У дисертації проведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо висвітлення особливостей інтелектуального капіталу як якісно нового фактору виробництва, а також умов його формування та розвитку у трансформаційній економіці України. Результати проведеного дослідження дозволяють зробити такі висновки: 1. Становлення та розвиток постіндустріального типу господарства, ускладнення та динамізація економічних процесів в умовах інформаційної революції та глобалізації, вимоги сучасного виробництва та рівня конкуренції вивели на перший план не просто робочу силу, а головну її якість – інтелект, з одного боку, а з іншого – знання та інформацію як основні стратегічні ресурси економічної діяльності. Закономірним результатом розвитку науки і технологій, глибокого проникнення їх у процес виробництва, величезного піднесення ролі та значення науки, людського розуму, інформації та знань у розвитку економіки і суспільства в цілому стала поява інтелектуального капіталу. Не зважаючи на те, що поняття «інтелектуальний капітал» активно використовується в наукових дискусіях, до цього часу в літературі не існує єдиного визначення даної категорії, кожна школа економістів по-своєму трактує це соціально-економічне явище. На нашу думку, інтелектуальний капітал як економічна категорія являє собою систему економічних та соціальних відносин суспільства, пов’язаних із формуванням, примноженням та використанням інтелектуальних здібностей індивідів, що реалізуються в процесі творчо-інновацйної діяльності і забезпечують досягнення цілей як окремого підприємства, так і національної економіки в цілому. 2. Питання класифікації інтелектуального капіталу є дискусійним і недостатньо висвітленим у спеціальній літературі. Дисертант розділяє інтелектуальний капітал згідно його структурних та функціональних особливостей. Структурно інтелектуальний капітал поєднує в собі відмінні щодо внутрішньої природи і особливостей відтворення складові: власне інтелектуальні здібності, таланти, можливості індивідів, вже набуті знання (інтелектуальний людський капітал) та об’єктивовані (уречевлені) результати інтелектуальної діяльності - (інтелектуальний структурний капітал). Відносно участі у процесі виробництва інтелектуальний капітал можна розділити на постійний (інтелектуальна складова уречевленої праці минулих періодів, тобто це накопичена інтелектуальна праця і результат інтелектуальної діяльності людини) та змінний (інтелектуальний капітал у процесі виробництва бере участь у вигляді тієї частини робочої сили, котра має здатність до інтелектуальної діяльності, творчості та генерації ідей). З позицій виявлення закономірностей виробництва сукупного суспільного продукту: індивідуальний інтелектуальний капітал (одного власника) та суспільний інтелектуальний капітал (сукупність індивідуальних інтелектуальних капіталів в рамках національної економіки). 3. Категорії носій і власник інтелектуального капіталу взаємопов’язані в одній людині. Працівник, будучи носієм інтелектуального капіталу, безроздільно володіє, наприклад, своєю здатністю генерувати ідеї, або ж своїм унікальним досвідом. Більше того, працівник, будучи власником інтелектуального капіталу, має можливість отримувати монопольний прибуток на свій інтелектуальний капітал. Таким чином, власник інтелектуального капіталу, як і власники матеріальних видів капіталу, зобов'язаний виконувати всі правила конкурентної боротьби. Рентні відносини у сфері функціонування інтелектуального капіталу припускають, що власник інтелектуального капіталу як здатності до творчості, повинен одержувати дохід у вигляді відсотка на свій капітал. Саме така форма організації оплати більшою мірою може врахувати нематеріальні моменти в мотивації праці носія інтелектуального капіталу, оскільки в цьому випадку носій інтелектуального капіталу як його власник сам несе ризик на свій капітал, у тому числі і у вигляді витрат вільного часу, що необхідний для підготовки творчого процесу. 4. Для забезпечення відтворення інтелектуального капіталу має бути наявним високий рівень соціально-економічного розвитку країни. У країні з низьким рівнем доходів і споживання можливості як розвитку так і реалізації інтелектуального капіталу досить обмежені. Така закономірність обумовлена тим що: а) на інтелектуальний людський капітал впливають багато чинників, серед яких рівень медичного обслуговування, тривалість життя, розвинена система освіти і т.д. б) інтелектуальний структурний капітал (нематеріальні активи) вимагає значних витрат на його організацію та підтримку, у тому числі і з боку держави. Варто врахувати, що якість інтелектуального структурного капіталу безпосередньо відбивається і на інтелектуальному людському капіталі; в) інтелектуальний капітал, реалізуючись в економіці, знаходить прояв не тільки у виробничій сфері, але й у сфері споживання. Змінюється якість потреб, у тому числі і нематеріальних, зокрема, що висуваються до соціального середовища, умов проживання, питань безпеки, соціальної захищеності, а також організації інституціонального середовища в цілому. 5. Запорукою примноження інтелектуального капіталу країни є розробка та реалізація національної соціально-економічної та науково-технічної політики, формування та розвиток інституційної структури, що охоплює не лише юридичні, але й моральні та етичні, взаємовідносини людей у сучасному суспільстві. Ефективне використання інтелектуального капіталу країн значною мірою досягається за рахунок цільового програмування наукових досліджень, котре тісно пов'язане з попитом та його прогнозними передбаченнями щодо технологічної трансформації економіки і кожного з її секторів. Державна підтримка великих програм є важливим елементом політичного законодавчого та бюджетного процесу регулювання інноваційного розвитку країн, у якому чи не головне місце посідає стимулювання створення та широкомасштабного застосування високих технологій. 6. Україна не може не враховувати світові тенденції переорієнтації на новий щлях розвитку, пов’язаний із найвагомішою роллю інтелектуального капіталу у розвитку будь-якої країни та забезпечення її конкурентоспроможності у світогосподарських процесах. Сьогоднішні умови, в яких відбувається формування її інтелектуального капіталу є досить складними. Невирішеними залишається багато завдань, серед яких формування атмосфери загальної зацікавленості у праці інтелектуалів, перехід освітянської системи на новий рівень роботи, що забезпечує реалізацію індивідуальних запитів і бажань, розвиток особистості, підвищення добробуту народу і якості його життя, розробка загальнонаціональних проектів в галузі впровадження управлінських технологій і соціальних інновацій, інтенсивний розвиток перспективних вітчизняних галузей науки, забезпечення ефективних зв’язків між наукою та економікою. 7. Розвиток науки повинен розглядатися як першочерговий пріоритет суспільного розвитку. На жаль, в Україні спостерігається криза науки, адже невисока оплата праці наукових працівників, нестача коштів на придбання сучасного обладнання, несприйнятливість до впровадження результатів наукових розробок та інші явища стають причинами значних втрат висококваліфікованого кадрового потенціалу. Рівень зацікавленості підприємств у використанні інновацій підвищується повільно через недоліки у податковій системі країни та труднощі, пов’язані з ризикованістю суттєвих інноваційних заходів, а в науковій сфері недостатньо приділяється увага диференційному підходу щодо матеріального заохочення науковців до створення проривних кардинальних «ноу-хау». 8. Автором запропоновано модель інтелектуально-інноваційного розвитку України. Вона передбачає комплексне забезпечення інтелектуально-інноваційного розвитку людськими інтелектуальними та матеріальними ресурсами, забезпечення інноваційних процесів в економіці країни. Першочергову роль у становленні інтелектуально-інноваційної моделі, на нашу думку, має відігравати держава. Комплекс заходів із удосконалення інтелектуально-інноваційного розвитку має включати: забезпечення сприятливих умов для розвитку освіти, культури та науки, пошук додаткових джерел їх фінансування, проведення активної політики зайнятості населення, підтримку підприємництва, особливо інноваційної діяльності, подальший розвиток співробітництва науки та виробництва, державне стимулювання виробництва високотехнологічної продукції у ключових галузях економіки, забезпечення охорони інтелектуальної власності, систему заходів з розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та всебічну підтримку міжнародного науково-технічного співробітництва. 9. Особливу увагу приділено забезпеченню на державному рівні умов активізації населення України у продукуванні інтелектуального капіталу, зокрема значну увагу приділено необхідності формування інноваційної культури мислення населення, впливу на світогляд громадян, їх психологію та свідомість. Процес формування сучасної інноваційної культури українського суспільства є невід’ємною складовою забезпечення переходу України до постіндустріальної стадії розвитку. Реальна практика підтверджує: недостатній рівень інноваційної культури виявляється і в недостатній фаховій підготовці робочої сили, і в стереотипах масової свідомості, які сьогодні часто гальмують освоєння новітніх технологій і згубно впливають на ефективність роботи органів управління, на прийняття та виконання принципово важливих рішень. Першим етапом реалізації моделі інтелектуально-інноваційного розвитку України має стати створення стабільної, чесної і прозорої економіки. Сьогодні в українському суспільстві відбувається зміна цінностей, що є наслідком корупції на всіх рівнях влади, зневіри у владних структурах та існуванням тіньової економіки. Тому побудова інтелектуально-інноваційної моделі розвитку економіки України вимагає інтегрування зусиль урядовців, науковців та звичайних громадян для забезпечення в нашій державі інтелектуального відродження нації. |