Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.03 – соціальна структура та соціальні відносини. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.
Дисертація присвячена дослідженню процесу інституціалізації спорту. Розглянуто становлення спорту як соціального інституту на різних історичних етапах, починаючи з античних часів, визначено особливості інституціалізації сучасного спорту як соціального феномену, досліджено його інституційну структуру. Проаналізовано динаміку зміни станів спорту як соціального інституту в українському суспільстві. На основі експертних оцінок спорту як соціального інституту в Україні визначено тенденції його розвитку.
Доведено, що у процесі розвитку спорт як особлива соціальна діяльність особистості та соціальних груп пройшов процес інституціалізації, яка продовжується у деяких новітніх формах ще й досі. На відміну від існуючих концептуальних уявлень, які обмежують образ спорту як суспільного явища, його модель варто конструювати у трьох формах, а саме: інституційна; неінституційна (аматорська); позаінституційна (індивідуально-групова, фізкультурна). Протиріччя у взаємодії між цими формами визначають динаміку розвитку та становлення спорту як соціального інституту.
Використаний метод історико-соціологічного аналізу особливостей становлення спорту як соціального інституту на різних історичних етапах розвитку суспільства дав можливість виокремити 12 етапів становлення спорту як соціального інституту та визначити основні критерії розвитку спорту як соціального інституту. Такими критеріями є: зафіксовані суспільні норми спортивної діяльності та змагань; адміністративні структури управління спортивною діяльністю; організаційні форми проведення спортивних змагань; система суспільного визнання спортивних досягнень; нормативна система визнання видів спорту та їх категоризації; соціальна політика держави в галузі спорту.
Проведене експертне дослідження дозволило визначити структурні компоненти сучасного інституційного спорту, до яких належать: олімпійський (і похідні від нього: пара-, деф-) спорт; професійний спорт; система державного планування, регулювання та підтримки розвитку окремих видів спорту; самоорганізовані спортивні товариства; комерційні заклади та система організації спортивних змагань.
Основними чинниками, що обумовлюють процес інституціалізації спорту в Україні виступають: рівень і спрямованість державної підтримки (категорізація видів спорту, визначення пріоритетності видів спорту, обсяги фінансування, система забезпечення підготовки тренерських кадрів і тренування), джерела фінансування та ступінь залучення інших соціальних інститутів (культура, політика, реклама). Для інституційного спорту важливим чинником розвитку є також наявність зворотного процесу, де спорт використовується як інструмент для досягнення цілей бізнесу, медицини, фармакології. На сьогодні в Україні на інституційному рівні найпотужнішим є олімпійський і параолімпійський спорт, а професійний спорт лише набуває ознак завершеної інституціалізації. Зміни у змістовному наповненні інституціонального спорту окремими видами спорту відбуваються за рахунок двох протилежних процесів, з одного боку через вилучення тих чи інших видів спорту із Олімпійської програми (тобто через вплив міжнародних спортивних організацій), з іншого – через включення нових видів спорту до програм Олімпійських ігор чи професійних змагань тих видів, які традиційно входили у сфери неінституційного (на кшталт карате), чи позаінституційного (наприклад, пляжний волейбол) спорту. Провідними соціальними критеріями вказаних змін у змістовному наповненні та структурі інституційного спорту виступають: популярність певного виду спорту, ступінь видовищності певного виду спорту, кількість вболівальників і комерційна ефективність організації змагань. Таким чином, саме соціальні чинники на сьогодні стали провідними умовами розвитку спорту як соціального інституту. У соціологічному плані можна констатувати, що ознаками сучасного спорту як соціального інституту є: наявність чітко структурованої ієрархічної системи управління спортом; залучення до зайняття спортом як професійною діяльністю значної кількості людей (тренерів і спортсменів), існування постійного контингенту вболівальників; переважання комерційних засад фінансування спортивної діяльності та змагань.
Достовірність отриманих результатів підтверджено експертами, на цих підставах розроблено прогноз тенденцій розвитку спорту як соціального інституту в Україні пов’язаний з урахуванням багатьох суспільних чинників, однак основним серед них є соціальна політика держави у галузі спорту. Сьогодні вона неоднозначна своїми акцентами, спрямовуючи їх на підтримку переважно спорту вищих досягнень і меншою мірою – на розвиток масової фізичної культури. З нашого погляду, вона має виходити з ідеї забезпечення необхідної гармонії між цими напрямами фізкультурно-спортивної зайнятості громадян України.
Спираючись на зафіксовані тенденції, можна подати загальні рекомендації щодо бажаних для суспільства прогресивних змін у галузі фізкультури та спорту в країні:
пропорційний взаємозбагачувальний розвиток фізкультури та спорту;
розширення можливостей масового доступу до спорту та фізкультури;
посилення видовищності спорту та фізкультури, пафосу змагальності;
здешевлення спортивних послуг для громадян;
підвищення рівня культури, престижу та збагачення системи цінностей фізкультури і спорту.
Публікації автора:
Люта Л.П. Функції спорту як соціального інституту // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності : Зб. наук. праць. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2002. – Вип. 9. – С. 225–230.
Люта Л.П. Сутність інституту спорту як агента соціалізації // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка : Соціологія. Психологія. Педагогіка. – 2003. – № 14–15. – С. 94–97.
Люта Л.П. Перспективи розвитку інституту спорту у сучасних умовах // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка : Соціологія. Психологія. Педагогіка. – 2003. – № 17–18. – С. 90–94.
Люта Л.П. Політична функція інституту спорту // Культура і сучасність: Альманах. – К.: ДАКККіМ, 2005. – № 1. – С. 136–140.
Люта Л.П. Структура сучасного інституту спорту // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки : Зб. наук. праць. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2005. – Вип. 3. – С. 64–70.
