У дисертації проведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо визначення змісту відносин інтелектуальної власності та її інституціоналізації у трансформаційній економіці, що дозволяє зробити наступні висновки: 1. Теорія інтелектуальної власності по суті «розщіплена» та «розподілена» між соціологією (в її філософському значенні), правом, політекономією та інституціональним її тлумаченням. Якщо філософія інтелектуальної власності, використовуючи дедуктивний підхід, «виводить» її «з об’єкту», від поняття інтелекту з виходом на теорію інтелектуального, інформаційного суспільства, то сучасне право по суті «замикається» на характеристиці окремих об’єктів інтелектуальної власності, індуктивно обмежуючи їх коло можливостями правового захисту. З іншого боку, політекономія, в традиціях дедуктивного підходу, природно вважає інтелектуальну власність однією з специфічних форм власності взагалі. Сучасна ж інституціональна теорія, зосереджуючи увагу на специфікації прав власності, по суті, змикається з правом у використанні індуктивного методу. 2. Структуризація дослідження феномену інтелектуальної власності потребує такої лінії послідовності: інтелект — інтелектуальна діяльність — інтелектуальний продукт — інтелектуальна власність. При цьому інтелект як процесуальну цілісність слід зводити до трьох його складових: інформації, знання та творчості. Методологічно означена троїстість є тріадою: потік запас потік, або в економіко-теоретичному розумінні відтворювального процесу це тріада: екзогенне нагромадження ендогенне селективне заощадження екзогенне, спрямоване на зовнішнє споживання 3. Одним з найбільш адекватних методологічних підходів до аналізу інтелектуальної власності є інституціональний підхід. Визначення інтелектуальної власності як відносин між людьми з приводу відчуження-привласнення інтелектуальних продуктів, як послідовної зміни процесу їх відчуження на стан привласнення з наступним переходом у процес привласнення і стан відчуженості, може бути рефлексивно, як «власність у собі» згорнуте в інше: інтелектуальна власність — це відносини з приводу виключного права суб’єкта привласнення на дії з відчуженим інтелектуальним продуктом. 4. У практичному відношенні перспективи становлення інтелектуальної моделі економіки далеко не співпадають з гаслами переходу національної економіки до ринку. Під цим кутом зору проблеми трансформаційної економіки повинні сприйматися як проблеми інституціоналізації інтелектуальної власності на національному рівні та в глобальному вимірі. Основним ресурсом постіндустріального розвитку є нове знання, що стає економічним ресурсом після того, як буде перетворене у форму інновацій, тобто комерціалізованого знання, сприйнятого ринком. Результати конкурентних змагань між країнами за інноваційні ресурси виявили найбільш ефективні моделі організації продукування знань, досягнення яких у поєднанні з реальним капіталом, дають підстави для висновку про пірамідальний характер розподілу національного та світового інтелектуального потенціалу. Кожному рівню піраміди притаманна своя модель інституціональної побудови інтелектуальної діяльності, що суттєво відрізняються між собою за низкою критеріїв. Мова йде про джерела та механізми фінансування науки, роль держави та бізнесу в цьому, інституційні форми залучення в економіку інтелектуального потенціалу, стратегії інтеграції в інноваційні процеси, родові зв’язки з бізнесом, ринкову поведінку щодо комерціалізації результатів досліджень і розробок тощо. Ці моделі не є сталими, їм притаманні швидкі інституціональні зміни у відповідності до трансформаційних зрушень. 5. Аналіз структури державного регулювання інтелектуальної власності в Україні дозволяє зробити висновок, що система державних і недержавних органів перебуває у фазі свого становлення та вже сьогодні, в принципі, здатна виконувати основні функції охорони інтелектуальної власності. Водночас, ефективність діяльності цієї системи буде значною мірою залежати від розвитку тих її компонентів, які, з одного боку, пов’язані із якісним збільшенням потужності та технічного оснащення інфраструктури охорони інтелектуальної власності, а з іншого — з розвитком недержавних установ регулювання діяльності у сфері інтелектуальної власності. Саме такі установи мають відігравати значно вагомішу роль у вирішенні ключових питань інституціоналізації цієї сфери. 6. Процеси інтелектуалізації, що відбуваються як в окремих країнах, так і в усьому світі, не можуть не позначитися в цілому на стані сучасного світового господарства, де на сьогодні виникає безліч явищ, пов’язаних з глобалізацією. Сьогодні світ все більш стає розділеним не ідеологічно, а інтелектуально, і це вимагає цілком нового підходу до питань розвитку інститутів інтелектуальної власності. Практично всі нації проголосили про свою прихильність до глобального ринку. Проте на зміну ідеологічним розходженням прийшов набагато глибший поділ, цього разу заснований на виробництві та використанні об’єктів інтелектуальної власності. Менша частина планети, на якій мешкає приблизно 15 % населення, забезпечує практично весь інший світ технологічними інноваціями. Друга частина, що складає приблизно половину населення планети, спроможна впроваджувати ці технології у власну систему виробництва і споживання. Частина, що залишилася (приблизно третина жителів планети) є технологічно відірваною від світу — вона як сама не продукує інновації, так і не впроваджує іноземні технології. 7. В сучасних умовах проблема інституціоналізації інтелектуальної власності на національному рівні і в глобальному вимірі набуває характер основного протиріччя загального змісту відносин власності — відносин відчуження та привласнення. Концентрація зусиль на мікро-, макро- чи мегарівні на охороні інтелектуальної власності об’єктивно веде до монополізації та консервації інтелектуального поділу світу на три групи країн з неминучими тенденціями спадання ефективності для цілісності будь-якого рівня. З іншого боку, піратство в сфері інтелектуальної власності як наслідок зведення діяльності її інститутів лише до охорони інтелектуальних продуктів веде до посилення конкурентних можливостей і перш за все країн другої класифікаційної групи (Україна в їх числі). В цьому розумінні ліквідація піратства пов’язана скоріше не із зміною національної моралі чи політичним тиском, а зі створенням нових економічних можливостей (стратегія диференційованих цін) та реструктуризацією сучасного інтелектуального поділу світу. |