Проведене в дисертації дослідження теоретико-методологічних та конкретно-практичних аспектів проблематики наднаціонального інституційного регулювання світової економічної системи з метою подолання її дисфункцій, а також підвищення рівня ефективності функціонування глобальних регулюючих інститутів з огляду на необхідність посилення стабільності та пропорційності світового соціально-економічного розвитку дозволило зробити наступні висновки. 1. Аналіз характеристик світового відтворювального процесу та тенденцій його розвитку дозволяє констатувати надзвичайно великий потенціал для підвищення ефективності інститутів наднаціонального регулювання. Консервація та поглиблення диспропорцій глобального розвитку, що знаходять свій граничний вияв у голоді, надзвичайно високому рівні неграмотності та дитячій смертності та іншими проблемами світового розвитку, а також зростаючий розрив у розвитку між країнами Півночі та Півдня можуть бути компенсовані лише за допомогою глобальних регулятивних інститутів. У цьому контексті, закріплення асоціальних тенденцій у світовому економічному розвитку дає змогу характеризувати глобальну економічну систему як дисфункціональну, а наднаціональні інститути – як безальтернативні механізми глобального регулювання, яким ще належить значно підвищити загальний рівень її ефективності. 2. До провідних чинників, що обумовлюють дисфункціональний характер сучасної глобальної економічної системи, належать, перш за все, лібералізована сфера світових фінансів та система нерегульованих транснаціональних ринків, які, попри беззаперечний позитивний вплив глобалізації на еволюцію світогосподарської системи, значною мірою закріплюють існування розривів у рівні розвитку між національними господарствами, міжнародними регіонами та іншими елементами світогосподарської системи. 3. Дослідження ознак і внутрішніх характеристик світової фінансової системи як однієї з ключових компонент глобальної економіки дозволяє виділити наступні її системні вади, що зумовлюють деструктивний вплив глобальних фінансів на функціонування світогосподарської системи: дерегулювання у сфері світових фінансів, яке спричинило появу надскладних похідних фінансових інструментів, офшорних центрів і хедж-фондів, а також до експонентного зростання спекулятивної активності, частково вивело їх за межі власних цільових настанов і функціонального змісту, загрожуючи виникненням глобальної системної кризи фінансової сфери; вектор і внутрішні цілі розвитку світових фінансів все більше розходяться на практиці з потребами реального сектору глобальної економіки, а також все частіше прямо провокують виникнення нестабільності на світових фінансових ринках; відсутність адекватних регулюючих дій з боку глобальних інститутів у фінансовому секторі глобальної економіки призвела до викривлення відтворювальних процесів у глобальному вимірі та поглибила асоціальний характер розвитку світогосподарської системи. 4. При розгляді тенденцій розвитку сучасної глобальної економіки крізь призму іншої її домінанти – транснаціональної – доведено, що: у процесі реалізації власних бізнес-цілей за відсутності будь-яких стримуючих впливів найбільші ТНК використовують такі стратегічні й оперативні засоби, які викликають виникнення екстерналій та створюють додаткову соціальну напругу у світовому відтворювальному процесі; найсуттєвішими негативними результатами діяльності ТНК можна вважати зловживання монопольним становищем, порушення законів, укриття доходів від оподаткування, протидію реалізації економічної політики приймаючих держав, хижацьку експлуатацію природних і трудових ресурсів, забруднення навколишнього середовища, незаконний вплив на політичне й економічне життя країн шляхом «експорту корупції» у приймаючі країни тощо; низка аспектів діяльності транснаціональних суб’єктів міжнародного бізнесу, орієнтованих лише на зростання фінансових показників, спричиняють підрив соціалізації розвитку національних господарств, ведуть до несправедливого розподілу світових ресурсів і збільшення процесів економічної поляризації й нерівності суспільства. 5. Усі найбільш впливові наднаціональні регулятивні інститути (МВФ, СОТ, ООН), що були створені винятково з метою глобального регулювання та управління світовим соціально-економічним розвитком, знаходяться під суцільним впливом найбільших суб'єктів міжнародних відносин і не в змозі ефективно регулювати відповідні процеси глобальної економічної системи та давати адекватні відповіді на виклики глобалізації, які передбачають подолання соціально-економічної нерівності в загальносвітовому масштабі. Рішення, що приймаються органами глобального регулювання, найчастіше призводять до посилення диспаритетного соціально-економічного розвитку людства та поглиблення дисфункціональності глобальної економічної системи. 6. До основних системних вад, що перешкоджають ефективній діяльності провідних міжнародних організацій, слід віднести такі, як: відсутність дієвих механізмів реалізації проголошених цілей та завдань світових інститутів; відсутність ефективних механізмів фінансування діяльності міжнародних інститутів; реалізація міжнародними інститутами конкурентних інтересів найбільш розвинених країн світу; управління міжнародними інститутами чиновниками з країн Півночі, що не забезпечує реалізацію соціально-економічних інтересів країн Півдня; інформаційна закритість та непрозорість процедур й процесу вироблення та прийняття рішень міжнародними організаціями; негнучкі системи кадрового забезпечення ключових міжнародних організацій; взаємне дублювання дій і збіг функціональних повноважень ряду інститутів і як наслідок – розмивання меж їхньої компетентної відповідальності; бюрократична й архаїчна структура міжнародних органів регулювання та недостатній рівень координації між їх складовими; організаційна непослідовність і суперечливість в діях міжнародних інститутів. 7. Створення умов для сталого й паритетного розвитку країн світу та ліквідації існуючого соціально-економічного розриву між країнами Півночі й Півдня є неможливим без реалізації наступних дій: а) побудова дієвої системи регулювання транснаціональних компаній з метою запобігання виникненню соціальних екстерналій, обумовлених їх активністю. Саме ця проблема є однією з найбільш актуальних та не має на сьогодні адекватних її значенню та рівню складності життєздатних рішень, оскільки проаналізовані в роботі сучасні підходи до регулювання активності ТНК (наприклад, їх участь у різних неурядових організаціях або підписання кодексів та договорів, регульованих наднаціональними інститутами) не продемонстрували свою ефективність; б) створення ефективного комплексу регулювання глобальних фінансових ринків, який би передбачав повноцінне сполучення глобальних проектів упорядкування фінансової сфери із простими локальними національними схемами контролю. Йдеться про такі механізми регулювання фінансової сфери, як: розширення повноважень та сфер компетенції існуючих інститутів регулювання сфери світових фінансів (МВФ, СБ, Базельський комітет з банківського нагляду, Міжнародна організація органів нагляду за фінансовими ринками тощо); створення світового кредитора, або кредитора «останньої інстанції», на базі МВФ, до функцій якого має входити рефінансування короткострокових боргів та надання стабілізаційних кредитів національним економікам, а також надання гарантій урядам по міжнародним кредитам (реалізація цього механізму можлива за умови розширення функціональних повноважень інституту, більш активного застосування SDR та значного збільшення капіталу шляхом підвищення суми внесків країн-членів з метою підвищення ступеню його впливу на світовий фінансовий ринок шляхом реалізації механізму інтервенцій); введення податку на міжнародний оборот капіталу (податок Тобіна) у розмірі 0,1%, який має скасувати основну масу фінансових операцій спекулятивного характеру; реалізація національними урядами низки заходів для контролю за відтоком капіталу, за сукупним припливом капіталу, за короткостроковим капіталом, за валютними операціями незалежно від їхньої природи; запровадження на національному системи резервних вимог для нерезидентів, що імпортують капітал до країни, яка б передбачала диференційовані ставки відповідно до строків інвестування у країну; введення механізмів більш жорсткого контролю за функціонуванням офшорних зон та обмеження їх поширення шляхом політичного та економічного тиску на уряди–реципієнти капіталу; розробка та імплементація механізмів національного та наднаціонального контролю над обігом непрозорих похідних фінансових інструментів; створення системи валютних коридорів шляхом спільної фіксації центральними банками провідних країн світу на певний період меж коливань курсів основних світових валют, підтримуваних за допомогою погоджених валютних інтервенцій; імплементація системи множинних (подвійних) валютних курсів, яка передбачає застосування диференційованих курсів валют у відповідності до типів операцій (торгівельні, фінансові). Саме таке поєднання інструментів регулювання різного рівня, разом зі зміцненням макроекономічної політики й фінансових систем країн з ринками, що формуються, здатне оздоровити сферу глобальних фінансів і вивести їх на прогнозовану й стійку орбіту, забезпечивши при цьому загальносвітове соціально-економічне зростання. в) радикальне реформування існуючих найбільших міжнародних інститутів, а також розширення й розвиток наднаціональної архітектури глобального управління. До основних запропонованих трансформацій глобальних регулятивних інституцій, які грунтуються на аналізі проблем їх функціонування, відносяться: необхідність перетворення програмних концепцій міжнародних організацій на функціональні програми, забезпечені конкретними збалансованими механізмами їхньої реалізації; пошук безперебійних механізмів фінансування їх програм; забезпечення репрезентативності інтересів всіх країн, що входять до складу світових інститутів; орієнтація у власних діях на цілісне відновлення народногосподарських комплексів країн, а не на усунення дисбалансу окремих макроекономічних показників; підвищення рівня координації між різними інституціями, створення більш гнучкої та адаптивної системи забезпечення кадрами цих організацій; збільшення рівня публічності й прозорості виконання ряду процедур організацій; відмова від прихильності політиці подвійних стандартів щодо ряду держав–членів організацій та інше. Створення ефективної системи глобального управління можливе за умови, що її фактичними, а не номінальними учасниками стане якнайбільше коло суб'єктів міжнародних відносин. 8. Побудова ефективної системи наднаціонального інституційного регулювання повинна враховувати ймовірні перешкоди та бар'єри, що встають на шляху її формування і стримують адекватне сприйняття світовою громадськістю концепції глобального управління. Серед них можна виділити: цивілізаційну незбалансованість та асиметрію у прийнятті рішень й розподілі їх результатів міжнародними регулюючими інститутами; ймовірність формування американо-центристської наднаціональної регулюючої структури; непрозорість та непублічність майбутніх світових інститутів; небажання перерозподілу політичного впливу та зменшення ваги у міжнародних процесах найбільших постіндустріальних країн на користь країн, що розвиваються; ймовірні обмеження функцій та втрата суверенітету національними державами, що будуть змушені поступитися низкою власних повноважень на користь органів наднаціонального управління; можливі складності щодо імплементації національними правовими структурами рішень, ухвалених глобальними регуляторами; необхідність трансформації міжнародного правового режиму у бік підпорядкованості національних урядів інститутам глобального управління тощо. 9. Повільна трансформація та неефективна вбудова народногосподарського комплексу України у глобальний економічний простір обумовлена, серед багатьох інших причин, відсутністю у світових регулюючих інститутів теоретичного інструментарію та практичних адаптивних механізмів. Аналіз побудови та розвитку взаємовідносин української держави із провідними міжнародними організаціями, викладений в роботі, свідчить про існування великого потенціалу щодо підвищення їх ефективності. З огляду на сучасний рівень інтеграції України у світовий економічний простір та її незначної участі у його формуванні й регулюванні, доцільною є реалізація Україною стратегії об’єднання у ситуативні (ad hoc) блоки по окремих питаннях із іншими країнами, що розвиваються, та лобіювання спільних економічних інтересів як в регіональному, так і у світовому масштабі. | 