Актуальність економіко-теоретичного дослідження процесів інституційного розвитку суб'єктів господарювання обумовлена низкою обставин, які вплинули як на вибір об'єкта, так і на формування методології й логіки цього дисертаційного дослідження. У неокласичній школі моделювання максимізації корисності в процесі раціонального вибору здійснюється без аналізу питань, хто вибирає, чому вибирає, і чому він повинен вибирати. Суб'єкт вибору є завжди, тому його спокійно можна вивести за дужки проблематики економічної науки. Проте представники інституційного напряму переконливо показали, що не враховувати інституційні передумови раціонального вибору можна тільки за певних умов. Альтернативу вільному вибору являють або жорстко детерміновані розподільні системи командного типу, де немає потреби у виборі, або хаотичні стани економіки, коли відсутні необхідні передумови вибору. В обох відзначених випадках суб'єктна основа є вторинною і необов'язковою. Такі системи теж існують, хоча неокласична школа намагається їх ігнорувати. Державна монополія на господарську діяльність, притаманна адміністративно-командній системі, забезпечувала іманентні механізми рівноваги й розвитку. Хоч довгострокова ефективність цієї системи виявилася достатньо низькою, відразу замінити її більш органічною ринковою моделлю було в принципі неможливо. Державно-монополістичні механізми господарювання проникли вглиб системи мотивації учасників соціалістичної економіки, набули стійкості й інерції на рівні стереотипів і тому не могли бути відразу заміщені ринковими стимулами й механізмами. Ринкова трансформація виявилася тривалим, суперечливим і складним процесом. Як показав свого часу Ф. Хайек, суб'єкти ринкової системи, реалізуючи свої цілі, виконують складні розпорядження інститутів, тому система спроможна до цілісної поведінки, зв'язаних реакцій (рівновага) й розвитку. У результаті ринкових реформ повинні сформуватися не тільки нові інституційні правила гри, а й нові суб'єкти, що виконують ці правила як природний і звичний спосіб дій. Формування ринкових інститутів породжує ще одну серйозну і водночас неочевидну проблему: яким чином можна сумістити дотримування чітких інституційних розпоряджень і свободу ринкового вибору як практичну передумову людської свободи взагалі і як найважливіший механізм макроекономічної рівноваги? Дж. Р. Коммонс, характеризуючи внутрішню суперечність ринкових інститутів, відзначав, що учасники ринку зовні поводяться «як ув’язнені» - адже вони не можуть вибирати, за них усе давно вже вирішили інституційні правила й норми. Чи є взагалі місце свободі в глибоко інституціоналізованій ринковій системі? Чи ж сфера свободи у міру інституціоналізації соціуму все більше й більше звужується і стосується все менш і менш важливих питань людського існування, включаючи і його економічні основи? Інституційний підхід відрізняється первісною історичністю свого погляду на економічну реальність. Але в теж час цей принцип замикається на макрорівні господарських систем і не розповсюджується на рівень суб'єктів. Це позбавляє економічну науку можливості вивчати процеси розвитку на мікрорівні. Розуміння закономірностей інституційного розвитку суб'єктів може дати основи для раціональної побудови, по-перше, державної регулятивної політики, по-друге, для більш реалістичного підходу до професійного менеджменту суб'єктів господарювання, до його вдосконалення й розвитку. Ці три аспекти проблеми розвитку суб'єктів господарювання в дисертації були проаналізовані на підставі інституційної методології, тобто з погляду розуміння господарської системи як сукупності правил і норм, що обмежують коло доступних альтернатив, які оцінюються суб'єктом у процесі раціонального вибору. У результаті було встановлено, що вихідним рівнем проблеми є проблема суб'єкта господарювання як такого. Більшість підходів виводять цю проблему за межі самої теоретичної моделі, яка пояснює діяльність суб'єкта як даності. Однак проведене дослідження показало, що в ряді випадків така передумова не є достатньо реалістичною. Наприклад, у трансформаційній економіці існує дефіцит суб'єктів, здатних до адекватної економічної поведінки в умовах ринкової невизначеності. Окрім цього, будь-який перехід у нові координати ставить проблему адекватності стандартних дій і процедур зміненим умовам: суб'єкт обов'язково повинен пройти перехідну фазу адаптації, в процесі якої його свобода істотно обмежена - адже він робить не те, що вся решта учасників даної системи. Тому економічна наука, що стоїть на позиціях історизму й розвитку, повинна звернутися до проблеми генезису суб'єктів господарювання, включити її в рамки свого предмета. Як показав теоретичний аналіз, імпульси генезису й розвитку суб'єктів господарювання можуть виходити з трьох різних інституційних ареалів - власності, професіоналізму, інновацій. Ці імпульси в процесі інституційного розвитку перетинаються, переплітаються, взаємодіють. Виникнувши в будь-якому із зазначених пунктів, суб'єкт обов'язково повинен пройти й через два інших. Власність як целепокладання породжує потребу в професійному менеджменті. Високий професійний статус дає право на власність шляхом оплати акціями або паями. Інновації дозволяють створювати норми, стандарти, які оформлюються через патентні механізми як право власності на винахід. Господарська діяльність виступає для суб'єкта як умова збереження його власності, професіоналізму й інноваційного статусу. Недостатня активність призводить до згасання суб'єктної основи, до втрати свободи й безпеки. Закон збереження й відтворення ідентичності як головний принцип організації життєдіяльності суб'єкта господарювання додає раціональному вибору значно ширшого сенсу, де максимізація корисності - лише окремий випадок. Для цілей дисертаційного дослідження корисним виявилося представлення соціуму як поля діяльності трьох принципово різних соціальних акторів - індивідів, суб'єктів господарювання й держави. Кожен із них є представником, у свою чергу, певної комбінації трьох універсальних соціальних основ - ціннісної, статусної і технологічної. Місія суб'єктів господарювання в соціальній системі полягає в реалізації технологічної основи її існування, тобто у здатності до переробки ресурсів та інформації на необхідні для системи продукти і послуги. У свою чергу, місія індивідів у соціальній системі має переважно ціннісний характер, а місія держави - переважно статусно-ієрархічний характер. На основі такого розуміння було встановлено, що суб'єкт господарювання може трактуватися як учасник господарської системи, який володіє свободою вибору і втілює в собі єдність ціннісної, технологічної і статусно-ієрархічної основ при провідній ролі технологій. Найважливіший атрибут будь-якого суб'єкта - це свобода як відповідність до суті, цінностей. Економічна свобода припускає як свою передумову цінності професіоналізму, компетентності, відповідальності, фінансового добробуту, позитивних інновацій і розвитку, які детермінують процедури вільного вибору. У сучасній науці існує тенденція до надмірної ідеологізації поняття свободи. Небезпека такого підходу полягає у зведенні свободи до її конкретних зовнішніх форм, переважно до тих, що склалися в постіндустріальних державах до початку ХХІ століття. Самі собою ці форми й непогані, й ефективні, але це не повинно відводити нас убік від питання: що становить основу зовнішніх форм економічної свободи? Наскільки вони адекватні цій своїй основі? Інституційний розвиток суб'єктів означає засвоєння інституційних розпоряджень, перетворення їх на свої внутрішні підстави, цінності. Тільки в цьому випадку дотримання зовнішніх безальтернативних норм виступає як свобода. Тому інституціоналізована й вільна економіка не є взаємовиключними альтернативними поняттями. Звичайно, це не означає, що будь-яка інституціоналізована система виражає фундаментальні цінності людського існування. Більш того, можна сказати, що в принципі неможливе існування такої ідеальної системи інститутів. З цього витікає неминучість розвитку і свободи як руху до сутності, який в історичній перспективі завершеним бути не може. З практичної точки зору таке розуміння природи суб'єктів господарювання та економічної свободи дозволяє перейти до позитивного аналізу функціонування системи господарювання, що знаходиться в стані ринкової трансформації. Процес формування суб'єктів господарювання і процес формування ринкових інститутів співпали в часі і просторі. Це робить соціально-економічні й інституційні завдання реформування перехідного суспільства особливо складними. Технологічна відсталість перехідної економіки не може бути подолана раніше, ніж будуть сформовані суб'єкти господарювання, що відповідають новим правилам і обмеженням. Потреба в суб'єктних механізмах функціонування й розвитку господарської системи різко зростає в умовах відкритої економіки. Невизначеність функціонування й розвитку глобальної системи достатньо часто несумірні з можливостями національно-державного регулюючого механізму. Якщо національна господарська система в цих умовах хоче зберегти рівновагу внутрішнього і зовнішнього середовища, вона просто вимушена делегувати частину своїх регулятивних повноважень суб'єктам господарювання. Регулюючи й скеровуючи процес інституційного розвитку суб'єктів господарювання, держава вирішує кілька важливих завдань державного і загальносоціального плану: досягнення стійкої бюджетно-фінансової й макроекономічної рівноваги, забезпечення стійкого розвитку, соціальної стабільності і справедливості, скорочення тіньового сектора. Податкова політика держави повинна відповідати очікуванням суб'єктів господарювання. У цьому випадку вона виступає як чинник інституціоналізації господарської діяльності; рівень невизначеності у відносинах з державою знижується, що дозволяє суб'єктам знизити страхові витрати й перенести центр тяжіння своєї діяльності на ринкові ризики і ринкову активність. Детінізація економіки в інституційних координатах ринкової трансформації тотожна інституційному розвитку суб'єктів господарювання. Дослідження показало, що для тіньових суб'єктів господарської діяльності характерне нерозвинене внутрішнє середовище, в якому всі конституюючі елементи соціальних суб'єктів (технології, цінності і статус) неначе злиті воєдино і в той же час підпорядковані статусній снові. Реліктові стереотипи статусних процедур, успадковані від епохи державної монополії на господарську діяльність, відтворюються в ситуації перехідної невизначеності. Пошук статусу як універсальної основи самоідентифікації штовхає суб'єктів в ті зони господарювання, де зберігається або навіть панує ієрархія сили. Кримінальний «порядок» заповнює дефіцит легітимного порядку державної ієрархії. Таке розуміння специфіки інституційної позиції тіньових суб'єктів господарювання в умовах трансформаційної економіки дозволяє обґрунтувати позитивну програму боротьби з тіньовим сектором. Ця програма має на увазі всіляке стимулювання ціннісної орієнтації господарської діяльності при одночасному посиленні державного ієрархічного силового тиску на кримінал. З'ясування фундаментальної структури суб'єктів господарювання й особливостей її реалізації в специфічних умовах трансформаційної економіки дозволило обґрунтувати висновок про суперечливі наслідки процесів соціалізації економіки. З одного боку, ці процеси відображають подальший розвиток загальних продуктивних сил цивілізації, ускладнення і збагачення форм їх привласнення. З іншого боку, підсилення соціальної відповідальності крупних корпорацій одночасно підсилює і їх соціальну владу, у тому числі й за рахунок влади державних інститутів та інститутів громадянського суспільства. У свою чергу, це може стимулювати переорієнтацію корпоративного сектора з ринкової активності на активність в ієрархічних координатах влада–підпорядкування. Вихід сильних суб'єктів господарювання на загальносоціальний рівень містить у собі ризик переродження їх авторитарної корпоративної культури на культуру з наявністю значних тоталітарних рис. Для суспільства плата за таку соціалізацію економіки виявиться дуже високою. Суперечливий характер інституційного розвитку суб'єктів господарювання означає необхідність збалансованої системи розгорненого державного, цивільного, соціального й корпоративного контролю регулювання цього процесу. | 