськогосподарського підприємства. Витратна частина бюджету підрозділу розраховується відповідно до прийнятих у господарстві норм виробітку, обслуговування тварин, застосування добрив та кормів, засобів захисту рослин і тварин, витрат пального тощо, порядку та норм нарахування амортизації, інших технологічних, ресурсних та економічних нормативів. Прибуткова частина бюджету обчислюється відповідно до прийнятого господарством порядку взаємовідносин та організаційно-економічного статусу певної структурної одиниці (центр витрат, виручки або прибутку). |