РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ НОВОГО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ 2. 1. ІНСТИТУЦІЙНА БАЗА ФОРМУВАННЯ І ЗАХИСТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ 2. 2. ВПЛИВ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ НА ОСНОВНІ СКЛАДОВІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ 2. 3. НАПРЯМИ СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, яке виявляється у з’ясуванні основних складових та чинників формування інтелектуального потенціалу в Україні задля формування ринкових відносин та прискорення зростання вітчизняної економіки. Це дозволяє зробити такі висновки. 1. У сучасній економічній науці дедалі ширше використовують категорію “інтелектуальний потенціал суспільства” як складову економічного потенціалу. В економічній літературі точиться гостра полеміка з приводу того, що описує ця категорія. На думку дисертанта, інтелектуальний потенціал суспільства – це сукупність творчих здібностей індивідів та їх освітньо-кваліфікаційний рівень, які дають змогу, використовуючи уречевлені (зматеріалізовані) знаряддя, засвоювати набуті та творити нові знання для ефективного соціально-економічного розвитку країни. 2. У складі інтелектуального потенціалу дисертант виокремлює його уречевлені та неуречевлені форми. До неуречевлених форм належать освіта (дошкільна, загальна середня, позашкільна, професійно-технічна, вища, післядипломна) та наука (академічна, вузівська, галузева). До уречевлених форм належать об’єкти інтелектуальної власності (літературні, художні твори і наукові праці, винаходи, патенти, промислові зразки, товарні знаки, фірмові найменування та комерційні позначення), а також інформаційні та комунікаційні технології (комп’ютерні апаратні засоби, засоби передачі даних, програмні продукти). На формування інтелектуального потенціалу суспільства впливають три групи чинників – природні (творчі здібності індивідів, здоров’я населення, демографічна ситуація в країні, стан навколишнього середовища), економічні – макроекономічні (державна демографічна політика, політика зайнятості, стан трудових ресурів, фінансування сфери науки та освіти, величина національного доходу на душу населення, система соціального захисту) і мікроекономічні (механізм ціноутворення на ринку інтелектуальних продуктів, інноваційна політика, амортизаційна політика, система оплати праці) та інституційні (законодавче регулювання інтелектуальної діяльності, механізм захисту об’єктів інтелектуальної власності). 3. Погляди економістів на роль інтелектуальної діяльності людини в економічному розвитку змінювалися. Класична школа поряд з фізичним капіталом виокремила інтелектуальний капітал і розглядала його як важливий фактор економічного розвитку. Марксистська теорія, в основі якої лежить постулат про визначальну роль сфери матеріального виробництва в розвитку науки, на думку дисертанта, значно занижує роль інтелектуального чинника у суспільно-економічному поступі. Помітний внесок у розвиток теорії інтелектуального потенціалу суспільства здійснили дослідники, які застосували соціо-психологічний підхід до його аналізу. Новий напрям розвитку теорії інтелектуального потенціалу запропонували представники теорії “людського капіталу”, які розглядають останній як найважливіше джерело економічного поступу. 4. Дисертант виходить з того, що ціноутворення на інтелектуальні продукти випадає з під дії закону вартості, який відображає затрати ресурсів на виробництво блага та його цінність, оскільки на ринку інтелектуальних продуктів майже відсутня конкуренція. Ціни на інтелектуальні блага формуються під впливом багатьох чинників, які існують як на боці пропозиції, так і попиту. Дисертант доходить висновку, що у перехідній економіці доцільно обчислювати базову ціну інтелектуального блага на підставі трьох методів – методу оцінки витрат, методу аналогів та методу оцінки потенційної прибутковості. 5. У 90-х рр. в Україні в основному було сформовано інституційну базу розвитку та захисту інтелектуального потенціалу, зокрема закладено основи нормативної бази регулювання освіти, визначено особливості різних навчальних закладів, принципи організації навчально-виховного процесу, права та обов’язки його учасників. Проте темпи і глибина перетворень не відповідають потребам суспільства, держави й особистості. Ухвалене законодавство не гарантує повністю права інтелектуальної власності, не вдалося створити й ефективну правову систему її захисту. Для підвищенння дієвості захисту інтелектуальної власності дисертант пропонує: запровадити економічні механізми контролю за дотриманням прав інтелектуальної власності (пільгове оподаткування та надання кредитів суб’єктам підприємництва для придбання ліцензованого програмного забезпечення); стимулювати розвиток системи співпраці малого та великого бізнесу у формі франчайзингу; забезпечити громадян України інформацією та літературою про міжнародний досвід у сфері захисту прав інтелектуальної власності; організувати спеціальні курси та програми щодо пропагування необхідності дотримання прав інтелектуальної власності, залучивши до роботи в них висококваліфікованих фахівців-експертів з інших країн; запровадити у вищих навчальних закладах спеціальні курси та програми навчання з охорони інтелектуальної власності. 6. В умовах ринкової трансформації економіки України відбуваються суттєві зміни в основі інтелектуального потенціалу – освіті. Зменшується кількість освітніх закладів І–ІІ рівня акредитації, зростає кількість студентів, які навчаються у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації, виникають нові освітні заклади та форми навчання. Дисертант доходить висновку, що підготовка фахівців інженерного профілю значно перевищує потреби вітчизняної економіки, тоді як можливості підготовки фахівців з гуманітарних спеціальностей повністю не використовуються. За останні роки зросла чисельність аспірантів і докторантів у вищих закладах освіти, практично припинилася еміграція науково-технічних працівників за кордон, проте обсяги фінансування науки не збільшуються. Хоча кількість підприємств, які використовують інноваційні фактори виробництва зростає, все ж рівень конкурентоспроможності вітчизняної економіки на ринках наукомісткої та технологічно складної продукції є ще низьким. Водночас формуються надійні підвалини у формі інформаційно-комунікаційних технологій, які за сприятливого макросередовища забезпечать помітне підвищення технологічного рівня вітчизняної економіки та її зростання. 7. Прискорений розвиток інтелектуального потенціалу суспільства в перехідній економіці передбачає, по-перше, здійснення активної державної політики на ринку праці задля підтримання зайнятості, підвищення мобільності робочої сили, створення нових робочих місць у наукомістких галузях національної економіки; по-друге, поліпшення системи професійного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів та підвищенння їх кваліфікації; по-третє, вдосконалення системи професійної орієнтації молоді та підвищення рівня її конкурентоспроможності на ринку праці, введення загальнодержавної системи обов’язкового квотування робочих місць для молоді на підприємствах, розвиток дистанційної освіти; по-четверте, продаж продуктів інтелектуальної власності у кредит, оренду інтелектуальних продуктів, використання ліцензій з обмеженим терміном дії. Для підвищення рівня інтелектуального потенціалу суспільства необхідна також переорієнтація психологічних установок населення щодо видів і напрямів інтелектуальної діяльності та утвердження принципів конкуренції і змагальності у свідомості громадян країни. |