На основі порівняльного аналізу специфіки застосування політико-правових механізмів демократії в процесі інституціоналізації громадянського суспільства країнами Вишеградської групи та Україною можна зробити такі висновки: 1. Процеси поширення демократії у світі засвідчують ймовірність втілення різноманітних моделей громадянського суспільства, що обумовлено конкретними обставинами країни, в якій ці процеси розгортаються. Проте для становлення повноцінного громадянського суспільства необхідна, по-перше, розвинена інфраструктура організацій громадянського суспільства, по-друге, ефективні механізми їх впливу на державу. Оскільки постсоціалістичні країни – це країни з низьким рівнем самоорганізації, процеси інституціоналізації громадянського суспільства обумовлені процесами демократизації. Залежно від проходження постсоціалістичними суспільствами фаз демократизації інституціалізується і громадянське суспільство. 2. У країнах регіону процеси становлення громадянського суспільства обумовлені їх перебуванням у складі інших держав. Це відповідним чином позначилося на формах взаємодії держави та суспільства. Проте у центрально-східноєвропейських народів навіть у періоди бездержавного розвитку зберігалися повноцінні, як на той час, форми взаємодії по лінії «держава – еліта – суспільство», що утворювало логічний ланцюг, необхідний для встановлення повноцінних інтеракцій між державою і суспільством у наш час. Для українських територій перебування у складі Російської імперії, а згодом СРСР з тотальним етатизмом і патерналізмом проходження крізь фазу тоталітаризму (цього уникнули країни нинішньої Вишеградської групи), значна тривалість цієї фази породили політичне відчуження, яке згодом трансформувалося через ряд причин у негативне ставлення до держави демократичної. Щодо ролі масових суспільних рухів очевидна така закономірність: чим масовішими були суспільно-політичні рухи періоду «оксамитових революцій», тим швидше відбувалася ротація влади, а форма правління трансформувалася у парламентську республіку. 3. Для інституціоналізації громадянського суспільства важливим є переведення неінституціалізованих форм його існування (неконвенційні форми політичної участі), які є непередбачуваними, а відтак конфліктогенними, в інституціоналізовані, що може здійснити тільки держава. Тому прийняття демократичних конституцій і відповідних супровідних законів забезпечували «вихідний простір» для його становлення як суспільного інституту. Обов’язковою умовою інституціоналізації громадянського суспільства є інституціоналізація влади – визначення сфер компетенції і, особливо, політичної відповідальності органів державної влади. Конституції країн регіону носять орієнтовний характер і за змістом відповідають стандартам демократичних конституцій. Однак політичні та економічні реалії у країнах регіону різною мірою унеможливлюють їх повноцінне забезпечення. Телеологічність конституцій фактично девальвує норми, у них зафіксовані, але у країнах регіону подібні перевантажені конституції виконують функцію громадянського суспільства, протидіючи узурпації влади. 4. Країни регіону є складними гетерогенними утвореннями з високим рівнем потенційних конфліктів. Умовою стабільного існування подібних суспільств є форма правління, яка б нівелювала подібні конфліктогенні фактори. Тому ефективнішою формою правління для України є парламентська республіка, яка передбачає залучення більшої кількості суспільних акторів до формування політичних рішень. Слід визнати, що у слабко структурованих суспільствах, яким є українське, подібна модель спричиняє політичні кризи, але водночас спонукає політичних акторів до пошуку компромісів. Проте для ефективного функціонування парламентської республіки, до якої нині тяжіє Україна, необхідна децентралізація та деконцентрація влади. Це, своєю чергою, можливо лише за умови проведення територіально-адміністративної реформи і делегування повноважень організаціям громадянського суспільства. З огляду на політичне відчуження, яке все ще має місце в Україні, акцент слід робити саме на розвитку органів самоорганізації населення, кондомініумів, фінансовій підтримці місцевих ініціатив тощо. 5. Для утвердження повноцінного громадянського суспільства неодмінною умовою є формування партійної системи. Стимулювати цей процес можна шляхом вдосконалення виборчого законодавства. З огляду на досвід країн регіону, найоптимальнішою для України бачиться саме пропорційна виборча система. Однак у запровадженій модифікації (загальнонаціональний виборчий округ і жорстка система партійних списків) пропорційна система радше нівелює функцію представництва партіями інтересів громадян і поглиблює політичне відчуження. Тому наразі доцільним бачиться перегляд виборчої системи в напрямі подальшого вдосконалення саме пропорційної виборчої системи (багатомандатні виборчі округи з відкритими партійними списками і преференційним голосуванням). 6. Серединне геополітичне розташування країн Вишеградської групи та України, з одного боку, та процеси глобалізації, з іншого, спричиняють значний вплив (як позитивний, так і негативний) екзогенних факторів у країнах регіону, що відповідно впливає й на процеси інституціоналізації громадянського суспільства. Задля нейтралізації негативних впливів ці країни, Україна особливо (оскільки наша країна не має «парасольки безпеки» у вигляді ЄС та НАТО як країни Вишеградської групи) потребує детального унормування діяльності міжнародних неурядових організацій, рівнів взаємодії з міжнародними організаціями, забезпечення ефективних форм контролю тощо. Регіональні впливи у країнах регіону визначаються насамперед впливами з боку ЄС та Росії. Проведений аналіз засвідчив, що політика набуття членства в ЄС та НАТО здатна стимулювати процеси інституціоналізації громадянського суспільства, оскільки даний інтеграційний процес передбачає приєднання до країн з високим рівнем розвитку демократії, масштабну адаптацію законодавства держав-кандидатів до європейських норм, під впливом чого вдосконалюються насамперед політико-правові умови функціонування інститутів громадянського суспільства. 7. Процеси демократизації у країнах Вишеградської групи та Україні все ще мають суперечливий і непослідовний характер. Основні проблеми стосуються недосконалості сформованих інститутів демократії, які, що очевидно, не справляються зі своїми функціями. Вихід із подібної ситуації автор вбачає у подальшій інституціоналізації влади і суспільства шляхом нормативно-правового врегулювання сфер їх компетенції. Широке залучення інститутів громадянського суспільства до формування суспільно значущих рівень об’єктивно підвищує рівень популізму, але водночас є засобом легітимації влади, інструментом реалізації державних рішень, без чого неможлива демократія. З цієї точки зору важливе подальше вдосконалення форм політичної та громадської участі, матеріальна підтримка громадських організацій певного спрямування. Лише унормування механізмів взаємодії держави та суспільства недостатньо. Жодне суспільство неможливо "загнати" у стан громадянського, оскільки ця проблема має суто психологічні аспекти. Водночас вдосконалення інструментальних можливостей демократії здатне стимулювати процеси оформлення громадянського суспільства, стимулюючи внутрішню потребу громадян до самоорганізації. |