Дослідження проблеми застосування інтегративного підходу до навчання суспільствознавства у загальноосвітніх школах України 20-х – початку 30-х рр. ХХ століття дозволило сформулювати певні висновки й узагальнення. Аналіз процесу становлення і розвитку ідей інтеграції у дидактичній та методичній науці свідчить, що сучасні підходи до проблеми у своїх основних рисах сформувалися поступово. Проблема інтеграції змісту освіти протягом багатьох століть перебувала у центрі уваги філософів, педагогів і методистів. Справжнього розвитку вона набула наприкінці ХІХ століття, коли були реалізовані на практиці пошуки зарубіжних педагогів-реформаторів з відходу від предметної системи, заміни її певною сукупністю інтегрованих міжпредметних знань у формі проблемно-комплексного навчання. У 20-х - початку 30-х рр. ХХ століття у зв’язку із впровадженням комплексних програм навчання таку спробу інтеграції суспільствознавчого змісту було здійснено у радянській педагогіці. Комплексування як інноваційна ідея в побудові навчального процесу та специфічна форма інтеграції змісту освіти, зокрема суспільствознавчого, у цей період активно опрацьовувалось українськими педагогами, які збагатили його власними підходами та ідеями. У середині та другій половині ХХ століття при явному домінуванні предметоцентричних засад ідея інтеграції змісту освіти певною мірою розвивалась в руслі вирішення проблеми взаємозв’язків у навчальному матеріалі з різних предметів, координації викладання та систематизації знань учнів, встановлення міжпредметних зв’язків. На рубежі ХХ-ХХІ століть в умовах переходу людства до інформаційного суспільства методикою навчання історії, суспільствознавства інтеграція розглядається як провідна тенденція розвитку змісту освіти. В теоретичному контексті увага приділяється конкретизації понять «інтеграція», «інтеграція змісту освіти», «інтегративний підхід в освіті». Педагоги, методисти вивчають можливості реалізації міжпредметної, міждисциплінарної інтеграції, працюють над проблемами структурування інтегрованих знань, принципів інтегрування змісту суспільствознавчих предметів. Проведений у роботі аналіз свідчить, що у 20-х – початку 30-х рр. ХХ століття у змісті суспільствознавчої освіти були здійснені активні перетворення на засадах інтегративного підходу. Суспільствознавча освіта в досліджуваний період характеризувалася певними особливостями й тенденціями, що впливали на процес її становлення й розвитку як соціально-економічних, суспільно-політичних, так і соціально-педагогічних, основним серед яких була комплексна система навчання. Очевидно, що на цілі, а отже, і зміст шкільного суспільствознавства значний вплив мали й політико-ідеологічні чинники. У хронологічних рамках дослідження нами було визначено чотири основні етапи розвитку змісту, методів й форм організації навчання суспільствознавства в контексті запровадження інтегративного підходу на кожному з них. На першому етапі (1921-1922 рр.) відбулись пошуки нових підходів до визначення змісту суспільствознавчої освіти в умовах підготовки школи до переходу на комплексну систему навчання, експериментальні спроби запровадження інтегрованого шкільного курсу суспільствознавства на І-му ступені навчання. Проте в ці роки в широкій практиці педагоги продовжували використовувати словесні, письмові, ілюстративні та інші методи навчання. Основною формою організації навчання в школі ще деякий час лишався урок. На другому етапі (1923-1926 рр.) почалось теоретичне обґрунтування змісту суспільствознавства як інтегрованого предмету в контексті комплексно-тематичних навчальних програм, введення його в практику масової школи на І-му ступені навчання й розробка курсу для шкіл ІІ-го ступеня. У цей період відбувається масовий перехід шкіл І-го ступеня до навчання за комплексними програмами. Вони складались із комплексних навчальних тем, навколо яких, на засадах міждисциплінарної інтеграції, об’єднувався зміст усіх навчальних предметів, зокрема, суспільствознавчих. У змісті освіти для шкіл І-го ступеня саме знання про суспільство (найважливіші явища суспільного життя) були стрижнем, навколо якого інтегрувались усі інші предметні знання, інтегратором, який створював основу для реалізації комплексних засад навчання, обумовлював ідеологічну та виховну спрямованість усього комплексного матеріалу, способи та методи опанування учнями комплексних знань. У школах ІІ-го ступеня суспільствознавство складалось як окремий інтегрований предмет, змістом якого стали знання з основ економіки, політики, наукового соціалізму, історії. Запроваджувались інтегровані методи активного навчання: активно-трудовий, лабораторний, екскурсійний. Домінуючим серед них ставав дослідницький метод. Відбувалось і активне впровадження нових форм організації навчання: групова (бригадно-лабораторна) організація, студійна система, виробничі екскурсії, система Дальтон-плану. На третьому етапі (1927-1929 рр.) розвиток змісту суспільствознавчої освіти був пов'язаний із введенням нових елементів, стабілізацією навчальних програм і поступовим відходом від комплексності в їх побудові як у школі І-го, так і ІІ-го ступенів, спробами повернення до предметного викладання історії. Відбулись зміни у змісті суспільствознавства, введено його нову структуру. До змісту програм включались також елементи політехнічної інформації, опис трудових процесів та операцій, ідеологічні пояснення. Змінилась навчальна література. Робилися спроби інтеграції суспільних дисциплін з елементами літератури, мови, етики, психології, філософії. Як і раніше переважали методи активного навчання: трудовий, лабораторний і особливо дослідницький, такі форми організації навчання, як лабораторна, бригадно-лабораторна, трудові екскурсії. Четвертий етап (1930-1934 рр.) характеризувався структуруванням та інтеграцією змісту суспільствознавчої освіти на основі комплексно-проектного принципу. На відміну від попереднього етапу комплексні теми доповнювались програмами учнівських проектів, у відповідності до яких і формувався зміст теми, було введено значний обсяг навчальної інформації про виробничі процеси, історію праці, техніки. Різноманітні методи і форми навчальної діяльності учнів інтегрувались у вигляді такої складної форми організації навчально-виховного процесу, як метод проектів, основною характеристикою якої було поєднання теоретичного вивчення з практичною трудовою діяльністю учнів. На початку 30-х рр. ХХ століття після оприлюднення низки партійних та урядових документів прогресивні ідеї педагогіки 20-х рр. ХХ століття були піддані нищівній критиці, що призвело до відмови від практики запровадження інтегративного підходу у навчанні, у тому числі й суспільствознавства, і повернення школи до предметного навчання. На нинішньому етапі розвитку школи в Україні відбуваються концептуальні зміни в підходах до конструювання змісту суспільствознавчої освіти, набувають значущості ідеї запровадження інтегрованого підходу. Проте потенціал цього підходу реалізований лише частково. Актуальними напрямками поглиблення інтегративного підходу в суспільствознавчій освіті як окремій галузі освіти за державним стандартом, на нашу думку, є: 1) чітке визначення наскрізних ліній і спільних пізнавальних об’єктів освітньої галузі, що можуть виступати основою інтегрування її навчального змісту; 2) посилення в змісті галузі таких видів інтеграції, як встановлення міжпредметних зв’язків різного рівня, систематизація вивчення учнями спільних для галузі наукових понять та ідей; 3) реалізація різних моделей інтегрованого змісту освітньої галузі у вигляді окремих предметів, курсів за вибором, факультативів, інтегрованих уроків, предметних блоків тощо; 4) розробка інноваційних технологій навчання, що можуть бути застосовані для формування у учнів таких інтегрованих новоутворень як ключові компетентності особистості. Проведене дослідження дає можливість окреслити перспективні шляхи подальшої розробки зазначеної проблеми, серед яких: реалізація інтегративного підходу до змісту суспільствознавчої освіти в масовій практиці школи за радянських часів, вивчення досвіду інтеграції суспільствознавчих предметів в інших країнах, способи і критерії оцінки результатів інтегрованого навчання, методичні засади запровадження інтегративного підходу до змісту суспільствознавчих предметів в умовах сучасної школи. |
