Анотація до роботи:

Низова Л.В. Інтеграція дрібного виробника в радянську соціально-економічну систему:на прикладі кустарно-ремісничого виробництва УРСР. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. - Донецький національний університет, Донецьк, 2008.

У дослідженні проаналізовано проблему інтеграції дрібного виробника в радянське суспільство (на прикладі кустарно-ремісничої промисловості), через яку проходять червоною ниткою всі історичні процеси в Україні. Вона дозволила розглянути складні стосунки в державі між владою і населенням через призму розвитку дрібнотоварних відносин, котрі виявилися у ХХ ст. визначальною складовою в процесі інтеграції дрібних виробників до модернізаційних форм суспільства. Простежуючи заключний (у перехідному періоді від феодально-капіталістичних до індустріальних відносин) радянський етап модернізації, який створив індустріальну країну, було виявлено його напрями, що розглядалися на прикладі розбудови кустарно-ремісничого виробництва. У цих умовах малоземельний селянин пройшов шлях від кустаря домашнього чи подвірного промислу, кооперативу, артілі до найманого виробника фабрики та заводу. Через таку конструкцію проаналізовано загальний модернізаційний процес інтегрування населення до індустріальних відносин, особливо в українському регіоні, від патріархальних. Для об’єктивної оцінки радянського періоду проаналізовано попередній столипінський етап модернізації суспільства. Він надав змогу сформулювати й окреслити три головні складові у модернізації країни, які базуються на загальному підпорядкуванні активної частини населення державному управлінню в період розвитку дрібних підприємницьких відносин.

Це підпорядкування дрібної підприємницької стихії виявилося найбільш складною для всіх урядів, але обов’язковою умовою в усьому перехідному періоді від феодально-капіталістичних до радянсько-соціалістичних відносин, на яку недостатньо звернули увагу Столипін і Ленін. Ця умова визначила серйозну форму протиборства державному капіталізму, котрий вони намагалися по-різному впровадити, щоб модернізувати суспільство. Інтеграція кустарів та ремісників як складової дрібних виробників у капіталістичному (за Столипіна) й в радянському (за Леніна) суспільствах була загальним процесом реформ в країні, котра поєднувала феодально-капіталістичний і радянсько-соціалістичний устрої, як шлях боротьби за її модернізацію. Еволюційні форми перебудови не прийняло суспільство для свого розвитку за Столипіна. Воно вимагало революційних форм. У центрі дослідження – важлива дійова особа ХХ ст. – дрібний виробник, що став об’єктом перебудови до стану найманого робітника через потребу його у великій кількості для індустріального розвитку країни. Перетворенням дрібного виробника займалися уряди за допомогою різних підходів феодально-капіталістичного та радянсько-соціалістичного характеру через необхідність створення над ним системи державного управління.