Проведене дослідження дозволяє сформулювати наступні теоретичні та науково-практичні висновки. 1. Сутність трансформаційного процесу полягає в масштабній та багатовекторній зміні суспільних інституцій. Надзвичайно важливо розглядати трансформацію економіки в загальному контексті суспільної трансформації, в ході якої докорінних змін зазнає не тільки економічна система, а й політична та соціальна системи, відбувається переоцінка цінностей, змінюється ідеологія. Аналіз трансформації економічної системи у відриві від аналізу інших підсистем суспільства може дати неадекватні результати та стати причиною розробки неефективних заходів економічної політики. 2. Аналіз поглядів на категорію “інституції” показав, що ця категорія впродовж часу зазнала еволюції. Нечітке визначення категорії “інституції”, а також існування різних підходів до її трактування ускладнює розробку конкретного переліку наявних інституцій, що можна було б використати як в наукових цілях (наприклад, розробки чіткої системи класифікації інституцій), так і в практичних (удосконалення інституційної системи, виявлення неефективних інституцій, тощо). Відповідно до розуміння сутності інституцій, виділено три основні підходи до трактування інституцій – “фундаторську ортодоксію”, “тотально-інституційний підхід” та “інституційно-системне структурування”. Відмінності в даних підходах пов’язані зі складністю та багатогранністю самого поняття “інституції” та використанням різних методологічних принципів – зокрема, методологічного індивідуалізму та холізму. На думку дисертанта, інституції – це визнані та санкціоновані суспільством (спільнотою) обмеження, сформовані під впливом ідеологічних установок, які спрямовують дії носіїв цих уявлень у певному напрямку, у такий спосіб обмежуючи та впорядковуючи їхню взаємодію та генеруючи відповідні соціальні відносини. 3. У результаті аналізу значення інституцій для функціонування економічної системи виділено наступні функції інституцій: ідеологічну, стабілізаційну, мотиваційну, координаційну, мінімізаційну. 4. Розвиваючи неоінституційний підхід до аналізу інституцій, запропоновано розмежовування ефективності інституцій з огляду на інтереси зацікавленої групи (локально-групова ефективність інституцій) та інтереси всього суспільства (суспільна ефективність інституцій). Інституції, що відповідають критерію суспільної ефективності, сприяють економічному розвитку, тобто загальному зростанню суспільного добробуту, мінімізації трансакційних витрат, кращому використанню наявних ресурсів та вищому рівню забезпечення потреб населення. Інституції, що відповідають критерію групової ефективності, сприяють підвищенню добробуту окремих економічних агентів. Визначальним чинником появи інституцій, що відповідають критерію суспільної ефективності, є міра збіжності інтересів зацікавленої групи, яка спрямовує зусилля на створення нових або зміну старих інституцій, і інтересів суспільства загалом, тобто співпадання локально-групової та суспільної ефективностей. 5. Процес переходу від командно-адміністративної системи до соціально-ринкової економіки завершиться тоді, коли необхідні зміни відбудуться не тільки на рівні формальних інституцій, але й на рівні неформальних інституцій. Результатом зміни формальних інституцій є формування правового поля, яке на законодавчому рівні закріплятиме основи нової економічної системи та генеруватиме відповідні соціально-економічні відносини. Результатом зміни неформальних інституцій є зміна суспільних стереотипів, формування ринкової культури та відповідних ціннісних установок. 6. Виділено наступні інституційні механізми, які, на думку автора, складають основу ринкового способу господарювання та забезпечують його ефективність: плюралізм форм власності з домінуванням приватної власності, чітка специфікація та надійний захист прав власності, можливість вільного обміну ними; можливість здійснення деперсоніфікованого обміну з низькими трансакційними витратами; поведінково-ідеологічні установки економічних агентів, які відповідають ринковому типу господарювання, зокрема, схильність до ризику, ініціативність, повага до закону та приватної власності тощо; демократичні свободи та цінності. 7. Характеристики інституційної структури вітчизняної економіки свідчать про незавершеність трансформаційного процесу. Сучасна інституційна структура вітчизняної економіки характеризується станом своєрідної інституційної рівноваги. Особливість даної рівноваги полягає в тому, що основні групи тиску, представлені потужними фінансово-промисловими угрупуваннями, які могли б ініціювати інституційні зміни, зацікавлені в збереженні наявного стану. Спроба однієї з груп тиску порушити рівновагу шляхом виділення фінасово-організаційних ресурсів на суттєву зміну окремих елементів існуючої системи формальних інституцій зустрінеться з потужним опором представників інших груп тиску. 8. До чинників, які призвели до суперечливих результатів реформ, належать такі: по-перше, сучасна економічна система в значній мірі успадкувала риси попередньої системи, сутність якої визначається як номенклатурно-бюрократична. Незважаючи на масштабні зміни у формальних інституціях, значна кількість неформальних інституцій все ще залишається незмінною та гальмує ринкові реформи. Дана особливість є наочною демонстрацією ефекту залежності від пройденого шляху. По-друге, в тактиці та стратегії здійснення інституційних перетворень було допущено суттєві прорахунки та помилки, що зумовлювались об’єктивними та суб’єктивними факторами. До об’єктивних слід зарахувати той факт, що подібні масштабні та радикальні інституційні перетворення відбуваються фактично вперше. Це зумовлює відсутність наукової теорії, яка б адекватно пояснювала процеси, що відбуваються, та обґрунтовувала відповідні заходи економічної політики. До суб’єктивних слід зарахувати переслідування реформаторами власних цілей та інтересів, що призвело до створення інституцій, які відповідають критерію локально-групової ефективності та перешкоджають економічному розвиткові. 9. Необхідно посилити та якісно вдосконалити роль держави в процесі формування інституційної структури ринкового типу. У контексті зазначеного держава має стати головним ініціатором інституційних змін. Для успішного завершення трансформаційного процесу особливе значення мають такі інституційні заходи, як створення ефективної та прозорою правової системи, що гарантуватиме економічним агентам захист їхніх прав власності, а також не суперечитиме законодавству Європейського союзу, формування незалежної та ефективної судової системи, належне виконання судових рішень, завершення приватизаційних процесів на прозорій та чіткій основі, сприяння розвиткові громадянського суспільства, що забезпечуватиме контроль суспільства над діями політиків та чиновників, чітке розмежування трьох гілок влади, дебюрократизація та детінізація економіки, відокремлення політики від економіки, сприяння формуванню ринкового способу мислення шляхом запровадження освітніх та інформаційних програм, обмеження втручання держави в організацію та ведення підприємницької діяльності, запобігання створенню штучних інституційних обмежень, що зарегульовують господарську діяльність. 10. Здійснення інституційних запозичень у поєднанні з інституційним проектуванням є необхідним заходом задля оптимізації траєкторії інституційного розвитку вітчизняної економіки. Впровадження нових формальних інституцій передбачає реакцію економічних агентів на це і відповідну зміну неформальних правил, що спричинятиме зміни як формальної, так і неформальної складових інституційної структури. Процес інституційного запозичення та проектування повинен здійснюватись на потужній науковій основі та супроводжуватись комплексним аналізом його ефективності, який базується на зіставленні та оцінюванні вигод від впровадження нових інституцій та витрат, що пов’язані з таким впровадженням. 11. З метою прискорення перехідного процесу необхідно активно впливати на неформальні інституції, що є можливим завдяки безпосередньому впливу – через освітні та інформаційні програми, виховання, навчання, та опосередкованого – через зміну формальних інституцій. Прийняття прозорого та чіткого законодавства у поєднані з жорстким механізмом примусу та виконання судових рішень призведе до поступової зміни неформальних інституцій та завершення формування ринкового інституційного середовища. |