У дисертації запропоновано комплексний підхід до вивчення сучасної інтелектуальної драми на матеріалі творчості британського драматурга Т. Стоппарда. В межах такого підходу доцільно розглядати даний феномен як тип літературного тексту, що є частиною гіпертексту культури й має трансцендентальну сутність. Життєздатність інтелектуальної драми як тексту забезпечується динамікою інтертекстуальних зв'язків з попередніми та сучасними текстами різних типів, а також особливостями даного типу тексту: інтелектуальністю, видовищністю, діалогізмом, поліфонією. Синтез інтелектуальності й видовищності, тонкого інтелектуального гумору й, часом, грубих карнавальних, епатажних жартів є особливістю сучасної інтелектуальної драми й характерною рисою п'єс Стоппарда, що особливо яскраво проявляється в інтелектуальних комедіях «Стрибуни», «Травесті», «Після Магрітта», «Справжній інспектор Хаунд», «Аркадія», «Справжня річ», «Винахід любові». У ході інтертекстуально-семантичного аналізу текстів інтелектуальних п'єс Т.Стоппарда в літературному та культурно-історичному контекстах виявлено й прокоментовано експлікації гри на різних рівнях: фонетико-семантичному, синтаксичному, лексичному, а також на рівні текстів, структури, смислу(ів), персонажів, тематичному рівні. Інтелектуальна й інтертекстуальна гра виступає не лише як жанрова особливість даного типу тексту, а й як характерна риса авторського стилю. Міжтекстові відносини можуть набувати форми цитації, ремінісценції, несвідомого цитування, створюючи ігрову ситуацію. Інтертекстуальні ігри є основним художнім прийомом у п'єсах Стоппарда й виступають провідним чинником у процесі смислогенезу. Багаторівнева гра різних типів: змагання, азартні ігри, гра людської уяви лежить в основі естетичного переживання у творах Стоппарда, набуваючи форми художніх прийомів і беручи участь у процесі формування змісту. Будь-яка гра відбувається за правилами в межах ігрового простору. У п'єсах Стоппарда ігровим простором слугують спогади героїв («Травесті», «Винахід любові»), а їхня пам'ять є інструментом ігрового переосмислення пережитого, що виходить за межі життєвого досвіду окремого індивідуума й поширюється на історичні процеси певної епохи. Гра є творчим процесом, що дозволяє протагоністам-інтелектуалам у п'єсах Стоппарда знайти себе в оточуючій їх парадоксальній реальності, знайти свій індивідуальний стиль, і з його допомогою створити порядок із хаосу. Гра у драмі Стоппарда водночас є і пошуком істини в різних контекстах, і технікою цього пошуку, і методом, і навіть сама є істиною. Так, у контексті філософії постмодернізму прийнято говорити про ігри істини (М. Фуко), формально виражені у вигляді плато ризоми (Делез, Гваттарі). Суб'єктивну природу змісту за допомогою інтерпретації артефактів показано в «Аркадії», «Травесті», «Винаході любові», «Розенкранц і Гільденстерн мертві» та інших п'єсах Т. Стоппарда, а інтуїцію представлено як спосіб пізнання світу. Вивчення інтелектуальної драми Т. Стоппарда в літературному контексті дозволило виявити формальні експлікації процесу означування на різних рівнях і підтвердити тим самим концепцію про динамічну природу смислогенезу некласичного тексту. Особливу увагу приділено мовним іграм, роль яких у процесі означування прокоментовано на матеріалі найбільш визначних, об'єднаних концептуально й стилістично, творів автора. Мовна гра, що ґрунтується на ефекті «обманутого очікування», парадоксі, натякові, нерозв'язних загадках, є джерелом комічного у п'єсах Стоппарда й створює ефект «неконгруентності», що є особливістю авторського стилю. Побудована на ідейних та емоційних колізіях, інтелектуальна драма Т. Стоппарда тяжіє до ідей ексцесних ситуацій – питання життя й смерті, домінанти долі й свободи волі, способу пізнання світу й сенсу життя. Ці та інші «вічні» питання філософії знаходять художнє вираження у п'єсах «Розенкранц і Гільденстерн мертві», «Аркадія», «Портрет індійською тушшю», «Справжня річ», «Винахід любові», «Травесті», «Стрибуни», «Після Магрітта», розглянутих у дисертаційній роботі. Водночас сучасна інтелектуальна драма не втрачає зв'язків із реальністю, будучи «втіленням ідей свого часу» (Б. Шоу), з одного боку, і творцем цієї реальності (симулякра), з іншого. Таким чином, драма Т. Стоппарда як феномен трансцендентальний не протиставляє себе ані класиці, ані мистецтву модерну, як у художньому, так і в тематичному плані, існуючи в необмеженому інтертекстуальному просторі і вступаючи в міжтекстові відносини з текстами різних типів. |
